1) Зміст принципу змагальності складають рівність прав та обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, у процесі доказування.

Змагальність у цивільному судочинстві практично повні­стю регулює весь процес відбору фактичного матеріалу, необ­хідного для вирішення справ, диктує форми, методи та прийо­ми дослідження цього матеріалу, визначає дії сторін та суду щодо збирання та аналізу доказів, послідовності вчинення цих дій та їх правові наслідки.

Зміст змагальності полягає в тому, що у цивільному судо­чинстві сторони протиставлені одна одній відповідно до своїх інтересів та судовий розгляд справи відбувається у формі спо­ру між ними.

Змагання сторін, відстоювання ними своєї позиції у справі складають основу процесуальної діяльності позивача та відпо­відача. Джерела принципу змагальності містяться у проти­лежності матеріально-правових інтересів сторін у цивільному процесі.

Позивач у позовній заяві повинен викласти обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, та зазначити докази, що підтверджують кожну обставину (пункти 5, 6 ч.2 ст.119 ЦПК).

Відповідач, у свою чергу, складаючи письмове заперечення проти позову (ст.128 ЦПК), також має викласти фактичні обс­тавини, покладені в основу його заперечень, та вказати докази на їх підтвердження.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Учасники спору вправі знати аргументи та вимоги іншої сторони, спростовувати їх, подавати суду докази, брати актив­ну участь у дослідженні зібраних у справі доказів, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших осіб, заявляти клопотання, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, ознайомлюватись з матеріалами справи. Такими самими правами користуються всі особи, які беруть участь у справі (ст.27 ЦПК).

Реалізуючи принцип змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право виходячи із правила належності та допустимості доказів збирати, подавати суду та брати участь у їх дослідженні (аналізувати докази, що містяться у справі), в свою чергу, суд визначає предмет дока­зування в цивільній справі, досліджує подані докази, оцінює їх та застосовує відповідні правові норми.

Змагальність - це спосіб виявлення істини у справі, тому законодавець, наділяючи учасників процесу рівними правами у поданні доказів, тим самим забезпечив, гарантував ре­алізацію цього демократичного принципу. Правосуддя нині неможливе без принципу змагальності, але на практиці не усі судді правильно сприймають його. У деяких випадках суд замінює сторони при поданні доказів, тобто сам витребовує їх, але доказ повинен подаватися однією із сторін для підтверд­ження її (саме сторони) вимог або заперечень, а не бути без­предметним. Інакше виходить, що суддя витребовує доказ в інтересах однієї із сторін, що є неприпустимим, оскільки суд повинен бути неупередженим. Одночасна активність суду і сторін при поданні, витребуванні та дослідженні доказів є не­припустимою, суд не повинен замінювати сторони, а має тіль­ки створювати необхідні умови для здійснення ними їх проце­суальних прав та виконання обов'язків. Оскільки основним завданням суду є розгляд та перевірка вірогідності поданих сторонами доказів, їх оцінка у судовому рішенні.

Великим досягненням цивільного процесу є те, що з 1996 р. на зміну процесу слідчому прийшов процес змагальний та змінилася роль судді у ньому. Суддя перестав бути ініціатором витребування доказів, оскільки такий обов'язок законодав­цем було покладено на сторони. Крім того, нині суддя, зберіга­ючи незалежність, безсторонність, об'єктивність, повинен здійснювати керівництво процесом, усуваючи при цьому із нього все, що не має значення для справи. А також він зо­бов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов'язки, попередити про наслідки вчинюваних процесуальних дій та роз'яснити наслідки у ви­падку невчинення ними тих процесуальних дій, виконання яких згідно із законом є обов'язковим. Так, за ст. 26 ЦПК сто­рони мають право подавати докази, але суддя, роз'яснюючи за цією нормою процесуальні права сторонам, одночасно пови­нен звернутися до ч. З ст. 10 ЦПК та зробити акцент на тому, що кожному праву кореспондується обов'язок, тобто, що осо­ба повинна довести суду свої вимоги або заперечення, а для цього слід подати суду докази, бо у противному разі, якщо ви­моги не будуть доведені, суд відмовить у задоволенні позову.

Оновлений зміст принципу змагальності дозволяє суду сприяння сторонам у зборі доказів лише у випадках, коли сто­рона або інша особа, яка бере участь у справі, звертається до суду з клопотанням про витребування доказів та у разі, коли з отриманням доказів у цієї особи виникли труднощі.

З клопотанням особи пов'язуються й питання призначення судом експертизи, виклику свідків, залучення до участі у справі спеціаліста тощо.

Ініціатива суду з питань доказування в цивільному процесі виключається;