Типова організаційна структура універсального комерційного банку
1- управління прогнозування діяльності банку;
2- управління маркетингу, розвитку банку і зв’язків з клієнтурою;
3- кредитне управління;
4- валютне управління;
5- управління депозитних та вкладних операцій;
6- управління цінних паперів, інвестиційної та біржової діяльності;
7- управління розрахунково-касового обслуговування;
8- управління посередницьких операцій;
9- управління філіями банку;
10- управління аналізу і статистики;
11- управління автоматизації;
12- служби банку (відділ кадрів, бухгалтерія, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ).
Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування. Їм забороняється використовувати свої союзи та інші об’єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.
4. Банківські операції – це діяльність банку, що пов’язана з виконанням банківських функцій.
Види банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги.
1. Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.
Ресурси банку – це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх поділяють на:
1) власні або власний капітал банку, який створюється для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку. Власний капітал комерційного банку поділяється на: основний (статутний і резервний фонди, нерозподілений прибуток минулих років, спеціальні фонди, що утворюються за рахунок прибутку) і додатковий (резерви на страхування банківських ризиків, нерозподілений прибуток);
2) залучені – формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків. Залучені кошти банків (депозитні) поділяються на:
- депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. На вимогу клієнта кошти з його поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.
- строкові депозити (вклади) – це кошти, які розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.
- сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам.
- банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.
3) позичені – це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку. Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними – від одного дня до трьох – шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча ніж за кредитами, наданими господарюючими суб’єктами, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.
Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію – страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною. Її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти. Власний капітал становить майже третину всіх ресурсів, залучені і позичені – близько 70%.
2. Активні операції – це операції, які пов’язані з розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на:
- кредитні операції – полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту.
- інвестиційні операції – означають вкладення коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на відносно тривалий період часу з метою отримання додаткового доходу. Інвестиційні цінні папери – це боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо.
3. Банківські послуги – це певні дії банків спрямовані на задоволення потреб клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів та мають на меті збільшення доходу від банківської діяльності. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам наступні послуги:
- традиційні: депозитні, кредитні, розрахунково-касове обслуговування, валютні;
- нетрадиційні: лізингові, факторингові, трастові (трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник – передає своє майно у розпорядження іншої особи – довірчому власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара), гарантійні, посередницькі, аудиторські.
5. Банківська стабільність – означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов’язковою для всіх комерційних банків.
Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку є:
1) мінімальний розмір статутного капіталу – визначається нормативними вимогами, регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків, який не може бути меншим сум (питання 3);
2) норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) – визначається співвідношенням між капіталом і активами банку, підсумованих з урахуванням їхніх ризиків. Нормативне значення показника не може бути нижчим від 8% (N≥8%). Це означає, що для нормальної роботи банк на кожну гривню активів, скоригованих на ступінь ризику, повинен мати 8 коп. власних коштів (капіталу);
3) норматив адекватності основного капіталу (достатності капіталу) – визначається відношенням капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (резерви на відшкодування можливих втрат від активних операцій). Нормативне значення показника достатності капіталу має бути не меншим за 4% (N≥4%), тобто на кожну гривню усіх активів (за мінусом резервів) банк повинен мати 4 коп. капіталу;
4) норматив миттєвості ліквідності – визначається як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань банку. Нормативне значення показника миттєвої ліквідності має бути не меншим за 20% (N≥20%). Це означає, що на кожну гривню своїх поточних зобов’язань банк повинен мати не менше, ніж 20 коп. абсолютно ліквідних активів;
5) норматив поточної ліквідності – встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку шляхом врахування вимог і зобов’язань банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Нормативне значення цього показника має бути не меншим 40% (N≥40%);
6) норматив короткострокової ліквідності – визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань. Нормативне значення цього показника має бути не меншим 20% (N≥20%) .
7) максимальний розмір ризику на одного позичальника – розраховується діленням сукупної заборгованості за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих для цього позичальника, на капітал банку. Нормативне значення цього показника не повинно перевищувати 25% (N≥25%). Тобто банк повинен диверсифікувати свої кредитні вкладення і не допускати їх великої концентрації в одного клієнта.
Прибутковість як елемент банківської стабільності залежить від співвідношення доходів і витрат. Оцінювання прибутковості здійснюється за допомогою системи відповідних показників. Найпоширенішими показниками прибутковості банку є:
- прибутковість банківських активів (RОА) це показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після оподаткування) й активів банку. Він показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку;
- прибутковість акціонерного капіталу (RОЕ) – показник, що характеризує відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу, тобто рівню дивідендів;
- процентна маржа (SPRED) – показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установа банку. Цей показник визначається за формулою:
.
1 Поняття емісії грошей слід відрізняти від поняття випуску грошей. Через випуск грошей банки повсякденно забезпечують поточні потреби своїх клієнтів у готівці та в безготівкових платежах. Оскільки одночасно з випуском гроші надходять до банків, то сума надходжень покриває переважну частину випуску. І тільки та частина випуску, яка не забезпечена надходженнями грошей, є емісією.
2 Агрегати грошової маси зростають не на всю суму готівкової емісії, оскільки частина її осідає в касах банків, залишки яких не враховуються в агрегатах грошової маси.
3