Тема 21. Провадження у зв’язку з переглядом судових рішень верховним судом україни

1. Поняття, предмет, підстави та суб’єкти перегляду рішень у зв’язку з винятковими обставинами

 

Провадження у зв'язку з винятковими обставинами - це сукупність цивільних процесуальних відносин між Верхов­ним Судом України і сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, та особами, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки щодо перевірки законності судових постанов, після їх перегляду судом каса­ційної інстанції.

Предметом перегляду є рішення судів у цивільних спра­вах після їх перегляду судом касаційної інстанції (ст. 353 ЦПК). Це положення закону є однією із головних умов для пе­регляду рішень у даному провадженні. Особа вправі звертати­ся до провадження у зв'язку з винятковими обставинами ли­ше після розгляду її справи усіма судовими інстанціями (су­дом першої, апеляційної та касаційної інстанції).

Підставами перегляду є:

1)                 судом касаційної інстанції неоднаково застосовуються одне і те саме положення закону;

2)                 рішення судів України було визнано міжнародною судо­вою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Зупинемося на аналізі кожної із підстав.

Під неоднаковим застосуванням судом (судами) каса­ційної інстанції одного і того самого положення закону слід розуміти ті випадки, коли норма не має чіткості або однознач­ності, тоді цю норму різні суди сприймають і застосовують по-різному. Якщо норма закону викладена чітко, проте судді зас­тосовують норми матеріального права неоднозначно, такі рі­шення не підлягають перегляду у даному провадженні. Коли справа вирішувалася за аналогією закону або права (ч. 7 ст. 8 ЦПК), то рішення, ухвалене судом у цій справі, не може та­кож бути підставою для його перегляду у даному виді провад­ження.

У ст. 354 ЦПК чітко не встановлено, неоднакове застосу­вання яких саме норм (матеріального чи процесуального пра­ва) може стати підставою для перегляду рішень у зв'язку з ви­нятковими обставинами.

У цій самій нормі не встановлено можливості перегляду рі­шення у зв'язку з винятковими обставинами після його перег­ляду у касаційному порядку, якщо з цього приводу Конститу­ційним Судом було ухвалено рішення.

Встановлена Конституційним Судом України неконститу­ційність закону, іншого правового акта чи їх окремого поло­ження, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рі­шення суду ще не виконане згідно з п.4 ч. 2 ст. 361 ЦПК є під­ставою для перегляду рішення, ухвали суду чи судового нака­зу у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Звернемо увагу на те, що у п. 4 ст. 354 ЦПК вживається тер­мін «застосування закону». Згідно з ч. 7 ст. 8 ЦПК, якщо спірні відносини не врегульовано законом, суд застосовує за­кон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія зако­ну), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад за­конодавства (аналогія права). Тобто закон (матеріальний) зас­тосовується для врегулювання спірних правовідносин, а не норми процесуального права. Згідно зі ст. 2 ЦПК цивільне су­дочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Отже, процесуальні норми регламентують правила здійс­нення судочинства і суд зобов'язаний їх дотримуватися (керу­ватися ними), а норми матеріального права застосовувати. То­му при невідповідності норм процесуального права Конститу­ції України Конституційний Суд має перевірити зазначену обставину.

Понад те, якщо норми процесуального права в одному нор­мативному акті суперечать одна одній, то це гірше чи ліпше, ніж суперечність або неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції того самого положення закону? На нашу думку, суперечність норм законодавства, що призводить до порушення прав усіх громадян, які звертаються до суду каса­ційної інстанції, є більш важливою та актуальною проблемою, ніж ліквідація окремих правопорушень, які стосуються суб'єктів лише двох справ.

Тому, на нашу думку, при формуванні виняткових обставин законодавцем не враховано характер рішень Конституційного Суду України, які мають загальнообов'язковий характер. Як­що Конституційним Судом України процедура перегляду справ касаційною інстанцією буде визнана неконституційною, то у су­ду касаційної інстанції має виникнути обов'язок переглянути ті ухвали і рішення, які, наприклад, були ухвалені у складі трьох суддів при попередньому розгляді справи, якщо особи, які не повідомлялись та не запрошувалися до участі у справі (ст. 332 ЦПК), не погоджуються з рішенням касаційної інстанції,яке ухвалене при попередньому розгляді справи та заявлять про це.

Надання судовій практиці однозначності при вирішенні од­них і тих самих правовідносин - це запорука однакового зас­тосування законодавства та однакового підходу до захисту прав громадян.

