Національний авіаційний університет вступ в системне управління організаціями

Київ 2013

ББК 32.815

УДК 681.5

Рекомендовано до видання вченою радою

(Протокол від 2012 року № )

Використання матеріалів окремих розділів всього видання заборонено без погодження з автором

АВТОР:

Машков О.А., доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України.

Рецензенти:

В монографії висвітлюються загальнотеоретичні та практичні аспекти системного підходу до управління організаціями. Ця книга теоретично систематизована для формування системи знань і умінь щодо сучасних принципів, підходів і методів управління складними формалізованими та неформалізованими об’єктами різної фізичної природи, у різних спеціальностях сучасної науки. Методологічно всі розділи монографії пов’язані між собою і спрямованім на розгляд питань вирішення наукових та професійних задач на основі системного підходу та сучасних методів прийняття управлінських рішень.

Книга написана за матеріалами вітчизняних та закордонних публікацій та наукових розробок автора.

Книга орієнтована на докторантів, аспірантів і студентів, які застосовують системний підхід в наукових дослідженнях.

ББК 32.815

УДК 681.5

Список скорочень Передмова

В монографії автори прагнули викласти основи системного підходу, загальні принципи, підходи і методи управління складними об’єктами різної фізичної природи, персоналом, сучасні методи прийняття управлінських рішень. Розглянуті питання про принципи, методи і технології можуть бути застосовані для моделювання складних організаційних та динамічних систем. Особлива увага в роботі приділяється системному аналізу складних систем, управлінню персоналом з використання сучасних теоретичних наукових методів.

Автор послідовно розглядає: основні поняття загальної теорії управління, основи системного підходу до аналізу та синтезу управлінських структур та систем управління, загальні принципи управління складними об’єктами різної фізичної природи, а також принципи формування управлінських рішень.

Теоретичні питання спрямовані на підготовку до наступних практичних дій: ставити і сформулювати задачу аналізу та синтезу управлінських структур; формувати цілі управління та визначати об’єкт управління; спланувати та приймати управлінські рішення в складних системах.

Матеріал монографії є підґрунтям для практичної діяльності фахівців як дослідників та управлінців.

Автор з науково-методичних позицій розглядає теоретичні засади організаційного управління; структури механізмів організаційного управління; системний підхід як методологію організаційного управління; сучасні принципи управління складними системами; проблеми використання системного підходу в теорії та практиці організаційного управління; стратегічне та ситуаційне управління; інформаційно-комунікаційні аспекти управління.

ВСТУП

Історія зберегла для нас великі схеми світобудов, створені геніями минулих сторіч. Але тільки починаючи з епохи Відродження можна говорити про науковий фундамент, про широку можливість використання цих явищ для розв'язання практичних завдань, які стоять перед людьми.

Епоха Відродження відкрила еру створення грандіозних синтетичних наукових конструкцій, які дозволяють сьогодні побачити єдність світу, в якому ми живемо, взаємозумовленість різноманітних процесів, що в ньому відбуваються. Завдяки їм поступово формується не тільки методологічний фундамент, але й технологія того аналізу, який сьогодні ми називаємо системним.

Він дає сьогодні можливість людині розв'язувати конкретні проблеми у світі, що безперервно ускладнюється. Останнє дуже важливо - готових рецептів ніколи не буває вдосталь, людство приречене на безперервний ризик, у якому наукова системна методологія відіграє роль нитки Аріадни.

Перший крок був зроблений Ісааком Ньютоном, який перетворив ідеї руху, висловлені ще в античні часи, у вихідну позицію для аналізу процесів, що відбуваються у зовнішньому світі. Людство здобуло принципову можливість пересування, і вперше дослідникам стали доступні не тільки загальні якісні міркування, але й строгі кількісні оцінки.

На початку все це стосувалося тільки механіки й астрономії. Але якшо вирахувати, дізнатися достеменно, коли і де на небосхилі з'явиться комета Галлея або куди впаде камінь, якому ми надали певної швидкості, то чому не можна пізнати й більш складні явища.

Зрозумівши причини, які породжують явище, людина вперше дістала можливість створювати теорії, які є основою для формування наукового передбачення.

Можна по-різному інтерпретувати історію розвитку природничих наук і системного мислення, але нам хотілося б відзначити лише два її етапи.

Перший - це еволюційне вчення Ч. Дарвіна. Воно відкрило чергову сторінку пізнання, пов'язавши в єдине ціле величезну різноманітність фактів, накопичених дослідниками природи та палеонтологами. Еволюція життя, розвиток, усі ці відкриття дозволили заглянути в минуле, здійснити його реконструкцію, зрозуміти закони розвитку матерії. А пізнавши закони, пізнавши механізми, приховані пружини зміни живої природи, вчені підтвердили думку, що нам під силу побачити риси завтрашнього дня. Одне слово, вони впевнилися: щоб зро­зуміти майбутнє, треба знати минуле.

Наступний крок зробив В. Вернадський. Він створив концепцію біосфери. Центральною у його вченні було уявлення про глибокі взаємозв'язки всіх процесів, які відбуваються на Землі, - геологічних, хімічних, біологічних.

Він був першим, хто показав, що існування всієї Землі, її ландшафтів, її гідросфери та атмосфери, завдячує життю - живій компоненті біосфери. І як логічне завершення цієї системи поглядів в останні десятиріччя свого життя В. Вернадський створює вчення про ноосферу, про сферу розуму. За В. Вернадським розум людини по­ступово створює цивілізацію, яка здатна до цілеспрямованого впливу на природний хід еволюції Землі.

