7. Заочне рішення

 

Після розгляду справи за відсутності відповідача за умов, передбачених ст.224 ЦПК, суд ухвалює заочне рішення.

7.1.Зміст заочного рішення

Заочне рішення має відповідати вимогам, що ставляться до судового рішення: воно має бути законним, обґрунтованим, повним, чітким, визначеним тощо. Можна виділити такі озна­ки заочного рішення:

1)           заочне рішення ухвалюється судом першої інстанції у су­довому засіданні, призначеному для вирішення справи по суті;

2)           заочне рішення ухвалюється при першій неявці відпові­дача в судове засідання;

3)           заочне рішення ухвалюється як результат заочного розг­ляду справи з перевіркою законності і обґрунтованості позов­них вимог позивача.

Структура і зміст заочного рішення визначаються загаль­ними правилами, передбаченими ст.215 ЦПК України. Воно, як і звичайне рішення, складається зі вступної, описової, мо­тивувальної та резолютивної частин. Водночас особливості розгляду справи в порядку заочного провадження виявляють­ся у змісті заочного рішення. Зокрема, у найменуванні рішен­ня повинно бути слово «заочне».

У описовій частині слід вказати, що справа розглядалася за відсутності відповідача за правилами глави 8 розділу III ЦПК України.

При неподанні відповідачем письмових заперечень проти позову у описовій частині зазначаються лише вимоги та дово­ди позивача. З цих же підстав мотивувальна частина не буде містити узагальненого викладу позиції відповідача та аналізу поданих відповідачем доказів. У резолютивній частині заоч­ного рішення, поряд із загальним порядком оскарження, пе­редбаченого для позивача, має зазначатися строк і порядок по­дання відповідачем заяви про його перегляд.

Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, а також позивачу, що подав заяву про розгляд справи за його відсут­ності та не заперечував проти заочного розгляду справи, копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням не пізніше п'яти днів з дня його проголошен­ня. Відповідне положення є значною гарантією своєчасної ре­алізації сторонами права на апеляційне оскарження заочного рішення зі сторони позивача, або права на подання заяви про перегляд заочного рішення - зі сторони відповідача.

7.2.Порядок оскарження заочного рішення

За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бу­ти переглянуте судом, що його ухвалив.

Допускаючи розгляд справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочних рішень, законодавець встановив особливу систему оскарження (перегляду) заочних рішень, яка має задо­вольнити вимоги судової практики. З цього випливає, що відпо­відачеві повинно бути компенсовано його невигідне становище, коли суд розглянув справу за його відсутності, шляхом встанов­лення спрощеного порядку перегляду заочного рішення.

Право на перегляд заочного рішення зумовляює два варіан­ти поведінки сторін, спрямованих на його скасування (оскар­ження):

1)           подання заяви про перегляд заочного рішення - для від­повідача;

2)           подання заяви про апеляційне оскарження та в подаль­шому апеляційної скарги - для позивача.

Правові наслідки при цьому будуть різні. В першому випад­ку розгляд заяви про перегляд заочного рішення здійснюється тим самим судом першої інстанції, що ухвалив заочне рішення. В разі скасування заочного рішення справа призначається до розгляду у загальному порядку у тому самому суді.

Апеляційний розгляд справи здійснюється вищестоящим, апеляційним судом, перевіряючи при цьому законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а не причини неявки відповідача у судове засідання та вплив поданих ним доказів на правильне вирішення справи.

Виключення допускається для повторного заочного рішен­ня, де згідно з ч.3 ст.232 ЦПК України як позивач, так і відпо­відач наділені правом оскаржити повторне заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Положення ЦПК України свідчать про те, що, за загальним правилом, відповідач позбавлений права на апеляційне оскар­ження заочного рішення. Лише в разі постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідачеві надається право оскаржити за­очне рішення у апеляційному порядку.

Акцентуванню підлягає те, що природа перегляду заочного рішення та його апеляційного оскарження досить різна. Звер­таючись із заявою про перегляд заочного рішення, відповідач вважає заочне рішення неправильним на підставі того, що суд не зміг оцінити пояснення та докази, які могли бути ним по­дані в разі особистої присутності в залі судового засідання та якби він особисто захищав свої права. За цією ознакою право перегляду заочного рішення надано тому самому суду першої інстанції, що ухвалив заочне рішення, а не вищестоящому.

