5. Сутність і види грошових реформ. Грошові реформи як повна або часткова перебудова грошової системи країни.

Грошові реформи – це повна або часткова структурна перебудова державою наявної в країні грошової системи з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту. Головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу.

Розрізняють грошові реформи у вузькому розумінні і широкому розумінні.

Грошові реформи у вузькому розумінні – мають такі підвиди:

Грошові реформи формального типу, які зводяться до впровадження нового зразка купюр з одночасним або поступовим вилученням функціонуючих.

Грошові реформи з деномінацією грошового обігу, головною метою яких є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін деномінація відбувається у бік збільшення грошової одиниці ( масштабу цін).

Грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без нього) – під час їх проведення використовується диференційована шкала обміну старих грошей на нові.

Грошові реформи у широкому розумінні передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин. Такі реформи були характерними під час здійснення в окремих країнах переходу від біметалізму до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу.

Проблему використання грошей і управління ними як товаром людство розв'язує упродовж усієї історії. Тому, говоря­чи про грошову реформу, треба враховувати фактори, які їі викли­кають.

Кожний етап історичного розвитку вносить якісні зміни в суспільні відносини. Кожне суспільство, маючи своє історичне і культурне ми­нуле, свої традиції і звичаї, своє національне багатство, по-різному підходить до вирішення проблем. Те, що прийнятне в одній країні й дасть високий економічний ефект, може призвести до протилежних ре­зультатів в іншій.

Розглянемо спільні умови, які істотно впливають на хід і резуль­тат реформування економіки.

По-перше, реформи здійснюються в умовах загострення економіч­ної кризи, що виявляється в економічному спаді, загостренні енерге­тичної кризи, зниженні рівня життя населення, погіршенні зовнішньо­економічних показників тощо.

По-друге, у багатьох країнах радикальні реформи здійснюються в умовах політичної нестабільності, тому всі спроби реформувати еко­номіку виявляються непослідовними, компромісними і не дають очі­куваних результатів. Намагання сил різних напрямків реформування дійти компромісу призводить до того, що ухвалені закони, з одного боку, начебто уможливлюють здійснення реформ, а з іншого - галь­мують їх.

По-третє, реформи здійснюються в умовах нестабільності. Старі адміністративні важелі регулювання вже втратили силу, а нові рин­кові механізми (конкуренція, банкрутство, перетікання капіталу) ще не повністю врегульовані.

Зазначене стосується країн СНД та Східної Європи.

Сьогодні нестійкість, знецінення національної валюти в загрозою економічному курсу держави з негативними соціальними наслідками у суспільстві.

Економічні реформи, що здійснюються у країнах СНД та Східної Європи, полягають у загальноекономічній стабілізації, зміні відно­син власності та структурній перебудові національного госпо­дарства. Стабілізація економічних процесів посідає першочергове місце як основа для створення умов і стимулів розгортання докорін­них, довготривалих ринкових перетворень. Вона передбачає насампе­ред.:

подолання інфляції;

заповнення ринку товарами;

урівноважен­ня попиту і пропозиції.

Для досягнення цієї мети використовуються такі методи:

обмеження попиту суб'єктів господарювання;

зменшення грошової маси;

лібералізація валютних операцій;

запровадження внутрішньої конвертованості національної валю­ти та ін.

Попит населення обмежують через лібералізацію цін. Підвищення цін збалансовує попит і пропозицію. Попит суб'єктів господарювання зменшується насамперед встановленням високих податків, запровадженням ставок за кредити, які мають враховувати темпи інфляції. Зменшити попит суб'єктів господарювання можна також зниженням бюджетних видатків за рахунок скорочення субсидій, дотацій, фінан­суванням капітального будівництва за кошти державного бюджету, зменшенням військових витрат.

Важливим чинником стабілізації є впровадження внутрішньої кон­вертованості національної валюти, що уможливлює вільну купівлю та продаж іноземної валюти для юридичних і фізичних осіб; при цьому, звичайно, забороняються розрахунки в іноземній валюті під час здійснення господарських операцій у країні. Внутрішня конверто­ваність зміцнює національну грошову одиницю, створює умови для залучення у країну іноземних інвестицій.

Політика стабілізації, елементи якої запроваджуються комплексно і синхронно з метою забезпечення різкої зміни ситуації в економіці, дістала назву "шокової терапії".

Найпослідовніше політика стабілізації здійснювалась у Польщі, Чехії і колишній Югославії. Використовувались такі основні еле­менти:

лібералізація цін;

скорочення дефіциту бюджету з покриттям його з неемісійних джерел (кредити комерційних банків, випуск державних цінних паперів тощо);

збільшення плати за кредити;

запровадження внутрішньої конвертованості національної ва­люти;

стримування збільшення доходів.

Здійснення "шокової терапії" супроводжувалося спадом вироб­ництва, зниженням рівня життя населення, безробіттям. Проте сьогодні в цих країнах спостерігається поступове економічне піднесення.

Економічна криза породжує грошово-кредитну кризу. Вона погір­шує умови світової торгівлі, призводить до різких змін курсу валют, що загострює відносини між країнами. Тому країни періодично здійс­нюють грошові реформи - повні або часткові перетворення грошo­вої системи з метою стабілізації та зміцнення грошового обігу. Гро­шові реформи здійснюються різними методами залежно від еконо­мічного і політичного становища країни та ступеня знецінення грошей.

