7. Критеріальні підходи до визнання, оцінки і відображення витрат, доходів і фінансових результатів.

Принципи визнання доходів і витрат: ліберальний, помірний, агресивний. Доходи і витрати майбутніх періодів. Фінансові результати як економічна категорія. Гудвіл — економічна природа і об'єктивація в обліку як ціна фірми або ділова репутація.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення поняття "фінансовий результат" і якими саме показниками він повинен характеризуватися. Але думки усіх науковців переважно зводяться до твердження, що фінансовий результат від господарської діяльності підприємства - це прибуток. Загальне визначення прибутку одночасно характеризує збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності. У цьому контексті в бухгалтерському обліку перевагу надають терміну „чистий прибуток", що визначається як різниця між чистими доходами та валовими витратами. Отже фінансовими результатами діяльності суб'єктів діяльності виступають прибуток і збиток. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів націлена на забезпечення і отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а при наявності збитків - на встановлення їх причин та джерел покриття (резервний капітал).

Прибуток є економічним позитивним підсумком виробничо-фінансової діяльності підприємства, який вважається важливим узагальнюючим показником оцінки ефективності функціонування кожного суб'єкта господарювання, оскільки в ньому акумулюються всі сторони діяльності підприємства: виробництво і реалізація; якість і асортимент; ефективність використання виробничих ресурсів; собівартість продукції тощо. В умовах ринкової економіки прибуток як найважливіший показник для оцінювання фінансової діяльності є основою економічного та соціального розвитку підприємства, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансової стабільності. Прибутковість та доходність підприємства є одним з найголовніших показників, що впливають на його фінансовий стан. Цими показниками визначають рівень досягнення мети діяльності, оскільки результат діяльності підприємства обчислюється за допомогою показників, які поділяються на: абсолютні (прибуток підприємства) та відносні (рентабельність підприємства).

Прибуток відбиває результати діяльності підприємства і зазнає впливу багатьох чинників. На формування прибутку впливають сфера діяльності підприємства; галузь економіки; форма власності; рівень ринкових відносин; рівень організації фінансово-господарської діяльності підприємства; методика обліку фінансових результатів. Фінансовий результат є якісним показником, позаяк у його розмірі відбиваються ціна обсягу виробництва і величина витрат виробництва, а разом з ними розмір доходів підприємства. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства: При цьому слід мати на увазі, що активний вплив менеджерів підприємства на формування фінансових результатів за цими складовими неоднаковий. Якщо обсяг виробництва в принципі повністю залежить від рішень менеджерів, а на витрати вони впливають частково, то їхній вплив на формування цін доволі обмежений.

Прибуток характеризує ефективність господарювання за всіма напрямками його діяльності :виробничої, збутової, постачальницької, інвестиційної, фінансової. Він становить основу економічного розвитку підприємства і зміцнює його фінансовий стан та фінансові відносини з контрагентами діяльності. Крім цього, кінцевий фінансовий результат є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства , найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюються відрахування від одержаного доходу підприємства , значною частиною якого є прибуток . Це означає , що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки фінансові потреби , а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки , освіти , охорони здоров'я . Таким чином , у збільшення прибутку зацікавлені як підприємство , так і держава.

Прибуток, як економічний показник дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як суверенного суб'єкта економіки, працівників та фундаторів підприємства. Вирішення цих завдань пов'язане з пропорціями в розподілі та використанні прибутку Економічний інтерес підприємства як суб'єкта діяльності знаходить своє узагальнення в обсязі прибутку, який залишається в його розпорядженні і використовується для вирішення виробничих і соціальних завдань його розвитку. У зв'язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів багатьох суб’єктів, вважається, що жоден з них не повинен мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших суб’єктів, щодо розміру прибутку.

Інтереси адміністрації підприємства неоднозначні: з одного боку, високий прибуток вимагає платити високі податки і в той же час дозволяє отримувати додаткову заробітну плату, з іншого боку, високий прибуток вилучає у вигляді доходів і дивідендів значну частину оборотних коштів підприємства, ускладнюючи його подальший розвиток.

Вважається, що фінансовий результат діяльності підприємства виражається у здатності підприємства забезпечити ріст власного капіталу, і може оцінюватись системою показників. До них відносяться: прибуток (збиток) від реалізації; прибуток (збиток) від фінансово-господарської діяльності; нерозподілений прибуток (збиток) за звітний період. Ріст прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширення виробництва, вирішення проблем соціального і матеріального заохочення персоналу. Прибуток є також важливим джерелом доходів бюджету і погашення поточних зобов'язань підприємства перед банками, іншими кредиторами та інвесторами. Таким чином, загальноприйнято вважати, що показники прибутку є найважливішими в системі оцінки результативності і ділових якостей підприємства, ступені його надійності та фінансової стабільності. На сьогодні таке розуміння досить широко обгрунтовано як поняття фінансових результатів вітчизняними науковцями. На їх думку, позитивним результатом господарської діяльності - є прибуток, що являє собою грошовий дохід який утворений в результаті виробничо-господарської діяльності. У своїх працях вони стверджують, що прибуток виконує наступні функції: оцінка підсумків діяльності підприємства; розподіл доходів між підприємством та державою, підприємством та його робітниками, між сферою виробництва і невиробничою сферою; джерело утворення фондів економічного стимулювання і соціальних фондів .

Фінансовий результат діяльності підприємства, відповідно до національних положень і стандартів бухгалтерського обліку, характеризується показником прибутку або збитку. Від розміру отриманого прибутку залежить формування власного капіталу, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства.

Прибуток, головний показник ефективності діяльності підприємства, виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати і винагороди адміністрації. Завдання бухгалтерського обліку фінансових результатів полягає у визначенні кількісних і якісних параметрів фінансового результату. Формування даних щодо фінансових результатів для потреб складання фінансової звітності і податкових декларацій, інформаційне забезпечення порядку розподілу прибутку та здійснення операцій щодо розрахунків за сумами належних до бюджету податків та обов'язкових платежів, формування власного капіталу тощо.

Відповідно основним концепціям і принципам міжнародних систем обліку, прибуток вважається показником який найповніше відображає ефективність виробничо - господарської та фінансової діяльності. На основі показника прибутку будуються основні економічні показники ефективності-функціонування підприємства. Без розуміння того як в методології обліку формується прибуток, і як він оподатковується неможливе інформаційне забезпечення про діяльність у ринковій економіці. В методології обліку існує багато можливостей „навмисного чи ненавмисного перекручування фінансових звітів. Наприклад, завищення прибутку шляхом нехтування деякими витратами чи прикрашування фінансових результатів підприємства шляхом передчасного визнання доходів.

Методологія бухгалтерського обліку (подвійної бухгалтерії) за своєю суттю загалом і розглядається як засіб визначення прибутку. Таким чином визнається факт, що облік процедурно здійснюється з метою обчислення прибутку: технічно - відображення розрахункових відносин і руху матеріально-речових та фінансових ресурсів. Першопочатково (Л. Пачолі „Трактат про рахунки і записи") рахунок прибутків і збитків хоч і був виділеним як окремий об'єкт, проте розглядався як філіал рахунка капіталу. Проводячи критичний аналіз облікової методології стосовно репрезентації нею фінансових результатів, багато дослідників зауважують, що потрібно би уважно ставитися до такого співставлення, де суми обох сторін балансу вирівнюють одна одну через введення рахунка чистої власності (прибуток), що має на увазі зв'язування активного майна і боргів. Економічний зміст обліку виходить із парадоксів

про прибутки; теорія обліку, зазвичай, трактується як методологічний аналіз процедур з обчислення фінансових результатів. Розвиток бухгалтерської думки із середини дев'ятнадцятого століття підпорядкований вирішенню питання, що вважати доходом (прибуток в широкому розумінні) і як його обчислювати.

