46. Правове регулювання захисту рослин

Правовий інститут захисту рослин — один із великих комплек­сних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосанітарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сіль­ського господарства.

Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про за­хист рослин (Рим, 1951 р.), яка визначає заходи міжнародної спіль­ноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також вста­новлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організа­цією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Органі­зація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Єв­ропейської і Середземноморської організації захисту рослин в ре­дакції 1955 р., до неї приєдналася й Україна.

На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямо­ваних на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню ста­ну рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багато­річних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрун­ту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання по­водження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рос­лин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяче­ному охороні довкілля в сільському господарстві.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про за­хист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рос­лин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів. У населених пун­ктах, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах від­ведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійсню­ють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організа­цій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з каран­тину рослин України, яка діє на підставі Статуту. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рос­лин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; держав­ні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника.

Майновим правом власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону викорис­тання сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сор­ту такі дії:

а) виробляти або відтворювати (з метою розмноження);

б) доводити до кондиції з метою розмноження;

в) пропонувати до продажу;

г) продавати або залучати до іншого комерційного обігу; ґ) вивозити за межі митної території України;

д) ввозити на митну територію України;

е) зберігати для будь-якої із перелічених цілей.

Ці положення поширюються і на сорт, що є похідним від сор­ту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на використання сорту з некомерційною та науковою метою.

Взаємовідносини під час здійснення майнового права влас­ності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл на ви­користання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути пере­дане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому зако­ном порядку.

Власник сорту (ліцензіар)може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За цим договором він передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі й виконувати інші дії, передбаче­ні договором про виключну або невиключну ліцензію. За догово­ром про виключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За догово­ром про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використан­ня сорту і надання ліцензій іншим особам.

Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту лі­цензію). Якщо жодна особа не заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти лі­цензійний договір, він може подати письмове клопотання про від­кликання своєї заяви.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в пись­мовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на викорис­тання сорту та передача виключного права власника сорту вважа­ються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, та підставою для якої є занесення відповід­них відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти рослин.

Закон передбачає також можливість отримання примусової лі­цензії. Така ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Мініс­трів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невиключною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії доз­волу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту.

Кабінет Міністрів України може видати на строк до 4 років примусову ліцензії, визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану з виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту на­дати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензіата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для на­лежного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути ос­каржена до суду.

Якщо після 3 років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не виро­щується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензій­ного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зу­мовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фі­нансового і з усякого іншого боку в змозі компетентно та ефектив­но здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до 4 років.