5. Розвиток науки аграрного права

Аграрне право України належить до групи комплексних юри­дичних наук і є складовою юридичної науки як системи знань.

Дослідженням складної й визначальної проблеми предмета на­уки аграрного права вже на етапі її становлення займалися про­відні науковці-аграрники: М. І. Козир, В. В. Петров, Н. І. Тито­ва, В. С. Шелестов, Ф. М. Раянов та ін. Вони не тільки з'ясували поняття предмета аграрно-правової науки, його систему й структуру.

Аграрно-правова наука містить вчення про аграрне законодавство, про джерела аграрно­го права, виявляє й пояснює особливості цих джерел, їх структу­ру, співвідношення, зв'язок і взаємозалежність, виходячи із за­гальнотеоретичних положень — вчення про зовнішню форму пра­ва, правотворчість, про правовий інститут, галузь права. Вивчен­ню підлягає й практика застосування нормативно-правових актів аграрного законодавства державними органами та аграрними суб'єктами.

Наука аграрного права досліджує правові норми, які в сукуп­ності утворюють комплексну і спеціалізовану галузь права, з'ясовує ефективність їх застосування. Отже, правові норми — це також елементи предмета аграрно-правової науки. Основою дослідження є загальне вчення про норми права та їх реалізацію.

Аграрно-правова наука аналізує систему аграрного права як га­лузі, науки і навчальної дисципліни, сприяє конструюванню цієї системи. Предметом аграрно-правової науки є також методика дос­лідження аграрних правовідносин і методика викладання аграрно­го права як навчальної дисципліни тощо.

Важливою складовою науки аграрного права є її історична час­тина, що присвячена вивченню історії формування аграрного пра­ва як комплексної галузі права, історії розвитку певного виду пра­вових відносин, джерел аграрного права, його окремих інститутів, історії самої науки аграрного права.

Діяльність сільськогосподарських підприємств і об'єднань, фер­мерських господарств, інших аграрних суб'єктів регулюється не ли­ше за допомогою норм аграрного права. Ці суб'єкти як учасники земельних, трудових, майнових та інших правовідносин є водночас суб'єктами земельного, трудового, цивільного, адміністративного, фінансового, процесуального права. Тому наукові дослідження в галузі аграрного права провадяться з урахуванням досягнень і тео­ретичних положень інших галузевих правових наук; передбачають­ся й міжгалузеві комплексні дослідження.

Аграрно-правова наука досліджує також досвід зарубіжних кра­їн з юридичного опосередкування виробничих відносин у сільсько­му господарстві, вивчає наукові досягнення в аграрно-правовій сфері інших країн.

Отже, наука аграрного права як комплексна інтегрована та спеці­алізована юридична наука, що базується на комплексній галузі аграр­ного законодавства та однойменній галузі права, є системою знань про аграрні відносини, аграрне право як галузь права, його систему, предмет і методи правового регулювання, аграрно-правові норми й правові інститути, аграрне законодавство як систему, практику його застосування та окремі нормативно-правові акти, що регулюють аг­рарні відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, зміс­ту, функціонування, взаємодії, розвитку й напрямів удосконалення.

Наука аграрного права України характеризується певними фун­кціями й методами, які загалом притаманні юридичній науці як системі. Сучасний етап розвитку аграрно-правової науки передба­чає необхідність активізації евристичної, прогностичної, практико-прикладної й політичної функцій, а також теоретичних методів на­укового дослідження державно-правових явищ.

Отже, наука аграрного права України — відносно нова ком­плексна, інтегрована й спеціалізована галузь юридичної науки, що базується на галузі сільськогосподарського (аграрного) законодавс­тва та однойменній галузі права, і як системна галузь знань має власний предмет і методи наукового дослідження.