Питання визначення фінансового результату підприємства - одне із фундаментальних і найбільш, складних, яке висувається до бухгалтерського обліку. Оскільки прибуток – це складний розрахунковий показник, який знаходиться під впливом численних факторів. Численні дослідження на предмет вивчення відповідності прибутків, обчислених у бухгалтерському обліку, їх економічному змісту, призвели до розмежування таких понять як „бухгалтерський" (раніше його називали балансовим) і „економічний" прибуток. Ідея двох трактувань прибутку (бухгалтерського та економічного) в обліковій практиці заперечувалась Маттесичем, котрий невдало намагався їх синтезувати, але отримала розвиток завдяки Девізу Соломону. Він, опирався на твердження, що концепція прибутку потрібна для трьох цілей: 1) обчислення податків; 2) захисту кредиторів; 3) для вибору розумної інвестиційної політики. Бухгалтерське тлумачення допустиме лише для досягнення першої цілі і абсолютно неприпустиме для досягнення третьої цілі.

Визначення бухгалтерського прибутку традиційно ґрунтується на двох основних концепціях: концепція підтримання добробуту або концепція збереження капіталу; концепція ефективності або нарощування капіталу. Згідно першої концепції, фінансовий результат (прибуток) є приростом протягом звітного періоду власного капіталу (засобів, вкладених власниками) підприємства і являється результатом покращення добробуту фірми. Ця концепція є висхідною до висловленої А.Смітом думки про те, що прибуток є та сума, яка може бути витраченою без посягань на капітал, а також до висловлювань Дж. Хікса, який уточнив цю думку, відповідно якій прибуток - це сума, яку можна витратити протягом певного проміжку часу і наприкінці цього періоду мати такий же добробут, як і на початку.

Трактування прибутку отримало розвиток у працях нобелівського лауреата Джона Хікса, який відзначаючи, що прибуток – це те, що людина вважає прибутком, те, у що вона вірить, все ж перебував на підході стандартизованих правил обчислення прибутку. Такий підхід називають концепцією прибутку, ґрунтовного на змінах в активах і пасивах (статистична модель балансу, де в активі подані засоби, а в пасиві - джерела).

Це викликано тим, що при такому підході, виторг чи інші доходи можуть бути визнані тільки внаслідок збільшення будь-якого активу або зменшення якогось зобов'язання, і, відповідно, витрати не можуть бути визнаними, якщо вони не викликані зменшенням активу або збільшенням зобов'язань. Іншими словами, прибуток являє собою збільшення економічних ресурсів, які знаходяться у розпорядженні підприємства, а збитки - їх зменшенням. Результатом діяльності підприємства є чистий прибуток або збиток, який відповідно збільшує або зменшує величину власного капіталу у підприємства і відображується в балансі.

Тобто, за цією концепцією власний капітал підприємства відіграє роль буфера, що пом'якшує дію збитків, утворених внаслідок перевищення витрат над доходами звітного періоду. Функція відшкодування збитку власним капіталом тісно пов'язана з функцією відповідальності. Збитки можна компенсувати використанням резервних фондів (капіталів) або скороченням статутного капіталу. Оскільки функція відшкодування збитків і функція відповідальності служать переважно для захисту інтересів кредиторів, тому законодавчо регламентується реалізація цих функцій. Якщо величина накопичених збитків перевищує власний капітал підприємства, то виконуються ознаки формального перевищення зобов'язань над активами, які призводять до відображення в активі баланса статті „Непокритий власним капіталом збиток звітного року".

За другою концепцією, прибуток є різницею між доходами і витратами підприємства, тобто вимірник ефективності поточної діяльності підприємства. Прибуток відповідно цій концепції, є результатом коректного співставлення доходу (виручки) і витрат за відповідними звітними періодами. Особливого значення тут набуває визнання та оцінка негрошових активів і пасивів та розмежування їх між суміжними періодами (доходи і витрати майбутніх періодів). Коректне співставлення доходів і витрат має на увазі співставлення у певному звітному періоді „зусиль" (тобто витрат) і відповідних їм „досягнень" (тобто доходів). В економічній теорії категорія доходу розглядається як збільшення ресурсної бази підприємства, що використовується ним, по-перше, для компенсації уже здійснених (вичерпаних) витрат, по-друге, для накопичення з метою подальшого розширення і розвитку. При цьому підході доходи і витрати, які відносяться до майбутніх періодів, визначаються як актив або пасив незалежно від того чи являють собою такі активи або пасиви реальний грошовий приток чи відтік економічних ресурсів (динамічна модель балансу, за якою актив трактується як видатки, що переходять у витрати, а пасив - як доходи, які повинні стати цінностями). На такому підході по суті ґрунтовна концепція подвійного запису в бухгалтерському обліку, засобом якого встановлюється подвійний фінансовий результат: як нарощування власного капіталу (статистична модель балансу) і як різниця між доходами і витратами (фінансова модель балансу). Хоча у вітчизняній практиці порівнюють доходи і витрати, на даний час у світовій практиці перевагу віддають концепції підтримання добробуту, і прибуток визначається через зміну активів і пасивів. Разом з тим використовується і друга концепція. Свідченням чого може служити використання двох видів бухгалтерського прибутку: „сукупного" (всеосяжного) прибутку, як результату зміни капіталу підприємства за рахунок всіх операцій і „операційного" прибутку (тобто прибутку від поточної або операційної діяльності), який відображає ефективність основної діяльності підприємства за звітний період. Концепція всеосяжного прибутку детальніше характеризує доходність підприємства, аніж стандартизована методика облікової процедури порівняння доходів і витрат. Величина прибутку, відображувана у бухгалтерській звітності, не дозволяє оцінити, чи був примножений або втрачений капітал компанії за звітний період, позаяк в бухгалтерській звітності на даний момент повністю не знаходять відображення всі економічні витрати підприємства на залучення довгострокових ресурсів Таким чином, формування фінансових результатів зумовлюється широким колом факторів, які характеризують усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці фактори на основні і другорядні. Кожен з них може забезпечити як високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

Важливість при формуванні облікової політики вибору концепції визнання прибутку, залежно від виду і галузі підприємства, полягає в тому, що він як показник характеризує ряд функцій: оціночну, розподільчу, стимулюючу. Прибуток як важлива категорія ринкових відносин характеризує економічний ефект, тобто служить індикатором кінцевих фінансових результатів, оскільки на його величину і динаміку впливають фактори, які залежать і котрі не залежать від підприємства. Практично поза межами підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень ціни на матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації тощо.

Прибуток відіграє стимулюючу функцію - він одночасно як фінансовий результат (додаткова вартість) є основним елементом нарощування фінансових ресурсів підприємства; самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального і матеріального стимулювання. Прибуток джерело формування бюджетів різних рівнів. Прибуток, що характеризує ефект (кінцевий результат) господарської діяльності є інструментом розподілу чистого доходу суспільства між підприємством та бюджетом; джерелом формування фондів стимулювання. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує рентабельність його господарської діяльності. Зміст розподільчої функції полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, яка акумулюється бюджетами всіх рівнів та залишається в розпорядженні підприємства.

У процесі управління прибутком використовують різні класифікації. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток. Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку.

Реальний прибуток - це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу балансового прибутку; економічний являє собою різницю між доходами і витратами, включаючи витрати втрачених можливостей, тобто економічний прибуток більший або менший бухгалтерського на величину неявних доходів чи витрат підприємства. Економічне тлумачення прибутку, просте та наочне з позиції будь-якого економіста, для бухгалтера ж, що надає перевагу доволі чітким і однозначним поняттям, воно розпливчасте й неконкретне. Дійсно, наведене визначення має низку суперечливих моментів, що виникають при його практичному застосуванні, і яскраво проявляються при розгляді факторів зміни капіталу з урахуванням правил і процедур бухгалтерського обліку, що, водночас, ускладнює інтерпретацію цієї категорії.

