5. Законна сила судового рішення (судового наказу та ухвали)

 

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскаржен­ня, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апе­ляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, як­що його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Щодо заочного рішення, то воно набирає законної сили після сплину строку на його перегляд судом, що його ухвалив (ст.228 ЦПК), і після сплину строку на його оскарження до вищестоящого суду (ч. 4 ст.231 ЦПК).

Щодо судового наказу, то згідно зі ст. 105 ЦПК він набирає законної сили у разі ненадходження заяви від боржника про­тягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за на­явності даних про отримання боржником копії судового нака­зу. Суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Щодо ухвали суду першої інстанції, то вона набирає закон­ної сили після закінчення строку, встановленого для подання апеляційної скарги, передбаченого у ч. 2 ст. 294 ЦПК.

Так, ст. 319 ЦПК передбачено, що рішення або ухвала апе­ляційного суду набирають законної сили з моменту їх прого­лошення.

Після набрання рішенням законної сили воно підлягає ре­алізації та йому притаманна така ознака, як загальнообов'язковість. Загальнообов'язковість судового рішення, що набра­ло судової сили, закріплена у ст. 14 ЦПК. Воно є обов'язковим для органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та посадових осіб і грома­дян. Тобто ці органи та особи не можуть змінити, скасувати, винести нове рішення, хоча, можливо, й вважають рішення неправильним. Вони на підставі цього рішення повинні вчи­нити певні дії з оформлення прав фізичних, юридичних осіб та їх реалізації, оскільки такі права встановлені судом та знайш­ли своє закріплення у судовому рішенні, яке набрало законної сили, тобто набути статусу преюдиційного факту.

Загальнообов'язковість спирається на такі властивості су­дового рішення, як стабільність та реалізованість. Стабільність судового рішення забезпечується незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю.

Незмінність судового рішення виявляється у тому, що суд, який його ухвалив, не може змінити чи скасувати рішен­ня, крім випадків, які є винятками із загального правила та передбачені законом (статті 219, 220, 221, 241, 250, 255 ЦПК).

Неспростовність судового рішення полягає у тому, що після закінчення строку на апеляційне та касаційне оскар­ження заінтересованим особам заборонено подавати апеляцій­ні та касаційні скарги за винятком випадків щодо поважності пропуску строків на таке оскарження. При цьому потрібно до­вести суду поважність пропуску таких строків на підставі до­казів.

Преюдиційність як одна із рис судового рішення виявля­ється в обов'язковості визнання фактів і правовідносин, вста­новлених судовим рішенням, після набрання ним законної си­ли (ст. 61 ЦПК). Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їхні правонаступники не можуть знову заявляти в суді тотожний позов, а також оспорювати в іншому процесі встановлені су­дом факти і правовідносини.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених ч. 2 ст. З ЦПК, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'яз­ковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Реалізованість судового рішення виявляється у тому, що особі, яка звернулась до суду за захистом свого особистого по­рушеного, оспорюваного, невизнаного права, свободи чи інте­ресу, гарантується виконання рішення, яке набрало законної сили, відповідними органами та службовими особами на тери­торії України, а у випадках, передбачених законом, - поза ме­жами України. Рішення може бути виконаним як добровіль­но, так і в примусовому порядку.

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обста­вини, що впливають на визначені розміри платежів, їх три­валість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Характерними у цьому ви­падку є справи про стягнення аліментів. Розмір стягуваних аліментів може змінюватися, особа може бути звільнена від їх сплати, стягнення аліментів може бути припинене, залежно від наявності чи відсутності певних обставин, передбачених законом. Але вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них сторона має право шляхом пред'явлення нового позову.