
- •Фольклор
- •Маруся Чурай
- •Давня література
- •Відомі літописи Київської Русі
- •«Повість минулих літ»
- •Про заснування Києва
- •Про помсту княгині Ольги
- •Про напад хозарів
- •«Слово о полку Ігоревім»
- •Словник
- •Полемічна література
- •Творчий доробок Григорія Сковороди
- •Байка «Бджола та Шершень»
- •Цікаві факти із життя Григорія Сковороди
- •Філософські ідеї Сковороди
- •Крилаті вислови Григорія Сковороди
- •Козацькі літописи
- •Цитатна характеристика персонажів
- •«Наталка Полтавка»
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Григорій Квітка-Основ'яненко (засновник нової української прози, представник сентименталізму)
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Тарас Шевченко
- •«Гайдамаки» (1839-1841)
- •Цитатна характеристика персонажів
- •«Сон» («у всякого своя доля», 1844)
- •Уривки із твору, які варто пам’ятати
- •«Кавказ» (1845)
- •Дещо з історії
- •«До Основ'яненка»
- •«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»
- •Історія створення і видання «Заповіту»
- •«Заповіт» у музиці
- •Окремі крилаті вислови із «Кобзаря»
- •«Чорна рада»
- •Джерела
- •Проблематика
- •Головні персонажі
- •Значення в українській літературі
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Максим Гримач (твір співзвучний із «Марусею» г.Квітки-Основ’яненка)
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Іван Нечуй-Левицький
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Система персонажів «Кайдашевої сім’ї»
- •Панас Мирний
- •Творча діяльність Панаса Мирного
- •Частина перша
- •Польова царівна
- •Дитячі літа
- •Тайна-невтайна
- •Дізнався
- •Частина друга
- •Січовик
- •Піски в неволі
- •Пани Польські
- •Махамед
- •У москалях
- •Максим — старшим
- •Частина третя
- •Нема землі!
- •З легкої руки
- •Товариство
- •Сповідь і покута
- •Перший ступінь
- •Слизька дорога
- •Сон у руку
- •Наука не йде до бука
- •Частина четверта
- •Невзначай свої
- •Розбишацька дочка
- •Козак — не без щастя, дівка — не без долі
- •На своїм добрі
- •Новий вік
- •Старе — та поновлене
- •Лихо не мовчить
- •Так оце та правда!
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Літературознавці про твір
- •Про мову роману
- •Українська драматургія другої половини хіх ст.
- •Іван Карпенко-Карий
- •М.Рильський «Три брати»
- •Іван Франко
- •Перші літературні твори
- •Перший період творчості
- •Політична діяльність
- •Наукова діяльність
- •Останні роки життя
- •Прозова творчість
- •Драматургія
- •Цитати із твору, які варто запам’ятати
- •Присвячую Кононівським полям
- •Характеристика персонажів
- •Окремі цитати із твору
- •Характеристика персонажів
- •1917 — Один із засновників Української Центральної ради.
- •1917 — Один із засновників і режисерів Українського національного театру.
- •6 Січня Леся дуже застудилася. Початок тяжкої хвороби.
- •Портрети персонажів
- •Цитати із твору, які варто пам’ятати
- •Образи людей і Мавки
- •Фольклорні образи
- •Павло Тичина (1891 — 1967 )
- •1912 Року уперше надруковано вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить».
- •Я (романтика)
- •Юрій Яновський
- •Подвійне коло
- •Шаланда в морі
- •Володимир Сосюра
- •Микола Куліш
- •Юрій яновський
- •Остап Вишня
- •Юні роки
- •Ранні радянські роки
- •Робота у Харкові
- •Одеса. Вуфку
- •Перші успіхи. Трилогія
- •Період кінематографічного виживання. Москва
- •У роки війни
- •Повоєнний період
- •Мистецька та літературна спадщина Твори
- •Фільмографія
- •Нереалізовані сценарії
- •Нагороди та премії
- •Андрій Малишко
- •Дмитро Павличко (Народився 28 вересня 1929)
- •Три зозулі з поклоном
- •1992 Року найвищої відзнаки нашої країни — Державної премії
- •2. Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін) (02.10.1906–25.08.1963).
- •Творчість сучасних поетів
- •Сучасна проза
- •Драматургія
- •Поетичний синтаксис
- •Прийом сну у творах української літератури
«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»
Жанр: послання.
Вид лірики: громадянська (патріотична).
Провідні мотиви: осуд української еліти, яка зневажає український народ; заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Ідеї: вплив на формування національної самосвідомості українського народу, осуд байдужості до майбутнього свого народу, утвердження демократичного розуміння історії України та її культурного процесу.
Особливості побудови: відсутність епічного, перевага ліричного, пройнятого актуальними громадянськими мотивами.
Епіграф: Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20
І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жни́ва! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, |
На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, |
Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, Не чули б у Бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою. |
Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори!
І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших... і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! Умийтеся! образ Божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! глибоко! Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засядуть, і премудрих Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слав’янофіли Так і претесь... І всі мови Слав’янського люду — Всі знаєте. А своєї Дас[т]ьбі... Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!.. Добре заходились По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люде. А ґвалту! а крику! «І гармонія, і сила, Музика та й годі. |
А історія!.. поема Вольного народа! Що ті римляне убогі! Чортзна-що — не Брути! У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть... та й спитайте Тойді себе: що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни!Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило. Що Синопом, Трапезондом Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Заміс[т]ь пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, Сліпую каліку. |
Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитай[те], Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата — Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!
|
Сучасні літературознавці так трактують зміст твору: пошуки поетом національної еліти, її прикметних рис, її взаємостосунки з народом. Проблеми місця української еліти (нею на той час було і ліберальне панство – козацькі нащадки) в імперській системі Шевченко торкався ще у поемі "Сон", тут же вона стає центральною і розкривається через ряд додаткових: питання слов’янофільства, бездумного поклоніння Заходу, втрата національного ґрунту, поєднання національного та загальнолюдського. Саме у цьому творі Шевченко гостро ставить питання національної незалежності.
Гіркою іронією пройняті рядки послання, де йдеться про властиве українцям плазування перед іноземними авторитетами. Відсутність національної свідомості проявляється зокрема і в перекрученні власної історії, засвоєнні хибних думок історичного розвитку країни:
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
А реальна історія складалася не лише зі слави та звитяжних подвигів, адже були в ній і ганебні сторінки:
Раби, подножки, грязь Москви
Варшавське сміття — ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Не варто пишатися з того, що українці виборювали колись славу Москві і Варшаві, адже обидві ці держави прагнули поневолити Україну:
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
І хіба не ганьба для України, що на Запорозькій Січі, де земля щедро напоєна козацькою кров'ю, німці-колоністи садять картоплю.
Поет закликає згадати про чорні часи, коли Україна позбулася волі, коли розпинали борців за її незалежність. А вивчаючи чужу славу і історію, не слід забувати й своєї:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь.
На закінчення твору поет висловлює думку, що тільки в національній єдності і братерстві майбутнє його Вітчизни:
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
«Заповіт» Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте |
І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.
Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема, був покладений в основу музичних творів низки композиторів, активно використовується в культурному житті, перекладений понад 150 мовами народів світу. |
Жанр: поезія. Вид лірики: громадянська. Провідний мотив: заклик до розбудови нового суспільства. Ідеї: спонукання до боротьби за краще життя, волю, побудова нової вільної сім’ї народів. Віршовий розмір: хорей. |