Аналізуючи перекладну літературу, зокрема американських вчених Хедріксена та Ван Бреда, можна виділити розгляд трьох концепцій прибутку: синтаксичну, семантичну та прагматичну. Згідно з нормативно-інструктивними документами про концепції фінансового обліку бухгалтерський прибуток являє задовільний засіб оцінки результатів діяльності підприємства і може бути використаний для прогнозування руху коштів. Синтаксична концепція прибутку включає два підходи. Перший операційний підхід обчислення до прибутку, який належить до числа найпоширеніших у бухгалтерському обліку. Він полягає в тому, що оцінка статей активів та кредиторської заборгованості відображається на рахунках бухгалтерського обліку тільки тоді, коли ці зміни є результатом операції. Економічний підхід не розрізняє реалізовані та нереалізовані доходи; навпаки, бухгалтерський підхід, керуючись принципом обачності (консерватизму), не спішить визнавати нереалізований дохід, точніше, цей дохід буде визнаний як прибуток лише після його реалізації. Причому термін "операція" розуміється в широкому значенні, тобто включає як внутрішні, так і зовнішні операції. Головні переваги операційного підходу зводяться до того, що складові прибутку можуть бути класифіковані різними способами, наприклад, відповідно до структури продукції або покупця, що дає можливість задовольнити різні інформаційні потреби апарату управління; операційний підхід дає змогу структурувати активи та кредиторську заборгованість на кінець періоду у формі, зручній для використання інших методів оцінки; можуть бути складені й інші звіти, які пов'язують всі показники в одне ціле, що відповідає розумінню облікової інформації.

Другий підхід - це оцінка прибутку за видами діяльності підприємства. Цей підхід являє собою розширення операційного. Прибуток визначається утвореним певними видами діяльності або певними подіями, а не тільки особливими операціями. Наприклад, прибуток може бути зареєстрований як у процесах планування, закупівлі, виробництва, реалізації, так і в процесі утворення коштів. Головна відмінність такого підходу полягає в тому, що операційний підхід грунтується на процесі реалізації оцінки зовнішніх подій, а оцінка прибутку у прив'язуванні до діяльності підприємства передбачає здійснення реальних дій або подій у ширшому аспекті. Однією з переваг підходу, який розглядається, є можливість здійснення багатоцільових оцінок прибутку. Так, прибуток за основною діяльністю і реалізацією оцінюється і прогнозується інакше, ніж припустимо, позареалізаційний прибуток. Крім того, класифікація складових прибутку за даними діяльності дає змогу одержувати обгрунтованіші прогнози. Таким чином, синтаксичний підхід до прибутку передбачає його розгляд з точки зору правил його визначення. Економічний підхід корисний для розуміння сутності прибутку, бухгалтерський – для розуміння логіки й порядку його практичного обчислення [46, с 367].

Друга концепція прибутку - так звана, семантична. Згідно з поширеним уявленням американських учених Фішера, Брауна семантика дає можливість розкрити значення мовних одиниць - слів або словосполучень, які і використовуються для позначення тих чи інших об'єктів. Але основне значення в семантиці зводиться до того , наскільки те чи інше інформаційне повідомлення, показане в первинному документі, дозволяє адміністрації підприємства виміряти ймовірність досягнення поставленої мети. Семантична концепція розглядає прибуток, як показник ефективності. Зокрема, під ефективністю розуміють можливість одержання максимального результату при мінімальному використанні ресурсів. Також відомо, що ефективність - поняття відносне і має значення тільки порівняно з ідеальними або якимись іншими показниками.

На думку американських учених Панкофора та Вірдтіла, відмінність між економічним та бухгалтерським прибутком криється у відмінності методів амортизації. Практично будь-який аналіз облікового прибутку у зв'язку з економічним прибутком проводиться в передбачених умовах визначеності, які означають, що всі факти та умови ситуації загальновідомі. Проблема полягає в тому, що в реальному житті існують непевні обставини. За таких обставин досягнення згоди за фактами неможливо, оскільки фактів немає, а є лише думка, оцінки та припущення. В таких умовах реальний чистий прибуток не може бути визначений за взаємною спільною угодою. Йому можна дати, у кращому випадку, синтаксичне визначення, тобто можна погодитися з тим, як його розраховувати, але не досягнути згоди з приводу його змісту. Тобто семантичний підхід до прибутку передбачає його зв'язок з основоположними економічними реаліями. Все це робить прибуток (збиток), обчислений відповідно до встановлених законодавством правил, багато в чому технічною величиною, призначеною для цілей оподаткування, але не для прийняття управлінських рішень [46, с. 571].

Третя концепція прибутку - прагматична. Прагматична концепція прибутку грунтується на процесі прийняття рішень інвесторами та кредиторами, рішеннями адміністрації про фінансові вкладення та зворотну реакцію апарату управління й бухгалтерської служби. У положенні про концепцію фінансового обліку підкреслюється, що інвестори, кредитори та інші сторони, зацікавлені в оцінці перспектив руху коштів підприємства, часто звертаються до звітних даних про прибуток для його прогнозування.

Таким чином, передбачається, що існує взаємозв'язок між звітним прибутком та потоками коштів. Спроби обгрунтувати положення Ради по розробці стандартів бухгалтерського обліку в цій галузі робилися багатьма американськими дослідниками. Зокрема вивчалося питання про визначення набору показників для оцінки інвесторами перспектив діяльності підприємства. Такий набір було названо сумарними показниками, оскільки вони підсумовують відносний успіх або невдачу підприємства: «В європейській зарубіжній науковій літературі також ведеться дискусія щодо неповного відображення в показнику чистого прибутку об'єктивних фінансових результатів діяльності підприємства. При цьому звертається увага й на інші складові, що не враховані при визначенні чистого прибутку (збитку) підприємства - на ряд позицій (переважно витрат), які безпосередньо відносять на власний капітал, обминаючи показник чистого прибутку [52, с 329].

Тобто, підхід до прибутку розглядається з позиції використання цього показника інвесторами незалежно від того, як він виміряний та визначений.

Наступна проблема яка виділяється американськими вченими Фрідманом та Фостером, що саме повинен включати прибуток. Так званий чистий прибуток за звітний період має враховувати всі зареєстровані факти господарської діяльності і кожний його елемент має бути віднесений відповідно до джерела його утворення. Існує дві крайні концепції прибутку : поточний операційний та загальний. Концепція поточного операційного прибутку будується на оцінці ефективності діяльності підприємства , тобто ефективності використання ресурсів з метою одержання прибутку. У широкому економічному розумінні під цим мається на увазі оптимальне поєднання всіх фактів прибутку - землі, праці, капіталу та управління. Особлива увага при визначенні прибутку звертається на значення термінів "поточний" та "операційний". До уваги беруться тільки ті зміни й події які стали наслідком управлінських рішень поточного періоду. Інший важливий момент полягає в тому, наскільки релевантні тільки зміни оцінок, які пов'язані зі звичайними операціями (основною діяльністю), що забезпечує кращу порівнянність показників ефективності управління. Прихильники цієї концепції вважають, що підсумковий звітний чистий прибуток являє собою найбільш змістовний показник для порівняння результатів діяльності різних підприємств та прогнозування.