Таким чином, за останні 200-250 років європейська цивілізація створила ряд синтетичних (об'єднуючих) теорій, які дозволяють розкрити механізми управління розвитком.

Управління людським колективом, структура управлінських механізмів у рамках, в яких існують організації, раціональна організація великої системи - все це проблеми, котрі впродовж багатьох тисячоліть є предметом роздумів учених та об'єктом зусиль практиків - володарів, канцлерів, управлінців, міністрів, воєначальників, громадян будь-якої організації.

Відомо, що в більшості випадків у людини не виникає потреби в спеціальному науковому обґрунтуванні своїх дій, тобто апеляції до науки. Така потреба з'являється тільки тоді, коли рішення має багато варіантів, коли людині складно оцінити наслідки своїх дій, коли колектив, яким управляють, є достатньо великим і від того, як він буде організований, великою мірою залежить результат його діяльності. Тобто існує якась межа обсягу і складності інформації, коли людині для прийняття рішення потрібні визначені правила поведінки, що стимулюють досвід, необхідно мати знання деяких принципів та функцій управління - що потребує наукових знань та наукового аналізу.

До якогось моменту всі управлінські акти сприймалися як прояв таланту та мудрості управлінця. Але поступово, в міру ускладнення суспільного життя, виникла потреба осмислення управлінської діяльності, що привело до відтворення її як особливої галузі знання.

Основи цього наукового напрямку були закладені ще в античні часи. Уже Платонові було відомо, що управління - це не просте мистецтво. У своєму творі "Республіка" він намагався давати поради та формулювати правила щодо того, як потрібно керувати людськими колективами. Прилад організації управління в суспільстві продемонстрував Древній Рим, що створив систему правових інститутів, яка забезпечувала стабільне існування організації протягом шести століть. Як приклад можна також згадати організацію управління Древнього Єгипту, монгольсь­ких орд, середньовічного Китаю.

Управління людським колективом, структура державних механізмів у рамках, в яких проходить життя людей, раціональна організація влади - все це проблеми, котрі впродовж багатьох тисячоліть є предметом роздумів учених та об'єктом зусиль громадян будь-якої держави.

Відомо, що в більшості випадків у людини не виникає потреби в спеціальному науковому обґрунтуванні своїх дій, тобто апеляції до науки. Така потреба з'являється тільки тоді, коли рішення має багато варіантів, коли людині складно оцінити наслідки своїх дій, коли колектив, яким управляють, є достатньо великим і від того, як він буде організований, великою мірою залежить результат його діяльності. Тобто існує якась межа обсягу і складності інформації, коли людині для прийняття рішення потрібні визначені правила поведінки, що стимулюють досвід, необхідно мати знання деяких принципів та функцій управління - що потребує наукових знань та наукового аналізу.

До якогось моменту всі управлінські акти сприймалися як прояв таланту та мудрості керівника. Але поступово, в міру ускладнення суспільного життя, виникла потреба осмислення управлінської діяльності, що привело до відтворення її як особливої галузі знання.

Основи цього наукового напрямку були закладені ще в античні часи. Уже Платонові було відомо, що управління - це не просте мистецтво. У своєму творі "Республіка" він намагався давати поради та формулювати правила щодо того, як потрібно керувати людськими колективами. Приклад організації управління продемонстрував Древній Рим, що створив систему правових інститутів, яка забезпечувала стабільне існування держави протягом шести століть. Як приклад можна також згадати організацію управління Древнього Єгипту, монгольських орд, середньовічного Китаю.

Історія свідчить, що управління в людському суспільстві являє собою органі­зуючий, спрямовуючий, координуючий та контролюючий вплив, а діяння суб'єкта управління (того, хто керує), спрямоване на об'єкт державного управління (кім або чим керують).

Процес управління об'єднує людей у ділові колективи: органи управління, установи, підприємства, різні підрозділи, громадські рухи і партії.

Управлінська діяльність спонукає колективні утворення рухатись у певному визначеному напрямку.

Чим численніший колектив, тим більшої значущості набуває управлінська діяльність. Чим відсталіший колектив за своїми розумовими та моральними якостями, тим більше значення має роль лідера. Недарма Наполеон сказав: "Стадо баранів, яке очолює лев, сильніше від "стада" левів, очолюваного бараном".

Управління матеріальними об’єктами передбачає наявність системи "людина - машина". Машинами управляють не управлінні, а спеціалісти. Це - технічне управління. Управління людьми передбачає відношення "людина -людина". Це - соціальне управління. Його різновидом є державне управління, що здійснюється державою через систему її органів. Без цих органів державне управління немислиме. Як вода може знаходитись тільки у твердооб’ємних посудинах, так і державне управління, як діяльність і процес, можливе тільки в межах органів державного управління¹ .

Професор Г.В. Атаманчук справедливо зазначає, що сутність державного управління виявляється не стільки через термін "діяльність", скільки через атрибутивну ознаку "вплив", а саме: вплив органів держави на інші органи, і яких встановлюються вертикальні і горизонтальні зв'язки.

Але, не поринаючи в термінологічну схоластику, потрібно визнати, що обидва терміни - і "діяльність" і "вплив" - досить випукло відображають динаміку державного управління і мають право характеризувати дане поняття, показувати з погляду його змісту.