Природа ж апеляції інша. У апеляційній скарзі відповідач зазначає в чому полягає незаконність або необґрунтованість рішення, які порушення норм матеріального чи процесуаль­ного права були допущені судом або які обставини справи не були досліджені тощо.

Відповідач вправі подати заяву про перегляд заочного рі­шення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Цей строк є процесуальним, тому в разі пропуску його з поважних причин строк на подання заяви про перегляд заочного рішен­ня може бути поновлений судом при поданні відповідної заяви відповідачем за правилами ст.73 ЦПК України.

Позиція законодавця така: після пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд заочного рішення по­дання апеляційної скарги стане для нього недоцільною. Якщо він і бажав подати на розгляд суду свої доводи та докази, то вправі використати для цього лише єдиний шлях - це подати заяву про його перегляд.

Однак у разі допущення судом порушення норм матеріаль­ного або процесуального права, тобто при наявності підстав для апеляційного оскарження заочного рішення, відповідач не може відразу звернутися до суду з апеляційною скаргою на загальних підставах.

На практиці досить часто відповідачі, які не були присутні під час заочного розгляду справи, пропускають строк на по­дання заяви про перегляд заочного рішення з тієї підстави, що вони, фактично не проживаючи за адресою, яку вказав пози­вач у позовній заяві, взагалі не знають про розгляд справи, а дізнаються про наявність заочного рішення через роки.

Апеляційні суди не завжди правильно застосовують поло­ження ЦПК щодо перегляду заочного рішення.

Судова практика

Так, апеляційний суд Сумської області розглядав дві апе­ляційні

скарги відповідачів за заочними рішеннями, які про­пустили строк на подання заяви про перегляд заочного рішен­ня. Обґрунтування в обох справах зводилося до того, що відповідачі не знали про заочний розгляд справи, та у них є до­кази, що мають істотне значення для правильного вирішен­ня справи.

В першому випадку (справа за позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням) апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу відповідача, роз'яснивши йому право на звернення із заявою про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочно­го рішення до суду першої інстанції. У другому випадку (спра­ва за позовом про позбавлення батьківських прав) апе­ляційний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідача, ска­сував рішення суду першої інстанції та направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду.

Отже, у другому випадку апеляційний суд неправильно за­стосував норми ст.228 ЦПК, з огляду на те, що відповідач, ос­порюючи заочне рішення, вправі звернутися лише до суду першої інстанції навіть тоді, коли він пропустив строк на по­дання заяви про перегляд заочного рішення.

ЦПК дозволяє для відповідача лише спеціальний порядок перегляду заочного рішення, позбавляючи права водночас ос­каржити заочне рішення в апеляційному порядку, про що чіт­ко зазначено у статтях 228, 232 ЦПК України. Таке право ви­никає у відповідача лише в разі залишення судом без задово­лення попередньо поданої ним заяви про перегляд заочного рі­шення.

Щодо позивача, то він, навпаки, може оскаржити заочне рішення на загальних підставах і не вправі подати заяву про його перегляд. Отож ЦПК України не врахував позитивного досвіду ні Статуту цивільного судочинства, ні ЦПК УСРР 1924 р., які наділяли відповідача правом не лише на подання відзиву на заочне рішення, але й на оскарження заочного рі­шення в апеляційному (за ЦПК УСРР 1924 р. - касаційному) порядку.

В разі подання заяви про перегляд заочного рішення не від­повідачем, а позивачем, у її прийнятті повинно бути відмовле­но, незважаючи на відсутність відповідної норми в ЦПК Ук­раїни.

У статті 229 ЦПК встановлено вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі. В заяві має бути зазначено:

найменування суду, до якого подається заява, а також ім'я (найменування) відповідача, який подає заяву. Вимога щодо зазначення суду необхідна для з'ясування питання, чи правомочний

-               суд розглядати справу;

-               ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходжен­ня, номер засобів зв'язку;

-               обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це, а також посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача. Незазначення однієї із названих умов тягне за собою фактичну відмову у перегляді заочного рішення;

-               клопотання відповідача про перегляд заочного рішення, його скасування та призначення справи до розгляду по суті у загальному порядку.

Заява про перегляд заочного рішення підписується відпові­дачем або його належним чином уповноваженим представни­ком. У випадках подання заяви представником відповідача до заяви про перегляд заочного рішення додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження.

До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх дода­них до неї матеріалів для направлення зазначених документів всім особам, які беруть участь у справі.