Концепція всеосяжного прибутку передбачає визначення загальної зміни власності фірми, який враховується шляхом реєстрації фактів господарської діяльності підприємства протягом певного періоду. Загальний прибуток - ширше поняття, ніж поточний операційний, оскільки додатково включає певні інші зміни (приріст активу), в основному, позареалізаційні прибутки та збитки, які стосуються звітного періоду. Головна відмінність поточного операційного прибутку від прибутку загального полягає в цільовій установці. Для поточного операційного прибутку це відображення поточних результатів основної діяльності та забезпечення прогнозування, але на основі звітних даних за ряд років. Вибір концепції звітного прибутку визначається цілями користувачів бухгалтерських звітів та значущістю змісту того чи іншого показника. Слід відзначити, що знання перелічених концепцій сприяє правильному і більш осмисленому визначенню прибутку та його відображення у фінансовій звітності.

Будь-яка із запропонованих концепцій відповідає інтересам різних груп користувачів, завдяки чому дістала значне поширення в економіці багатьох країн світу. На противагу цьому вітчизняна стандартизація обліку і аналізу прибутку як і раніше відповідає лише інтересам фіскальних органів, що незмінно гальмує процес розвитку прогресивної бухгалтерської думки й економіки загалом: «Враховуючи ту обставину, що на сьогодні бухгалтерський облік у нас представлено лише податковим обліком, можна з упевненістю стверджувати, що фактично жодне підприємство, яке веде тільки податковий облік, не може достовірно оцінити фінансових результатів свого господарювання. Визначений у такий спосіб показник дуже важко ідентифікувати з прибутком, бо його природа цілком суперечить основним принципам бухгалтерського обліку [24, c. 52 – 53].

Порядок формування і складові прибутку підприємств сформульовані в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого виділено прибуток до оподаткування - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітній період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій: «Заплутує проблему формування прибутку на підприємствах України також позбавлена здорового глузду вимога щодо паралельного ведення податкового обліку того ж таки прибутку з єдиною метою - його оподаткування. Видно, той прибуток, що утворюється за допомогою бухгалтерських стандартів, зовсім не такий, як потрібно для податкової системи, а тому в доходи і витрати вноситься безліч дріб'язкових поправок» [26, с. 394]. Поряд з цим виділяють ще й прибуток, сформований в системі управлінського обліку. Сума прибутку, обчислена в управлінському обліку, може не співпадати з сумою прибутку, відображеною в звітах фінансового обліку. І це не наслідок фальсифікації. А свідомі розходження, зумовлені різними задачами неоднакової облікової методології [19, с. 405].

Існує декілька видів прибутку: загальний - це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Прибуток після оподаткування - це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства - чистий прибуток. У зарубіжній практиці існує поняття "валовий прибуток" - це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. Операційний прибуток - це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат. Маржинальний прибуток - обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Тобто це валовий прибуток, коли калькулювання ведеться тільки за змінними витратами. Іноді і у вітчизняній літературі прибуток ототожнюють з поняттям доход. Категорія «доход» широко використовується у загальному, економічному та побутовому рівні - національний доход держави, доход громадян, дохідність підприємства. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт або послуг. Разом з тим доход позначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності та матеріальними і прирівняними витратами. Таке тлумачення підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення: «Рахунки обліку доходів і витрат можна вважати тимчасовими, такими, що відображують стан доходів і витрат за певний період, по закінченні якого сальдо цих рахунків переноситься на рахунок 79 «Фінансові результати».

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Відповідно до принципових (головних) напрямів використання прибуток можна розділити на дві частини: прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток). Прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами, персоналом підприємства. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства. Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримання належності ліквідності та своєчасності розрахунків.

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку виробництва, виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників, благодійної діяльності. Чистий прибуток - найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки він відбиває ступінь його активності та фінансової стабільності. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень доходності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування. Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства.

Прибуток чи збиток підприємств встановлюється на підставі балансу, а фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він включає дві складові прибуток (збиток) від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Основну питому вагу займає прибуток від основної виробничої діяльності. Він формується за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і залежить від двох факторів: суми прибутку у виготовленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Сума прибутку у виготовленій продукції визначається трьома узагальнюючими факторами: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг продажу і ціна діють прямо пропорційно, собівартість - обернено пропорційно. Ці фактори діють на фінансові результати як уособлено так і сукупно. їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури випуску продукції (послуг, робіт). Вплив фактора асортименту полягає у встановленні певного набору товарів, робіт і послуг. Оскільки рівень цін і собівартості кожного з них відрізняється, то заміна одного товару іншим (з іншим рівнем прибутковості) призведе до збільшення чи зменшення кінцевого результату, тобто чистого прибутку. Звичайно, кожне підприємство намагається здійснювати випуск найбільш рентабельних товарів з метою максимізації поточного прибутку. Разом з тим необхідність утримання певної ніші на ринку, зумовлює випуск і менш рентабельних товарів.

Дія фактора структури подібна за характером до впливу асортименту. Однак в цьому випадку змінюється не номенклатура товарів (робіт, послуг), а їх питома вага у загальному випуску продукції. Збільшення питомої ваги більш рентабельних товарів (робіт, послуг) за рахунок менш рентабельних призведе в цілому до збільшення чистого прибутку і навпаки. Проте можливості підприємств щодо впливу на прибуток через даний фактор суттєво обмежені, оскільки структура випуску продукції та надання послуг визначається потребами ринку. Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючими. У результативному вигляді в них відображаються показники виробництва і реалізації продукції. У свою чергу, на них впливає безліч первинних факторів. Цей вплив має системний характер і пов'язаний з взаємозалежністю цих факторів між собою.

Своєю чергою, обсяг виробництва продукції залежить від трьох груп факторів, що характеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: ефективність використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. По кожному з цих напрямів виділяють два види факторів - екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами виступають фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих. Інтенсивними факторами є фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Устремління до оцінки ефективності використання капіталу привело до активного використання у зарубіжній практиці показника „економічний прибуток". Під економічним прибутком зазвичай мається на увазі приріст економічної вартості підприємства. При цьому поняття "економічний прибуток" в останні роки в західній практиці в умовах зміни економічного середовища значно трансформувалася в у порівнянні з першою половиною XX ст. Існує немало розбіжностей у визначенні того, як розрахувати таку економічну вартість, проте ці всі підходи об'єднує одне - принципова різниця з бухгалтерським прибутком, його інтерпретацією у розумінні того, яка величина по закінчені звітного періоду вважається відповідно „рівню добробуту" на початок періоду. Економічний прибуток назагал визначається як різниця між рентабельністю вкладеного капіталу (матеріальним виразом якого приймаються чисті операційні активи) і середньозваженою вартістю капіталу, помноженого на величину вкладеного капіталу.

У звітності через (методологію обліку) безпосередньо не визнається фактор „вартість капіталу" (в широкому розумінні), тобто того, що використання довгострокових ресурсів підприємству обходиться дорожче, аніж арифметична сума виплачених процентів і дивідендів. З економічної точки зору капітал підприємства примножується, коли економічні вигоди, отримані підприємством від використання довгострокових ресурсів, перевищують економічні витрати на їх залучення. Правильним є і зворотнє: у разі, коли отримані економічні вигоди менші за розрахункову величину, "вартості капіталу" підприємство фактично втрачає капітал. Разом з цим, потрібно відзначити, що таку інформацію безпосередньо з бухгалтерської звітності отримати неможливо. Іншими словами, підприємство може бути прибутковим за даними бухгалтерського обліку, але „проїдати" свій капітал.

Величина „економічний прибуток" дозволяє порівняти рентабельність вкладеного капіталу з мінімальною необхідною дохідністю і виразити отриману різницю у грошових одиницях. Можна зробити висновок, що від показника бухгалтерського прибутку економічний прибуток відрізняється тим, що при його розрахунку враховується вартість всіх довгострокових зобов'язань (джерел). Іншими словами бухгалтерський прибуток відрізняється від економічного на величину альтернативних витрат. Якраз економічний прибуток може у більшій мірі бути критерієм ефективності використання ресурсів.

