5.Розвиток теорії і практики менеджменту.

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоріч, якщо за початок прийняти зародження писемності в древньому Шумеру, появу централізованих органів влади в Єгипті. Однак формування наукових основ управління почалося в останніх десятиліттях XIX в.

Мінялася практика управління – змінювалося і навчання про управління. Еволюція управлінської думки обертається навколо трьох явищ –задачі, людина, управлінська діяльність.На перших етапах розвитку науки про управління особлива увага приділялася тільки одному з цих явищ, у міру поглиблення знань про управління, зі зміною його характеру усе більший розвиток почав одержувати синтетичний підхід, що пов’язує ці явища в єдине органічне ціле. Засновником і основним розроблювачем ідей наукового управління є Ф.Тейлор (1856-1915р.). У його навчанні основна увага приділялася проблемам підвищення продуктивності праці завдяки внесення в процес управління науково обґрунтованих змін. Вихідним моментом для підвищення ефективності праці Ф.Тейлор вважав вивчення задачі, що дасть інформацію для подальшої раціоналізації. Він вважав, що менеджери повинні думати, а робітники – працювати. Такий підхід сприяв поглибленню спеціалізації і появі великої кількості функціональних менеджерів. Практичне застосування принципів наукового менеджменту дозволило домогтися підвищення продуктивності праці, але при цьому не враховувалися зростаючі потреби співробітників. Одним з напрямків класичного менеджменту є адміністративні принципи, прихильники яких основну увагу приділяють організації в цілому і таким функціям як планування, організація, командний ланцюг, координація і контроль продуктивності праці. Основний внесок у розвиток концепції адміністративної шкали вніс Анри Фойоль ( 1841 - 1925). Він виділив управління, як особливий вид діяльності, яка залежить від розміру організації, рівня в ієрархії управління. Основна заслуга Фойоля в тому, що він виділив управління як особливий вид діяльності, який включає в себе такі обов’язкові функції – планування, організацію, контроль, координацію та мотивацію. Він визначив чотирнадцять принципів управління, від яких залежить успіх організації - поділ праці, влада, дисципліна, єдність розпорядництва, єдність керівництва, підпорядкування індивідуальних інтересів громадським, винагорода, централізація, порядок, справедливе відношення до персоналу, стабільність персоналу, ініціатива, корпоративний дух, скалярний ланцюг. Послідовниками А.Фойоля є: Марі Паркер Фоллет, що розглядала проблему взаємодії етики, влади, лідерства, максимізації віддачі підлеглих: Честер Барнад, що запропонував концепцію неформальної організації, теорію прийняття влади; Макс Вебер, що розробив теорію бюрократичної побудови організації і системи управління зокрема.

6.Функції і методи менеджменту.

Функції управління можна охарактеризувати як вид діяльності, необхідний для організації і керівництва тим чи іншим об'єктом управління в туризмі. Іншими словами, функції управління — це види управлінської праці, пов'язані з впливом на об'єкт управління, які здійснюються спеціальними прийомами і засобами, а також супутня організація роботи.

Функції менеджменту по-різному виявляються на різних стадіях управлінської діяльності та є діями, спрямованими на вирішення проблеми, яка виникає. При цьому на кожній стадії управління реалізуються всі функції, але провідною з них є однойменна зі стадією, а інші відіграють роль допоміжних. Функції становлять один з основних компонентів, що визначає зміст управління, а стадії — послідовність реалізації функцій у межах одиничного управлінського циклу. Таким чином, процес управління є послідовним ланцюгом циклічно повторюваних функцій — видів діяльності суб'єкта, які визначають зміст управління: планування, організацію, мотивацію, контроль.

Планування – відокремлений вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації. За допомогою планування створюється орієнтир майбутньої діяльності організації.

Функція планування передбачає розв’язання двох глобальних питань:

· якою має бути реальна мета організації,

· що слід робити членам організації, щоб досягти її.

Планування як цілеспрямована спеціалізована управлінська діяльність ґрунтується на принципах об’єктивності, реалістичності, системності, комплексності, оптимальності; пріоритетності та єдності інтересів фірми, її персоналу і споживачів; збалансованості; обґрунтованості планів, програм, проектів, моделей розвитку; гнучкості шляхів соціально-економічного розвитку.

Організаційна функція виражається у формуванні і пристосуванні суб'єкта та об'єкта менеджменту до виконання поставлених завдань. Для цього вживають заходів із залучення фінансових, технічних, кадрових та інших ресурсів, а також орієнтують їх на вирішення поставленого завдання. Завдання, які стоять перед організацією, можна успішно вирішити тільки тоді, коли ефективно і правильно використовувати усі ресурси.

Функція координації має забезпечувати узгодженість дій для успішного досягнення мети. В процесі координації насамперед встановлюється і підтримується пропорційність у діяльності різних елементів системи на всіх стадіях процесу управління. Реалізується вона шляхом уточнення функцій, узгодження цілей і завдань, планів і дій. Це один з основних засобів підвищення ефективності діяльності, оскільки дає змогу зосередити зусилля в необхідному напрямі, уникати паралелізму і дублювання.

Функція регулювання реалізується з метою підтримки динамічної рівноваги системи під час діяльності будь-якої організації у будь-якій сфері. Регулювання сприяє адаптації організації до постійних змін ситуації, забезпечує запобігання відхиленням від запланованих дій та їх усунення.

Функція контролю — це система спостереження і перевірки для виявлення відхилень від плану досягнення певної мети в процесі будь-якої діяльності. Невід'ємним складником контролю є облік змін у процесі діяльності.