На відміну від апеляційної скарги заява про перегляд заоч­ного рішення не підлягає оплаті судовим збором, чим відпові­дач ставиться у привілейоване становище порівняно з позива­чем: він має право не лише подати заяву про перегляд заочно­го рішення у спрощеному процесуальному порядку, але при цьому ще й звільняється від сплати судового збору.

До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рі­шення застосовуються правила ст.121 ЦПК щодо залишення заяви без руху, причому в ухвалі про залишення заяви без ру­ху слід зазначити, яким саме вимогам ст.229 ЦПК вона не від­повідає. В разі якщо недоліки заяви, зазначені в ухвалі, не бу­дуть усунені відповідачем у встановлений судом строк, нас­тупною ухвалою (про залишення заяви без розгляду) заява вважається неподаною і повертається відповідачеві. За прави­лами п.16 ч.1 ст.293 ЦПК ухвала про залишення заяви про пе­регляд заочного рішення без розгляду підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Строк для усунення недоліків заяви про перегляд заочного рішення, пропущений відповідачем з поважних причин, може бути продовжений (що полягає у наданні судом нового строку для усунення недоліків заяви про перегляд заочного рішення) за заявою відповідача згідно зі ст.73 ЦПК України судом, що постановив ухвалу про залишення заяви без руху. Крім того, продовження цього строку допускається не лише після його пропуску, але й до його перебігу.

Після прийняття заяви суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення, для чого невідкладно надсилає зазначеним особам її копію та копії доданих до неї матеріалів. Ця вимога є обов'язковою, оскільки особам, які беруть участь у справі, на­дається можливість подати свої заперечення або відгуки про­ти доводів відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розгля­нута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження.

7.3.Розгляд судом заяви про перегляд заочного рішення

Суд розглядає заяву про перегляд заочного рішення в судо­вому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Од­нак якщо в справі відсутні відомості про повідомлення або причини неявки будуть визнані судом поважними, розгляд за­яви повинен бути відкладений.

Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідом­ляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які бе­руть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішен­ня.

Закон чітко не регламентує права та обов'язки осіб, які бе­руть участь у справі, що з'явилися за викликом суду. Врахо­вуючи загальні правила ЦПК України, вони мають право да­вати пояснення та заявляти клопотання з приводу поданих відповідачем доказів.

Розглянувши заяву про перегляд заочного рішення, суд вправі:

-               залишити заяву без задоволення у разі її необґрунтованості;

скасувати заочне рішення і призначити справу до розгля­ду в загальному порядку.

Як випливає з и.2 ч.3 ст.231 ЦПК України в разі скасуван­ня заочного рішення судом, що його ухвалив, призначається дата розгляду справи в загальному порядку. Це означає, що після скасування заочного рішення розгляд справи по суті ве­деться за загальними правилами змагального процесу, тобто суд знову призначає судове засідання та повідомляє всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання.

Задоволення заяви про скасування заочного рішення та йо­го скасування ще не означають автоматичного ухвалення рішення на користь відповідача.

Питання про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду у загальному порядку здійснюється в одно­му судовому засіданні.

У ЦПК не зазначено, у якому складі суду має розглядати­ся заява про перегляд заочного рішення: тим суддею, який ухвалював заочне рішення чи іншим суддею, що фактично вирішується головою суду під час розподілу між суддями по­даних позовних та інших заяв, хоча розгляд такої заяви іншим суддею, ніж тим, що ухвалював заочне рішення, є більш об'єктивним.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загально­му порядку, встановленому цим Кодексом, тобто в апеляцій­ному порядку, причому як позивачем, так і відповідачем. Для відповідача право на апеляційне оскарження заочного рішен­ня фактично є продовженням реалізації права на перегляд за­очного рішення судом, що його ухвалив.

У такому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Обчислення строку на подання заяви про апеляційне оскар­ження в даному випадку здійснюватиметься з дня, наступного за днем постановлення ухвали про залишення заяви про пе­регляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала про скасування заочного рішення оскарженню не підлягає.

Підставою для перегляду заочного рішення є обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання, до­кази, що їх підтверджують, а також докази, що можуть впли­нути на ухвалене заочне рішення, тобто докази, якими відпо­відач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача (пункти 3, 4 ч.2 ст.229 ЦПК ).