Існування понять „бухгалтерський" і „економічний" прибуток не означає можливості їх прямого співставлення. І кожного показника може бути своя сфера застосування. Більш коректною виглядає їх характеристика як взаємодоповнюючих способів аналізу діяльності суб'єктів господарювання. Використання показника економічного прибутку може як підтвердити, так і спростувати висновки зроблені на основі показника бухгалтерського прибутку і стати передумовою подальшої аналітичної роботи. З точки зору оцінки ефективності, показник економічного прибутку подає більш повне у порівнянні з показником бухгалтерського прибутку уявлення про ефективність використання підприємством наявних активів, оскільки порівнюється фінансовий результат, отриманий конкретним підприємством, з результатом який забезпечує йому реальне, а не тільки номінальне збереження вкладених засобів.

Обчислення прибутку стало проблемою вже наприкінці XIX ст. в рамках світогосподарської практики і теорії. Визначний український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919) у свій час вирішив підказати бухгалтерам як визначати чистий прибуток. Він вказав, що перш за все необхідно розрізняти прибуток підприємства і прибуток власника. Підприємство може бути прибутковим, а власник - у збитках. Це можливо, якщо робота заснована на залученому капіталі (позиковий процент вищий прибутку), високих податках тощо. Різниця між прибутком підприємства і прибутком власника утворить вилучені кошти і повинна бути показана в активі балансу. До затрат підприємства він відносив: працю; сировину і матеріали; знос основних засобів; накладні витрати, не включаючи до складу затрат проценти, сплачені за оренду основних засобів і по позиках, а також сплату прямих податків (непрямі, що включаються у ціну готової продукції, відшкодовуються покупцями і не входять до складу собівартості); Туган-Барановський вважав, що ці три види витрат не змінюють величини цінностей в народному господарстві, а тому, відповідно, і не повинні включатися до складу собівартості. їх, якщо розвинути думку автора, слід віднести на рахунок вилучених коштів (позаоборотних активів), регулювального рахунка прибутків і збитків.

У сучасних концепціях прибутку відсутнє щось істотно нове. Вони лише доповнюють теорії прибутку вчених-економістів XIX і початку XX ст.. Серед концепції прибутку виділяють такі основні концепції. Теорія „продуктивності капіталу", згідно якої прибуток є доходом від факторів виробництва, доповнювалась новими „факторами": технічним прогресом, наукою, державою.

„Технологічні" теорії прибутку оголошують джерелом його формування ризик, непевність у прибутках, очікування та інші, не розкриваючи суті прибутку. Тим самим ігноруючи той факт, що прибуток є об'єктивним економічним явищем. Відповідно до теорії прибутку як „монопольного доходу" поза монополією прибутку не існує, а є лише доходи підприємців як компенсація за їхню підприємницьку діяльність або як результат „продуктивність капіталу". Серед нових теорій прибутку найбільш поширеною є концепція революції в доходах. Згідно з цією концепцією власники відходять від керівництва підприємствами, передаючи ці функції менеджерам, тому змінюється мета підприємства, оскільки заробітна плата менеджерів залежить більше від обсягів виробництва, аніж від прибутку.

Показник бухгалтерського прибутку не позбавлений недостатностей як економічна категорія. Переважно відзначають такі: не існує однозначного і чіткого формулювання поняття „бухгалтерський прибуток" як в зарубіжній, так і у вітчизняній літературі;через допущення (альтернативи) бухгалтерськими стандартами різних країн (а зазвичай і в межах однієї країни для різних підприємств) можливостей використання різних підходів до визначення (визнання) тих чи інших доходів і витрат, показники прибутку, розраховані різними підприємствами, можуть бути неспівставними; зміни загального рівня цін (інфляційна складова) обмежує співставність показників прибутку, розрахованих за різні періоди.

Достовірно бухгалтерський прибуток не можна обчислити навіть теоретично: його розмір залежить від багатьох факторів облікової методології. У літературних джерелах наведений описовий, гіпотетичний за своєю природою приклад: створена комп'ютерна модель для підрахунку чистих прибутків уявної компанії, валові операційні доходи якої становлять 1,5 млн. дол. Ця уявна компанія діяла в трьох різних країнах - Сполучених Штатах Америки, Британії та Австралії. За рівності всіх інших умов, при використанні різних стандартів обліку, чистий прибуток фірми становив: у Сполучених Штатах Америки 34600 дол., у Британії - 260600 дол. і в Австралії - 240600 дол.

Наведений приклад акцентовано з метою підтвердження того, що фінансові звіти економічні одиниці потрібно розглядати як результат функціонування облікової моделі. До певної міри це пояснюється тим, що загальноприйняті принципи бухобліку припускають альтернативні підходи. Прикладом може служити метод амортизації активів (рівномірний чи прискорений) і метод обліку товарно-матеріальних запасів (FIFO або LIFO).B багатьох літературних джерелах наводяться приклади, які показують, наскільки значними можуть бути розбіжності в оцінці виробничих запасів, а, відповідно, і прибутку при використанні одного чи іншого методу оцінки запасів. Так, компанія General Motor в 1988 році показала у балансі остачі запасів за методикою LIFO на суму 7984,3 млн. дол.; якщо б була використана методика FIFO, оцінка склала б 10509,6 млн. дол., тобто на 31,6% вищою.

Сьогодні багатьма періодичними виданнями і провідними телекомпаніями світу подається позов американської консервативної організації „Judicial Watch" лроти гігантської корпорації „Halliburton" та її колишнього керівника Ричарда Чейні. Акціонери (за сприйняттям сучасної облікової системи власники - „власний капітал") цієї корпорації, від імені яких подано позов, стверджують, що Halliburton штучно роздувало ціни своїх акцій, вдаючись до „бухгалтерського шахраювання": зараховуючи собі в прибуток ще не отримані й навіть не обіцяні гроші, бухгалтерія корпорації штучно завищувала її фінансові надходження. Завдяки цьому, прибутки Halliburton виглядали значнішими, ніж насправді, а її акції, відповідно, надмірно зростали в ціні". Зауваження: фінансові звіти компанії за ряд років підтверджувала всесвітньо відома аудиторська фірма „Артур Андерсен", як вірогідні.

З метою уникнення цих проблем у 1992 році була запропонована методика, що дістала назву Balansed Score Card (збалансована система показників). Найвідомішими розробниками є американські вчені Роберт С. Каплан та Девід Н. Нортон, які в 1997 році видали працю „Збалансована система показників - втілення стратегії в дію". Концепція збалансованої системи оцінних показників отримала високу оцінку експертів авторитетного часопису „Harvard Business Review" - її визнали найвпливовішою управлінської ідеєю за останні 45 років.

Збалансована система оцінних індикаторів дає змогу сформулювати стратегію у вигляді цілей і економічних показників, представлених у чотирьох сферах: фінансовій, маркетинговій, операційній, інноваційній. У сфері фінансів головним стратегічним завданням підприємства є отримання прибутків, як системи оцінних індикаторів, що взаємопов'язано характеризують додану вартість чистого капіталу (визначають шляхом коригування операційного прибутку на середньозважену вартість капіталу, використаного внаслідок діяльності, що забезпечила цей прибуток), тобто по суті, ця система переводить показник «прибуток» у категорію «прибутковий капітал», Економічна сутність прибутку як окремого виду капіталу проявляється у повній мірі. Законодавча регламентація цієї категорії повністю правильно відбиває економічний зміст бухгалтерського категорійного поняття і визначається як "...сума прибутку, яка реінвестована у підприємство...".

