4. Межі повноважень представника і порядок їх оформлення

 

Процесуальний представник має право вчиняти всі проце­суальні дії, що і особа, інтереси якої він представляє. Тобто фактично у ч. 1 ст. 44 ЦПК йдеться не лише про передбачені ст. 27 ЦПК загальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі, а й про спеціальні права і обов'язки сторін, передба­чені статтями 31, 175 ЦПК України. Єдиною умовою у даному випадку є наявність повноважень на ведення справи у суді.

При цьому доцільно враховувати, що довіритель вправі об­межити повноваження представника у суді вчиненням лише певного обсягу процесуальних дій, наприклад, здійснити представництво лише у суді першої інстанції без права укла­дати мирову угоду, відмовлятися від позову або визнавати його повністю чи частково тощо. Такі застереження можуть бути висловлені у довіреності або договорі.

Представництво можливе лише за умови прийняття судом повноважень представника на ведення справи у суді, які на­лежним чином підтверджені. Зокрема, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення спра­ви, то застосовуватиметься п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК і вона буде за­лишена без розгляду.

Повноваження процесуального представника можуть бути посвідчені декількома способами:

-                     відповідними документами, оригінали або копії з яких ма­ють бути подані до суду та приєднані до матеріалів справи;

-                     усною заявою довірителя, яка заноситься до журналу су­дового засідання.

Перш ніж перейти до переліку відповідних документів на­гадаємо, що основним документом, що посвідчує особу, є пас­порт, тому слід пам'ятати, що наявність паспорта - обов'язко­ва умова для участі в процесі для будь-якої особи, а для адво­ката і прокурора - відповідне посвідчення. За паспортом і по­свідченням встановлюється особа самого представника.

Перелік документів, що посвідчують повноваження предс­тавника у цивільному процесі, визначено ст. 42 ЦПК:

1)                 довіреність фізичної особи - це письмовий документ, який має бути посвідчений нотаріально або з урахуванням по­ложень ст. 40 Закону України «Про нотаріат», який надає право представнику на вчинення процесуальних дій від імені та в інтересах довірителя. Згідно з нормами ЦПК довіреність на представництво у суді може бути посвідчена особою за місцем роботи, навчання або проживання;

2)                 довіреність юридичної особи або документ, що посвідчу­ють службове становище і повноваження її керівника. Така довіреність видається за підписом посадової особи, уповноваже­ної на це законом, статутом або положенням з прикладенням пе­чатки юридичної особи. Як правило, іншими документами мо­жуть бути наказ про призначення керівника або витяг з рішення загальних зборів засновників тощо. Разом з тим при оформленні повноважень представника, який діє від імені та в інтересах юридичної особи, особливо слід звертати увагу на організаційно-правову форму відповідної юридичної особи та враховувати по­ложення норм ЦК. У ЦК встановлені певні особливості викорис­тання довіреностей для підтвердження повноважень представ­ників юридичних осіб. Зокрема, за ст. 122 ЦК, якщо ведення справ повного товариства доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства. Статтею 136 ЦК вста­новлено, що вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю;

3)                 свідоцтво про народження дитини або рішення про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спад­кового майна.

Оскільки патронатний вихователь прирівнюється до опіку­нів та піклувальників, то для представництва ним у цивільно­му процесі останній повинен подати рішення органу опіки та піклування про призначення його патронатним вихователем (ст. 255 СК). Якщо інтереси безвісно відсутньої особи у процесі представляє опікун, призначений для опіки над його майном, то подається рішення про призначення його опікуном. А ось щодо особи, яка є охоронцем спадкового майна, то таку особу призначає нотаріус, який для ствердження його повноважень за аналогією з виконавцем заповіту (ч. 4 ст. 39 ЦПК) видає цим особам свідоцтва, які й повинні подаватися суду для по­свідчення їхніх повноважень як представників;

4)                 ордер, виданий відповідним адвокатським об'єднан­ням або договором. З урахуванням положень Закону України «Про адвокатуру», поняття «ордер, виданий відповідним ад­вокатським об'єднанням» є лише застарілою нормою, яка не повинна мати місце у нормах чинного ЦПК. Отож зазначимо, що правовідносини між адвокатом і довірителем виникають з моменту посвідчення договору доручення, який укладається з адвокатом або адвокатським об'єднанням, фірмою тощо. Да­ний договір доручення та свідоцтво про право на заняття адво­катською діяльністю слід подавати до суду у разі здійснення представницьких функцій адвокатом.

Щодо надання фізичною особою повноважень представни­кові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового за­сідання, то такі випадки мають місце, коли і довіритель, і представник з'являться в судове засідання. Формально така заява висловлюється як клопотання довірителя про допуск до участі у справі конкретної особи як її представника. У пере­важній більшості випадків суди допускають до участі у справі представників, не з'ясовуючи межі їх повноважень, тому у подальшому представник може діяти самостійно в процесі як представник довірителя навіть без його участі з комплексом прав та обов'язків, яким закон наділив довірителя відповідно до його статусу.

Слід зазначити, що наявність представника у справі не звільняє особу від обов'язку надати особисті пояснення у справі, якщо суд визнає це за необхідне (п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Дане положення пов'язане з тим, що сторони і треті особи, як правило, є безпосередніми учасниками спірних правовідно­син, а представники - лише їх процесуальними представника­ми, тому вони не повинні висловлювати відомості про обстави­ни справи від власного імені, якщо не були безпосередніми учасниками відповідних подій. Зокрема, поширеними є ви­падки, коли представництво прав декількох позивачів на підставі довіреності надається одному із співпозивачів, тоді він є одночасно і стороною, і представником інших осіб.