Скасування заочного рішення можливе за наявності двох обставин:

поважні причини неявки в судове засідання, про які від­повідач

1)           від­повідач не зміг завчасно повідомити суд;

2)           наявність доказів, які мають істотне значення для пра­вильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

Поважними причинами неявки можуть бути хвороба, три­вале відрядження, інші обставини (наприклад неотримання судової повістки про виклик до суду), що об'єктивно переш­коджають явці до судового засідання, які, безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами, тобто повинні додаватися до заяви про перегляд заочного рі­шення. Крім того, відповідач має подати документи, що свід­чать про неможливість повідомити суду про причини неявки у судове засідання.

Водночас з'ясування причин неявки не може бути підста­вою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи та можуть призвести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто якщо б ці до­кази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх су­купності, при відсутності хоча б однієї з них заочне рішення скасуванню не підлягає.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК. У зв'язку з тим, що позивач позбавлений права на спрощений порядок оскарження заоч­ного рішення, на нього поширюються загальні норми щодо апеляційного оскарження судового рішення. При цьому для позивача не має значення, яке рішення він оскаржує: заочне чи ухвалене на загальних підставах.

Досить цікавим з практичної точки зору та новим для цивільного судочинства є введення до нового ЦПК України по­ложень не лише про заочне провадження та заочне рішення, але й положення про повторне заочне рішення. ЦПК України недостатньо регламентує таке нововведення, а лише згадує про нього у ч.3 ст.232.

Відповідно до редакції ст.231 ЦПК можна виділити два ви­ди заочних рішень:

1)           заочне рішення, ухвалене при розгляді справи у заочно­му провадженні;

2)           повторне заочне рішення, ухвалене при повторному заоч­ному розгляді тієї самої справи після скасування першого за­очного рішення.

З введенням до ЦПК України положення про повторне за­очне рішення випливає висновок і про можливість повторного заочного провадження. На перший погляд, відповідне поло­ження суперечить загальним засадам цивільного судочин­ства, зокрема цілям заочного провадження, яке спрямоване на запобігання зловживанню відповідача своїми процесуаль­ними правами та недопущення затягування процесу.

Вбачається, що таким способом суд при призначенні розг­ляду справи за загальними правилами ЦПК України надає відповідачеві всі можливості для досягнення того процесуаль­ного результату, до якого він прагне.

Водночас називати повторне рішення, ухвалене без участі відповідача, що був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду «заочним» навряд чи можливо, оскільки не виконується визначальна його ознака - можли­вість спрощеного порядку його оскарження.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть ос­каржити в загальному порядку, встановленому Ц1ІК, тобто в апеляційному порядку, чим право на подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення втрачається.

Поява повторного заочного рішення зумовлена традиціями російського дореволюційного цивільного процесу, який (у статтях 153 та 733 Статуту цивільного судочинства) також пе­редбачав повторне заочне рішення. Однак з цього приводу К.Малишев зазначав, що у разі постановлення другого заоч­ного рішення за неявкою відповідача, відзиву воно не підля­гає, хоча і вважається заочним щодо інших його наслідків.

Можливість повторного заочного провадження слід розгля­дати позитивним моментом з точки зору процесуального ста­новища позивача, коли відповідач і другого разу (після скасу­вання першого заочного рішення) не з'являється до судового засідання та ігнорує виклик суду. Цим можна запобігти сучас­ним затяжним процесам у цивільних справах, що тягнуться роками, причиною чого є систематична неявка належним чи­ном повідомленого відповідача до судового розгляду та немож­ливість ухвалення судами законного та обґрунтованого рішен­ня.

У статті 233 ЦПК зазначено, що заочне рішення набирає за­конної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом. Водночас набрання сили заочним рішенням бу­де ускладнюватися встановленням законом різних строків та порядків його оскарження (або перегляду) залежно від суб'єкта оскарження (перегляду). Незважаючи на це, набран­ня законної сили заочним рішенням в усіх випадках пов'язується зі спливом передбаченого ЦПК України строку на апеляційне оскарження. В разі якщо із заявою про перег­ляд заочного рішення звернувся відповідач, то подання заяви до того ж суду, який розглядав справу та ухвалив заочне рішення, не тягне за собою набрання заочним рішенням за­конної сили навіть після розгляду зазначеної заяви та зали­шення її судом без задоволення. При цьому правове значення набрання заочним рішенням законної сили буде залежати від реалізації права на апеляційне оскарження.

Відповідно видача виконавчого листа та примусове вико­нання заочного рішення можливі зі спливом всіх строків на його оскарження.