У сучасній обліковій системі показник фінансових результатів може бути вираженим від'ємною величиною, яка отримує назву "непокриті збитки". Збитки не що інше, як втрачена вартість майном. Втрата майна мусить бути представлена на рахунку прибутків і збитків, як втрата капіталу. Оскільки втрата, за діючою методологією, повинна заміщатися з чистого (нерозподіленого) прибутку наступного року, то це ще абсолютно не обґрунтовує рахунок "Непокриті збитки" як майно чи капітал для балансового узагальнення. Фактично збитки (втрачена вартість майном) тут же автоматично покриваються майном іншого власного капіталу. Коли втрата є більшою як власний капітал, то покриття відбувається за рахунок чужих капіталів. Це відбувається не в майбутньому, а в момент втрати вартості. Отже, явно виражена економічна подія не знаходить свого цілісного охоплення бухгалтерськими процедурами і як наслідок отримує реакцію - відображення бухгалтерської фікції в оприлюднюваній звітності за статтею "Непокриті збитки". Ілюзія покриття реальної втрати в майбутньому тут майже очевидна.

Крім того, сумнівно, чи рахунок прибутків і збитків беззастережно відноситься до власного капіталу, чи в більшій мірі є абсолютно власним рахунком прибуткового капіталу: реінвестування цього капіталу має широкий спектр напрямків. Якщо, власне, нерозподілений прибуток має виплачуватися як, наприклад, дивіденди, то він є чужим капіталом. Прибуток, не розподілений між акціонерами, у формі дивідендних виплат використовується підприємством (тезаврація капіталу) і стає власним капіталом економічної одиниці. Цей нерозподілений прибуток визначений бухгалтерським способом на рахунку прибутків і збитків та відображений в балансі є лише енергією або капіталом рівноцінного майнового прибутку, який частково представляється на окремих майнових рахунках як прибуток частково - як збиток. Звідси можна стверджувати, що рахунок прибутків і збитків являє собою дзеркальне відображення вартостей (приросту, убутку) на майнових рахунках. Тобто прибуток, так само як збиток не утворюють самостійних цінностей, а взаємопов'язаний приріст майна і приріст капіталу.

Прибуток - це не тільки сума грошових коштів, як різниця між доходами і витратами, а й приріст вартості активів внаслідок переоцінки, курсові різниці тощо. Теорія обліку розглядає обчислені методологією фінансові результати як депозитарну операцію. Ця сума, як це вважається повсюдно в теорії обліку, є залишений нерозподілений за звітний рік прибуток (або непокритий поточними доходами збиток) перераховують на рахунок "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток). На цьому рахунку сума обліковуватиметься допоки не настане потреба використовувати прибуток або до моменту покриття збитків відповідними коштами. На підприємствах у процесі використання нерозподіленого прибутку можуть створюватися різні фонди економічного стимулювання (заохочення, на соціальні потреби тощо). Для бухгалтерського обліку зазначених щойно коштів передбачено субрахунки.". Отже, правильна законодавча регламентація теоретично трактується як відосіблене зберігання грошових коштів (депозит); правильне розуміння „прибуткового капіталу" в обліковій системі затруднене. Фінансові результати мають всі ознаки капіталу: репрезентують продуктивно застосовуване на підприємстві майно, структура якого залежить від потреб діяльності. До моменту виплати з названих фондів це також зарезервований капітал. У більшості країн відсутня практика ідентифікації в балансі резервів і фондів, створених за рахунок прибутку, тому в балансі, зазвичай, наводиться одна стаття „Нерозподілений прибуток", що охоплює всі такі фонди і тому займає значну питому вагу у валюті балансу.

Вимірна величина нерозподіленого прибутку виражає собою дані про оцінку коштів (активів), а не самі кошти за змістом. Протягом року підприємство зберігає прибуток від розподілу в основному для розширення ділової активності (виробництва). Це означає інвестиції (капіталовкладення) у виробничі потужності, товарно-матеріальні запаси, але не для рахунку в банку. Показники за рахунком нерозподіленого прибутку тільки показують, що в цілому, відповідно загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку, підприємство одержало доход.

Правильність, за нинішньої методології, прямого введення в пасив балансу статей "Прибутки", "Збитки" (чи трансформованих у "Нерозподілені прибутки", "Непокриті збитки") є сумнівною. Це облікові об'єкти математико-юридично-економічного характеру, належні до бухгалтерських рахунків "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" і "Фінансові результати" та інформації, оприлюдненої у фінансовій звітності за формою "Звіт про фінансові результати" та податкового обліку. Такі категорії за своєю сутністю не мають належного обґрунтованого економічного змісту як майно чи капітал у балансовому узагальненні; це є звичайні статті (результати) загальноприйнятих математичних обчислень. Тому потрібно все-таки визнати, що така категорія є математичною дефініцією з юридичним підґрунтям, введеною у форму балансового узагальнення з метою поточного врегулювання відносин підприємства із засновниками (% на вкладений капітал), акціонерами (дивіденди), суспільством (податки на прибуток, податкові платежі, що покриваються майном прибуткового капіталу), контрагентами ринку (фінансова привабливість, ціна акції) тощо. Процедура бухгалтерсько-технічних підрахунків не змінює самої суті цієї категорії, а лише надає її сприйняття вірогідності зовнішніми позірними ілюзіями через систему групувань і погоджень. Це доволі просто себе презентуюче бухгалтерське, або набагато правильніше, лише математичне опосередкування чистого прибутку, не може бути обґрунтоване економічно: розмір безпосередньо залежить від обраного методу оцінки запасів, нарахування амортизації, обчислення доходів, структури функціонуючого капіталу тощо. Економічно „прибутки" (приріст вартості майна і рівновеликий приріст капіталу) є різниця між вартістю підприємства (правильніше активів підприємства; зовсім правильно: поточною вартістю активів і продуктивною енергією капіталу економічної одиниці) на кінець і початок звітного періоду.

Незважаючи на розроблені останнім часом альтернативні системи виміру ефективності діяльності підприємства, все ж бухгалтерський метод продовжують і надалі використовувати. Як і більшість інших підходів, які витримали перевірку часом, цей метод добре спрацьовує у деяких випадках. Якщо прибутки точно відображають рух грошових коштів (наприклад на підприємствах з невеликим капіталом), бухгалтерський метод дозволяє достатньо вірогідно оцінити дисконтований грошовий потік. Але коли прибуток не співставляється з грошовими потоками, метод бухгалтерського обліку непридатний. Отже, найважливіше полягає не в самому методі, а в бухгалтерській методології, яка через альтернативні методи (політику визнання доходів і витрат, оцінку активів і методи амортизації) визначає різний за розміром прибуток і різну вартість капіталізації активів. Бухгалтерські прибутки придатні для оцінки вартості лише у разі, коли вони точно відображають очікувані грошові потоки цієї компанії.

Класичні теорії звітності, чи балансові теорії, однозначно трактують завдання річної звітності, її форму і зміст їх. Відмітною їх рисою є те, що вони незалежно від законодавчих норм намагаються вивести конкретну мету річної звітності, її концепцію і зміст, виходячи із загальних економічних міркувань. У науково-теоретичному плані відомі різноманітні теоретичні конструкції, які зробили свій вплив на формування певної моделі фінансової звітності. Проте найбільший інтерес являють собою так звані „класичні" балансові теорії: статична балансова теорія; динамічна балансова теорія; органічна балансова теорія.

Статична балансова теорія [Herman Veit Simon. Die Bilanzer der Aktiengesellschaften] своїм завданням розглядала визначення вартості чистого майна суб'єкта господарювання за допомогою балансу. Методологічний потенціал облікової системи, технічний інструментарій та економічний категорійний апарат, за цією теорією, були підпорядковані побудові балансу за цією метою. Чисте майно у сучасному балансовому розумінні позначається як власний капітал підприємства. Якщо баланс на поточну звітну дату порівняно з балансом на попередню звітну дату відображає певні зміни чистого майна (+, -), то це вказує на наявність у звітному періоді прибутку (+) чи збитку (-). Визначення фінансового результату, таким чином, є для статичної балансової теорії другорядним.

