2. Поняття позовного провадження та його характерні ознаки

 

2.1. Поняття позовного провадження та його характерні ознаки

Позовне провадження є основним видом цивільного судо­чинства, оскільки у порядку цього провадження розглядаєть­ся більшість справ, для яких закріплені у ЦПК найбільш за­гальні правила. Російські вчені виходячи з аналізу природи позовного провадження називають його універсальним. Вони аргументують свій висновок тим, що процесуальний регла­мент розгляду справ позовного провадження застосовується не тільки для справ цього виду провадження, а й до справ, що розглядаються у провадженні, що виникає із публічних пра­вовідносин (ч. 1 ст. 246 ЦПК РФ), в окремому провадженні (ч. 1 ст. 263 ЦПК РФ), у певній мірі в інших провадженнях, передбачених ЦПК РФ (глави 45-47 ЦПК РФ). Тому, як заз­начають ці вчені, вивчення позовного провадження дозволяє одночасно отримати інформацію та зрозуміти основні правила розгляду практично усіх справ, підвідомчих судам загальної юрисдикції.

Сутність цього провадження можна визначити через певні критерії. Для виокремлення даного виду провадження насам­перед слід звернути увагу на матеріально-правову природу справ, яка зумовила особливості процесуального порядку та розгляду їх вирішення, суб'єктного складу, особливості про­цесуального засобу порушення судової діяльності та реалізації судових рішень.

Дане провадження характеризується:

-                     об'єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспо­рюване суб'єктивне право (матеріальне та особисте немайнове), яке поглинає інтерес.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єк­тивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку порушника, внаслідок якого суб'єктивне право зазнало зменшення або ліквідації як такого.

Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Невизнання - це дії учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою осо­бою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній час­тині суб'єктивного права іншого учасника цивільних пра­вовідносин, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право.

Оспорювання - це такий стан цивільних правовідносин, при якому між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також неналежності такого права певній особі. Оспорене цивільне право ще не є порушеним, але виникає певна невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони щодо уповноважено­го;

-                     розглядаються справи по спорах, що виникають з цивіль­них, сімейних, житлових, земельних, трудових та інших пра­вовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ прово­диться за правилами іншого (ст. 15 ЦПК);

-                     наявністю двох сторін з протилежними юридичними інте­ресами - позивача і відповідача;

-                     наявністю спеціальних суб'єктів - третіх осіб як з само­стійними, так і без самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами;

-                     позову як засобу порушення в суді справи на захист су­б'єктивного права, в якому матеріально-правова вимога пози­вача до відповідача тісно пов'язана з процесуально-правовою вимогою позивача до суду про захист порушеного, невизнано­го або оспорюваного права;

-                     предметом провадження - наявністю спору про право;

-                     способом захисту права - вирішенням спору по суті;

-                     цивільною процесуальною судовою позовною формою;

-                     можливістю застосування примусових заходів виконання судового рішення.

Враховуючи вищезазначені ознаки можна сформулювати поняття позовного провадження.

Позовне провадження - врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду з розгляду та вирішен­ня спорів про порушене, невизнане або оспорюване право суб'єктивне, що виникають з цивільних, сімейних, житлових, земельних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.