Розрізняють такі грошові реформи:

створення нової грошової системи (перехід від біметалізму до монометалізму і нерозмінних кредитних грошей);

часткове перетворення грошової системи (зміна порядку емісії, масштабу цін, назви грошової одиниці, видів грошових знаків, органів, що регулюють грошовий обіг);

стабілізація грошового обігу з метою стримати інфляцію.

Грошові реформи збігалися з методами стабілізації валюти - нуліфікаціею, девальваціею, ревальваціею - і супроводжувалися поверненням до золотого чи срібного стандарту.

Нуліфікація - це оголошення державою знецінених паперових грошей недійсними (проводиться у разі сильної інфляції).

Найпоширенішим методом стабілізації валют є девальвація - зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют і міжна­родних розрахункових грошових одиниць. Так, у Німеччині після Пер­шої світової війни (1924 р.) обмін здійснювався у співвідношенні одна нова марка за один трильйон старих.

Якщо інфляція в одній країні розвивається повільнішими темпами, ніж в інших, то використовують ревальвацію - підвищення курсу національної валюти щодо іноземної.

Після Першої світової війни масові грошові реформи здійснювали­ся майже в усіх європейських країнах: 1922 р. - у Швеції, 1924 - у Росії (деномінація 1:100), 1930 р. - в Японії. Здебільшого це були девальвація та обмін старих грошей на нові за низьким курсом, близьким до нуліфікації (у Німеччині, Австрії, Угорщині, Польщі).

Вперше в історії грошові реформи було здійснено за допомогою міждержавних "стабілізаційних" позик, наданих США, Великобрита­нією і Францією. Під час світової економічної кризи 1929-1933 рр., яка супроводжувалася грошово-кредитною і валютною кризами, в результаті грошових реформ систему золотого стандарту було за­мінено системою нерозмінних кредитних грошей.

Після Другої світової війни країни, що брали в ній участь, дуже по­страждали. У найгіршому становищі опинилися Німеччина і Японія. В Японії інфляція в 1945-1950 рр. становила 7000 %. Основни­ми чинниками, що викликали таку інфляцію, були спад виробництва і надмірна пропозиція грошей. Незважаючи на скасування урядом своїх зобов'язань (крім державних акцій), спостерігався величезний дефіцит бюджету, який покривався випусками державних облігацій і кредитами Банку Японії. Підвищення швидкості обігу грошей поси­лювало інфляцію. Стабілізаційна політика здійснювалась поетапно:

1946 р. - уряд заморожує банківські депозити, запроваджує новий податок на власність і нову систему фіксованих цін; у такий спосіб інфляцію було знижено вдвічі;

1947 р. - уряд пожвавлює виробництво;

1948 р. - перегляд фіксованих цін. Після досягнення розриву між фіксованими і ринковими цінами рівень інфляції знизився;

1949 р. - скорочення субсидій; жорсткий контроль за грошо­вою масою; єдиний обмінний курс валюти. Структура цін зрівня­лася зі світовою;

1952 р. - відмова від контролю за цінами.

Для регулювання грошових потоків через кордон було створено Бюджетну систему іноземної валюти, прийнято закон про іноземні інвестиції, який діяв до 1980 р.

У Німеччині поразка у війні призвела до повного розвалу еконо­міки і грошово-кредитної системи. У 1948 р. було проведено сепа­ратну грошову реформу - упроваджено нову марку. Кожний гро­мадянин міг обміняти 60 старих марок на 60 нових, а решту - у співвідношенні 10:1. За таким самим співвідношенням переоціню­валися вклади у кредитних установах. Одночасно з випуском нової грошової одиниці було скасовано обмеження підвищувати ціни на більшість товарів. Це ще сильніше загострило інфляцію. 28 верес­ня 1949 р. марку було девальвовано, курс із 33,3 марки за 1 дол. знизився до 4,2. Це була єдина офіційна девальвація марки.

5. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:

- багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;

- тривалий період проведення;

- застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;

- створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання;

-особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Проведення грошової реформи крім економічних мало політичні причини:

Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей; без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України;

після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації;

Проведення грошової реформи мало щонаймеше три мети: - створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави; - забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни; - сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Грошова реформа в України була тривалою і багатоетапною. Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років.

Багатоетапність реформи. Можна виділити кілька етапів реформи: - перший етап (січень - листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі; випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути "готівкової кризи", і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця. Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватися "м'яко", поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання, як тимчасових грошей, не перевищить 4- 6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець "заповнив" весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 p., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню. У листопаді 1992 р. указом Президента "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою "український карбованець".

- другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 p.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу; успіхи другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітна трансформація на ринкових засадах економіки, запровадження у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. - третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Введення гривні проводилось з 2 по 16 вересня 1996 року. Це була реформа з деномінацією грошової одиниці: Україна отримала нову грошову одиницю – гривню. Внаслідок обміну українських карбованців (купонів) на гривні було замінено діючий масштаб цін. В Україні при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Відповідно до цього було змінено ціни всіх товарів і послуг. Розміри тарифів і заробітної плати, пенсій, стипендій, платних зобов’язань. Усі операції з перерахування у гривню залишків коштів. Які знаходились у безготівковому обігу було проведено у перший же день реформи. Грошова реформа в України базувалася на принципах повної прозорості і неконфіскаційності.

Однак, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускаються заради стабілізації гривні після реформи, завдають найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.