Динамічна балансова теорія [Eugen Schmalenbach. Dynamische Bilanz] заперечує достатність наявного економічного обґрунтування щодо визнання балансу як звіту, який відображає майновий стан підприємства: „шляхом сумування окремих активів і вирахування пасивів неможливо визначити вартість організації, а звідси й майно суб'єкта господарювання. В такий спосіб можна отримати лише деякі дані". Основний зміст динамічної балансової теорії полягає у визначенні фінансового результату. Звідси річна звітність є інструментом для визначення вірогідного і порівнянного фінансового результату діяльності підприємства за минулий господарський рік. Призначення балансу за цією теорією перш за все у тому, щоб представити не тільки зовнішньому користувачеві, але й самому суб'єкту господарювання інформацію про фінансові результати для управління підприємством: „Навіть якщо б баланс як майновий баланс не мав вказаних недоліків, за своїм економічним значенням він стояв би значно нижче звіту про фінансові результати".

Органічна балансова теорія [Schmidt F. Die organische Bilanz in Rahmen der Wirtschaft] визначає річну звітність суб'єкта діяльності із загальноекономічної точки зору, розглядаючи облікову одиницю як клітину в „організмі ринкового господарства" (звідси визначення „органічна").

Концептуальними засадами теорії є визначення позитивного результату діяльності про який можна вести мову у тому разі якщо суб'єкт господарювання ствердив своє становище на ринку. Передумовою цього є те, що організація здатна до збереження свого економічного потенціалу. Методологічною основою теорії - при дотриманні принципу безперервності господарської діяльності, - є обчислення так званої „репродуктивної вартості" економічної одиниці. У цьому очевидна певна паралель зі статичною балансовою теорією мета складання звітності за якою полягає у визначенні розміру майна. Водночас концепція балансової органічної теорії повинна бути направлена на визначення достовірного прибутку, що є метою динамічної балансової теорії.

Вчення у сфері теорії балансу надають різне значення звіту про прибутки і збитки як інструмента обчислення результату господарської діяльності підприємства. Статична теорія балансу позиціонує найважливішу мету фінансової звітності визначення чистого майна суб'єкта господарювання, а визначенню фінансового результату відводиться крайньо другорядна роль. На противагу, динамічна теорія балансу висуває визначення фінансового результату у центр свого дослідження. У практичній площині, теоретичних дослідженнях чи економічній літературі на даний час не існує єдності в позиціях про рівноважність цілей бухгалтерської звітності. Навпаки, ведуться диспути про те, яка із цілей річної звітності - звітні показники про результати поточної діяльності, збереження капіталу чи оцінка підприємства (бізнесу) повинна вважатися домінуючою у сучасній глобальній постіндустріальній економіці. Оскільки відсутня єдино погоджена система цілей, то спроби виробити загальноприйняті принципи бухгалтерського звіту на суто фінансово-економічних засадах відособлено від права можна вважати мало перспективними.

Управління використанням капіталу - один з функціональних напрямків менеджменту - органічно входять у систему фінансового менеджменту, що сформувався в спеціалізовану сферу знань ще на рубежі ХІХ-ХХ століть. На початковому етапі свого розвитку система управління використанням капіталу розглядала лише питання пов'язані із забезпеченням необхідного рівня його прибутковості в процесі виробничої (операційної) діяльності підприємства. За столітній період свого розвитку система управління використанням капіталу значно розширила коло проблем, що розглядаються, включивши у свій арсенал питання управління ефективністю капіталу в інвестиційній діяльності, оптимізації співвідношення рівня прибутковості і ризику використання капіталу, оптимізації його обороту в процесі використання й інші. Розглядаючи головну мету управління використанням капіталу, слід зазначити, що вона нерозривно пов'язана з головною метою фінансового менеджменту в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі. З розвитком фінансового менеджменту змінювалися і підходи економістів до визначення його головної мети.

Згідно МСБО 27 „Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства” об'єднання (злиття і поглинання) підприємств вимагає консолідованої фінансової звітності (consolidated financial statements), складеної за єдиною обліковою політикою: „Виходячи з цього, активи, зобов'язання та власний капітал об’єднуваних підприємств відображаються у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності за їхньою балансовою вартістю, скоригованою лише з урахуванням узгодженої єдиної облікової політики та її застосування до всіх періодів, включених до звітності” [2 с. 599].

На даний час актуальним постає питання співставної вартості об’єднаних економічних одиниць, відображеної у фінансових звітах. Економічна вартість (economic value) відноситься до вартості чистих (після оподаткування) грошових потоків, які отримають власники (акціонери) протягом передбачуваного строку функціонування компанії. Така концепція ґрунтується на прогнозах майбутніх грошових потоків компанії.

Процес оцінки вартості починається з детальної фінансової перевірки: складають приведений звіт про фінансові результати (common-size income statement). Аналіз політики визнання доходів компанії – основний аспект фінансової перевірки: „Експертиза визнання доходів дає можливість оцінити надійність даних, які відображають минулі операції і є індикатором майбутньої діяльності компанії.” [3 с. 173]. Оскільки прогнозування доходів компанії важливе для її оцінки, аналіз політики визнання доходів є важливим питанням з точки зору методології облікової системи. Для порівняльного аналізу двох компаній необхідно провести трансформацію фінансової звітності. При цьому вирішують питання трансформації звітів однієї чи обидвох організацій та ефективності фінансової перевірки і складання проформ без певної трансформації фінансових звітів. Дослідження можливості прогнозування майбутнього розвитку здійснюють за допомогою методу складання проформи фінансових звітів (pro forma analysis).

Оскільки у переважній більшості випадків складання проформ фінансових звітів починається з прогнозування майбутніх доходів, оцінка адекватності даних про доходи компанії – найбільш важливий аспект складання проформ фінансових звітів. Деякі аналітики оцінюють ступінь залежності між політикою визнання доходів компанії і її можливостями по генеруванню грошових потоків, використовуючи співвідношення коштів, отриманих від реалізації, співставно до облікової реалізації.

Практика визнання доходів відрізняється не тільки в різних компаніях певної галузі (наприклад житлово-комунальне господарство національної економіки законодавчо визнає доходи за касовим методом), але також залежить від застосування стандартів у тій чи іншій країні. У деяких країнах фінансовий результат від реалізації визнається, як правило, пропорційно отриманим грошовим надходженням, в інших – весь прибуток визначається зразу після реалізації (перша подія); у Німеччині визнання доходів від продажу зазвичай відкладається до закінчення періоду, протягом чого покупець може повернути товар; в Японії компанії рідко визначають доходи від довгострокових контрактів за принципом пропорційності виконаних робіт, - фірми відкладають визнання доходів до повного виконання контрактів.

Для кожного з наведених методів один із способів спричинює заниження рівня поточних доходів. При цьому занижуються не тільки доходи, але й обчислюваний прибуток. Якщо понижуючий ефект певного методу обліку доходів не окреслюється достатнім чином, будь-яка оцінка, ґрунтована на консервативній політиці обліку, призводить до консервативної оціни вартості компанії. Крім складностей, пов’язаних з прогнозуванням доходів, у багатьох випадках існує також небезпека оцінки компаній, які демонструють занадто агресивну політику визнання доходів. Облікова політика агресії доходів, названа передчасним визнанням доходів може проявлятися і у випадку, коли компанія враховує виторг від продажі заздалегідь, наприклад до того, як вона набула недостатньо підтвердженої пропозиції на закупівлю її товарів або коли продукція ще знаходиться на стадії виробництва. Стандарти бухгалтерського обліку певних країн дозволяють компаніям використовувати агресивну практику визнання доходів для максимізації облікових прибутків. У країнах де дохід у податкових і фінансових звітах співпадають (напр. Німеччина, Японія) переважно використовують консервативні методи.

