Тема 8 міжнародні розрахунки і банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

 

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є правильним вибір форм міжнародних розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.

Форми платежу (розрахунків) – це врегульовані законо­давством країн-учасниць способи виконання грошових зо­бов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регу­люється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями – Міжнародною торго­вельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). Міжнародні розрахунки, що мають документарний харак­тер, означають, що здійснюються вони на основі фінансових та комерційних документів. Це робить такі розрахунки надійними.

Розрахунки за інкасовим дорученням (інка­со) – це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (екс­портера) отримує на основі розрахункових розрахунків за документів суму коштів, що йому належать, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку. Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги. Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі, повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.

Розрізняють два види інкасо:

-     чисте інкасо, тобто стягнення платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами. До фінансових документів належать: тратта (переказний вексель), простий вексель, чек;

-     документарне інкасо, тобто стягнення платежу за фінансовими документами, які супроводжуються ко­мерційними документами, або тільки за комерційними документами. До складу документів можуть входити: термінова тратта або тратта на пред'явника; коносамент або інший транспортний документ; комерційні рахунки-фактури; свідоцтво про походження; страхові поліси або сертифікати.

Акредитив є грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з яким банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), може здійснити платіж або надати повноваження іншому банку здійснювати такі платежі за умов пред’явлення документів, передбачених в акредитиві. Іншими словами, документар­ний акредитив – це угода, згідно з якою банкзобов'язується на прохання клієнта-імпортера (заявника акредитива) здійснити оплату документів, які відповідають умовам акре­дитива,експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив.

У світовій торгівлі за допомогою акредитиву здійснюється до 80% платежів. Це пов'язано з тим, що документарний акре­дитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інстру­ментом забезпечення платежів. У країнах, де контролюється зовнішня торгівля, застосуванняакредитиву часто є не­обхідною умовою для здійснення експортно-імпортних опе­рацій.

Сутність акредитиву полягає в одержуванні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем – повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховують­ся платником лише при виконанні його контрагентом визна­чених умов, що і створює переваги, які має продавець, який до­мовився з покупцем щодо акредитивної форми оплати. Тому акредитив часто розглядається не тільки як форма розра­хунків, але і як своєрідне забезпечення платежу за товари (ро­боти, послуги).

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарнихакредитивів, розроблених Міжнародною тор­говельною палатою. Уніфіковані правила визначають основні поняття та види акредитивів, способи та порядок застосування, обов'язки та відповідальність банків, вимоги до документів, що подають­ся разом з акредитивом, а тому в кожний документарний акре­дитив обов'язково включається застереження, що Правила є невід'ємною складовою частиною такого акредитиву.

Відповідно до Уніфікованих правил у практиці міжнарод­них розрахунків можуть застосовуватись різні види докумен­тарних акредитивів:

-     відзивні та безвідзивні;

-     підтверджені та непідтверджені;

-     переказні (трансферабельні);

-     револьверні (відновлювальні);

-     компенсаційні;

-     покриті та непокриті;

-     резервні.

Банківський переказ відноситься до недокументарних форм розрахунків. Він є складо­вим елементом інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Банківський переказ – це розрахункова банківська опе­рація, яка являє собою доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. Банківський переказ полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ указаної в ньому суми грошових коштів зі свого рахунка на рахунок одержувача.

Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (постав­ка товару, передання документів, а також сам платіж не вхо­дить у функції банку до моменту подання платіжного доручен­ня). Тому вони несуть мінімальну відповідальність і стягнуть мінімальну комісійну винагороду. Комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця (розмір комісії визначається банком і виражається у відсотках).

Банківський переказ надає більше переваг імпортеру ніж експортеру, бо імпортер отримує товар і документи, як прави­ло, до моменту оплати.

Авансовий платіж – це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем-імпортером продавцю-експортеру до відвантаженнятовару в рахунок виконання зо­бов'язань за контрактом.

Авансовий платіж виконує дві функції:

-     кредитування імпортером експортера;

-     забезпечення зобов'язань, які прийняті імпортером за контрактом.