Але сучасні тенденції щодо оскарження рішень, коли у діяльності суду касаційної інстанції виникають суперечливі рішення і їх перегляд у зв'язку з винятковими обставинами диктують новітні тенденції у цивільному процесі. Фактично, тут йдеться про перехід до принципів англосаксонської систе­ми права і закріплення поняття „прецедент", який стосується рішень суду касаційної інстанції та рішень, ухвалених у зв'яз­ку з винятковими обставинами, оскільки такі рішення стають орієнтиром для інших судів щодо однакового застосування за­конодавства і вирішення конкретних справ. Така тенденція зумовлена тим, що Верховний Суд має скасовувати рішення, які були ухвалені судом касаційної інстанції.

Щодо визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України,то таке визнання не є підставою для перегляду тієї справи, з якою громадяни зверталися до Європейського Суду з прав людини. Виходячи із міжнародних зобов'язань, взятих на себе Україною, рішення Європейського Суду з прав людини мають для неї обов'язко­вий характер. Тому рішення Європейського суду у такій спра­ві має виконуватися на території України без її перегляду Вер­ховним Судом України. Верховний Суд України може перег­лядати інші справи, якщо вони були вирішені тим способом і на підставі тих норм законодавства, які вважаються такими, що не відповідають міжнародним принципам, закріпленим у міжнародних договорах, рекомендаціях Ради Європи тощо.

Особа вправі оскаржувати рішення судів України до Євро­пейського Суду з прав людини,тільки після того, як було ви­черпано всі національні засоби правового захисту відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення (ст.35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.). Вичерпний перелік таких засобів передбачається на­ціональним законодавством.

Виходячи із законодавства України особа може поставити питання про законність судових рішень перед:

-               апеляційним судом;

-               судом касаційної інстанції;

-               Верховним Судом України щодо відповідності ухвалених рішень судом (судами) касаційної інстанції (провадження у зв'язку з винятковими обставинами) закону;

-               вищезазначеними судами у провадженні у зв'язку з ново­виявленими обставинами;

-               Конституційним Судом з приводу невідповідності закону, який застосовував чи яким керувався суд при ухваленні рі­шення, Конституції України.

Судова практика

Після перегляду рішення судом касаційної інстанції гр. Б. звернулась до Верховного Суду України про перегляд рішення суду касаційної інстанції у зв'язку з винятковими обстави­нами. Після тривалого проміжку часу їй Верховним Судом України було відмовлено у допуску її скарги до даного провад­ження. Заявниця відповідно до ст.35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. вважала пере­гляд справи у зв'язку з

винятковими обставинами одним із національних засобів правового захисту, а ухвалу Верховного Суду України - остаточним рішенням. Після отримання цієї ухвали вона у шестимісячний строк звернулась до Європейсь­кого Суду з прав людини. Але її заяву було визнано неприйнят­ною до провадження даного суду за умов, передбачених стат­тями 34, 35 Конвенції (тобто пропуску шестимісячного строку), оскільки Європейський Суд вирішив, що остаточ­ним внутрішнім рішенням за змістом статті 35 парагра­фу 1 Конвенції є ухвала суду касаційної інстанції, а не ухвала Верховного Суду України про відмову у допуску до проваджен­ня у зв'язку з винятковими обставинами.

Але, на нашу думку, така відмова Європейського Суду не є законною, оскільки за законодавством України до національ­них засобів правового захисту ЦПК також віднесено провад­ження про перегляд рішень у зв'язку з винятковими та ново­виявленими обставинами. Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р, № 2540-ІІІ на зміну провадженню про пе­регляд у порядку судового нагляду рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили, було впроваджено перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими та нововиявленими обставинами, який за ст. 347⁴ ЦПК 1963 р. здійснювався ко­легією суддів у складі суддів Верховного Суду України. За ч. 4 ст. 347^е ЦПК 1963 р. передбачено, що Верховний Суд Ук­раїни розглядав справи за винятковими обставинами у по­рядку касаційного провадження, тобто передбачалась пов­торна касація щодо рішень, які набрали законної сили. Вод­ночас в п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК 2004 р. передбачено, що розгляд справ, які раніше розгляда­лись у порядку повторної касації, з набранням чинності ЦПК розглядаються у зв'язку з винятковими обставинами. Части­ною 1 ст. 357 ЦПК також передбачено, що розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами є різновидом касаційно­го провадження.

Сприймаючи Європейський Суд з прав людини як позитив­не правове явище, останній при вирішенні питань щодо України повинен враховувати законодавство України про судо­устрій та судочинство в Україні, оскільки такі суперечності із формальних ознак можуть істотно впливати на права грома­дян України щодо реалізації права на справедливе правосуд­дя.