Завчасне визнання доходів завищує значення звітно-облікових фінансових результатів, що, у свою чергу, призводить до занадто оптимістичних прогнозів доходності компанії. Окремі методи оцінки вартості компанії, як наприклад CFFO (грошовий еквівалент чистого доходу) надмірно не обтяжені агресивною політикою визнання доходів, оскільки враховують такі рахунки оборотного капіталу, як дебіторська заборгованість і відкладені (незароблені) доходи. Як наслідок, при порівнянні чистого доходу з CFFO протягом кількох періодів можна оцінити надійність політики визнання доходів з метою отримання чіткого уявлення про спроможність компанії генерувати грошові потоки.

Дохід від реалізації за будівельним контрактом відповідно до вітчизняної регламентації [3] формується з таких основних елементів: ціни контракту, скорегованої на відхилення від ціни за будівельним контрактом; претензії за будівельним контрактом; заохочувальні виплати за будівельним контрактом: „Рентабельність комплексно відображає ступінь використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також ефективність авансованих коштів” [6, с. 379]. Основним елементом доходу від контракту є початкова сума узгодженого доходу, що включена до будівельного контракту. Крім зазначеної суми, дохід від контракту включає: відхилення, претензії та заохочувальні виплати у тому ступені, в якому вони можуть призвести до виникнення доходу за умови можливості їх достовірної оцінки. Відхилення є модифікацією першопочаткового контракту і включають зміни в специфікаціях або проектах, методах чи способах виконання, устаткуванні і будівельній техніці, матеріалах, періоді завершення тощо. Претензії, пов’язані з додатковими сумами, які підрядник намагається отримати як компенсацію за витрати, що не включені до початкової ціни контракту. Виходячи з принципу обачності, дохід від претензії вноситься в облікову систему лише тоді, коли він є достатньо ймовірним або у разі прийняття замовником суми претензії. Витрати, пов’язані з відхиленнями і претензіями, понесені підрядником повинні обліковуватись як витрати контракту. Заохочувальні виплати – це суми, які підрядник має право отримати якщо він дотримається виконання поставлених у контракті завдань. Ці платежі включаються до доходу лише тоді, коли виконання контракту перебуває на достатньо просунутій стадії і існує ймовірність, що виникнення виплат можна достовірно обчислити.

Облік витрат будівельної організації забезпечує формування повної та достовірної інформації для визначення виробничої собівартості робіт і витрат періоду, понесених під час виконання будівельно-монтажних робіт, а також виробництва продукції та надання послуг підсобними виробництвами будівельної організації, не виділеними на самостійний баланс. Система витрат організовується за кожним окремим будівельним контрактом відповідно до кількості об’єктів будівництва. Об’єкт будівництва стандарт визначає як сукупність будівлі і споруди (з внутрішніми інженерними мережами), будівництво яких здійснюється за єдиним проектом і кошторисом. Виходячи з того, що витрати за контрактом вимірюються на основі виробничої собівартості, положення міжнародного стандарту „Будівельні контракти”, виділяють такі основні категорії витрат: прямі витрати, посередні витрати та інші витрати, які відшкодовуються замовником. Витрати, безпосередньо пов’язані з конкретним контрактом, можуть бути зменшені на суму випадкового доходу, якщо такий дохід не включений до доходу і контракту: витрати на амортизацію основних засобів, використаних на виконання конкретного контракту можуть бути зменшені на суму доходу від реалізації основних засобів у кінці проекту; прибуток, отриманий від тимчасового інвестування авансів замовників розглядають як випадковий прибуток і спрямовується на зменшення витрат за контрактом. Проте, виходячи з суто економічної точки зору, можна стверджувати, що замість віднесення на зменшення витрат за контрактом, такий прибуток за відсотками потрібно додавати до доходу від контракту. Така аргументація додатково може бути обґрунтована прикладом, коли підрядyик отримує велику суму авансових платежів на початку контракту або згідно з його умовами авансові суми у будь-який період перевищують суми фактично виконаних робіт.

Відповідно міжнародній регламентації витрати за позиками слід відносити до витрат, які належать до діяльності за контрактом в цілому. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 23 „Витрати за позиками” рекомендує у цьому випадку, щоб сума витрат на позику зменшувала суму будь-якого прибутку від інвестицій, який виник у результаті здіснення тимчасового інвестування коштів, які спеціально позичаються з метою отримання кваліфікаційного активу. Ці рекомендації мають особливу релевантність у контексті тих будівельних матеріалів, які повністю або частково фінансуються за рахунок авансів, сплачених замовниками. У таких випадках підхід є відповідним, за яким будь-який прибуток за відсотками, що виник від тимчасового інвестування сплачених замовниками авансів, віднімається від витрат контракту і, отже, включається до прибутку від контракту.

Договірна ціна визначається замовником і генеральним підрядником за участю проектних організацій шляхом прямої домовленості або за результатами проведених тендерних торгів і залежить від складу витрат з урахуванням чинних нормативних документів, інформації про розрахунки вартості проекту тощо та включає кошторисну вартість будівельно-монтажних робіт, лімітовані а інші витрати. Якщо планується поетапна здача об’єкта в експлуатацію, ціна робіт може встановлюватися тільки на перший етап із визначенням у контракті порядку розрахунку ціни робіт наступних етапів. Податки, збори, обов’язкові платежі, не враховані складовими вартості будівництва відносяться на собівартість підрядних робіт.

Передумовою укладання будівельних контрактів є застосування кошторисів, оскільки цей елемент договірної документації визнається як суттєва умова визнання договору (лист ВАСУ від 20.04. 2001 р. №01-8/481). Кошторисна система передбачає механізм визначення прибутку у відсотках від затрат. Фінансовий облік, крім кошторисної схеми формування договірної ціни, передбачає й інші різновиди типів будівельних контрактів. П(С)БО 18 крім контрактів за ціною „витрати плюс відсоток від витрат”, виділяє також контракти з фіксованою ціною і контракти за ціною „витрати плюс фіксована величина прибутку”. Як видно тут змішуються елементи ціноутворення і правові аспекти узгодження договірної вартості між замовником і підрядником. Тому повної інтегрованості бухгалтерської і кошторисної методології не існує. З точки зору обліку, найбільш серйозною відмінністю є абсолютна інша методика ідентифікації витрат. Це важливе для визначення проміжних будівельних доходів на підставі методу співвідношення понесених і планових витрат. Що стосується прибутку, то тут наявна ще одна принципова розбіжність між кошторисним і фінансовим обліком. Перший визначає показник прибутку як складову частину вартості, бухгалтерія розуміє прибуток як результат зіставлення доходів і витрат.

Очевидно термінологію про кошторисні витрати в П(С)БО 18 не можна трактувати як буквальне позначення норм і розцінок, що входять до системи ДБН. Його, найдоцільніше розуміти як загальне поняття, що має на увазі витрати будівельного підприємства і ці витрати повинні повністю відповідати загальноприйнятому бухгалтерському трактуванні витрат. В контексті, як складова, виступає проблема вартісної оцінки науково-технічної продукції, що регламентує державні відносини між суб’єктами ринку з метою забезпечення стабільності цін; „Досвід роботи Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій (НДІБК) показав, що вартісна оцінка повинна ґрунтуватися на ефективності наукових розробок, економічно обґрунтованих нормативах, у першу чергу витрат праці. Тут ціна виступає як суспільне мірило витрат, як засіб розподілу доходів між виконавцями створення науково-технічної продукції” [7, с. 142].