Аванс може виступати у двох формах:

-     товарній, яка передбачає передання імпортером експор­теру сировинних матеріалів або комплектуючих, не­обхідних для виготовлення замовленого обладнання;

-     грошовій, яка передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаженнятовару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

Авансові платежі використовують у таких випадках:

-     експортер не впевнений у платоспроможності імпортера;

-     нестабільна в країні покупця економічна та політична ситуація;

-     при поставці дорого обладнання, яке виготовлене за індивідуальним замовленням;

-     при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення;

-     при тривалих строках дії контракту.

Розмір авансу залежить від мети авансу, характеру та но­визни товару, його вартості, строку виготовлення тощо. Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту, так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї.

У міжнародній практиці розрахунки у формі авансу на за­гальну вартість контракту використовуються рідко. Але в Ук­раїні при розрахунках за імпорт головною вимогою іноземно­го експортера є отримання 100% попередньої оплати, що пов'язано з недовірою з боку іноземних партнерів.

Найбільш поширені в міжнародній торгівлі авансові пла­тежі, що покривають частину суми контракту. При цьому ос­новну частину платежуекспортер отримує після відвантажен­ня товару, використовуючи інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5-10% вартості кон­тракту сплачуються у формі авансу, а решта – у формі відкри­того рахунка або акредитива.

Платіж на відкритий рахунок передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Для експортера платіж на відкритий рахунок є найризикованішою операцією, тому що в нього немає ніяких гарантій, що імпортерурегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того як усі права на товар перейшли до імпортера, екс­портеру залишається тільки покладатися на платоспро­можність та порядність покупця. Для досягнення більшої надійності платежу експортери наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій. Така форма розрахунків найбільш вигідна для імпортера, оскільки він здійснює оплату лише при отриманнітовару. Та­ким чином відсутній ризик непоставки товару.

Розрахунки за допомогою відкритого рахунка використо­вуються в разі, якщо між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі та довгострокові ділові стосунки, а також, якщо торгівля між країнами відносно вільна від державних обме­жень і міжнародного регламентування.

У міжнародних розрахунках платіж на відкритий рахунок посідає значне місце в торгівлі багатьох країн світу. Так, у країнах Західної Європи до 60% усіх платежів здійснюється за допомогою цієї форми. Це пов'язано з тим, що на світовому ринку з'явився надлишок товарів, і продавець повинен упро­ваджувати все більш пільгові умови продажу. Крім того, у тор­говельній практиці низки країн (наприклад, у Великій Бри­танії) розрахунки в такій формі асоціюються з розстрочкою платежу (продажем у кредит).

У системі міжнародних розрахунків одним з основних інструментів є вексель. Вексель, як і чек, відноситься до кредитних засобів платежу, що обумовлено поши­ренням у зовнішній торгівлі комерційного кредиту.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне гро­шове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Середовища застосування векселів:

-     для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ та комерційних банків;

-     для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності;

-     при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з інозем­ними інвестиціями, а також за договорами (контракта­ми) про спільну інвестиційну діяльність;

-     для сплати ввізного мита, податків та зборів ук­раїнським виконавцем при ввезенні на митну тери­торію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні даваль­ницької сировини за межі митної території України;

-     при оформленні простими векселями бюджетної забор­гованості з фінансування видатків, пов'язаних з опла­тою природного газу;

-     для сплати податку на додану вартість при імпорту­ванні товарів на митну територію України;

-     при імпортуванні та виготовленні алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

-     для сплати експортного мита;

-     для сплати податку на прибуток.

При розрахунках із зовнішньоторговельних операцій ви­користовуються два основні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе просте, нічим не обумовлене зобов'язання у зазначений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержателеві) або тому, кому він накаже. При просто­му векселі платником є сам векселедавець. Таким чином, про­стий вексель – це боргове зобов'язання імпортера здійснити платіж.

Переказний вексель (тратта) – це складений за суворо визначеною формою документ, у якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платникові (трасату) в зазначений строк у зазначеному місці здійснити платіж кредитору, вексе­ледержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже. Іншими словами, переказний вексель – це письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється екс­портером на іноземного імпортера.