6. Негайне виконання судового рішення, зміна порядку виконання, відстрочка та розстрочка виконання судового рішення

 

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що заз­начає у рішенні. Якщо про це не зазначено у рішенні, то усі пе­рераховані питання вирішуються шляхом постановлення са­мостійної ухвали, яка підлягає оскарженню (п. 20 ст. 293 ЦПК). Але така ухвала повинна мати місце до виконання су­дового рішення. Суд може у судовому рішенні вирішити пи­тання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, виз­начити порядок його виконання, вжити заходів для забезпе­чення його виконання за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Щодо вирішення цих питань після ухвалення рішен­ня, то таке клопотання перед судом повинні також заявити особи, які беруть участь у справі, чи державний виконавець.

Відстрочка виконання рішення - це перенесення виконан­ня рішення на певний термін.

Розстрочка - виконання рішення частинами, розмір яких повинен бути визначений судом у встановлені законом строки. Питання відстрочки та розстрочки судового рішення регла­ментовані ст. 373 ЦПК. Вони можуть мати місце за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення. Це, зокрема, хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудже­ного майна в натурі, стихійне лихо тощо, але слід сказати, що ці обставини могли мати місце як на момент ухвалення рішен­ня, так і з'явитись пізніше, тобто на стадії виконання рішен­ня. За заявою державного виконавця або заявою сторони суд, що видав виконавчий документ, у 10-денний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення. Це питання вирішується у судовому засіданні з вик­ликом сторін. Аналогічно вирішується питання про зміну чи встановлення способу та порядку виконання рішення. Щодо способу виконання рішення, то він полягає у заміні предмета виконання, хоча сама суть рішення не змінюється, якщо май­но відсутнє, тому річ може бути замінена грошима.

При ухваленні рішення суд повинен вирішити, чи є підста­ви допустити негайне виконання судового рішення, але, на на­шу думку, це положення слід узгодити зі ст. 367 ЦПК, де йдеться про негайне виконання судового рішення. Ця норма щодо негайного виконання судового рішення є імперативною, тому суд не повинен вирішувати питання про підстави допус­тити негайне виконання, оскільки у тих категоріях справ, які передбачені у цій нормі, повинно однозначно мати місце не­гайне виконання судового рішення. Щодо права суду допусти­ти негайне виконання, то суд у судовому рішенні повинен вирішити питання, чи допускає він таке негайне виконання. У цьому контексті слід звернутися до аналізу ст. 367 ЦПК. У частині 1 цієї норми дано перелік справ та зазначено, що суд допускає у них негайне виконання, тобто термін «допускає» слід розуміти як «однозначно допускає», тобто у будь-якому випадку.

Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його ви­конання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 ч. 1 ст. 367 ЦПК. Тоб­то суд має право допустити негайне виконання судового рі­шення, але у випадках, чітко передбачених цією нормою. При ухваленні рішення суд може вирішувати питання про наяв­ність підстав для скасування заходів забезпечення позову, ви­значити долю речових доказів (ст. 142 ЦПК).