
- •Фольклор
- •Маруся Чурай
- •Давня література
- •Відомі літописи Київської Русі
- •«Повість минулих літ»
- •Про заснування Києва
- •Про помсту княгині Ольги
- •Про напад хозарів
- •«Слово о полку Ігоревім»
- •Словник
- •Полемічна література
- •Творчий доробок Григорія Сковороди
- •Байка «Бджола та Шершень»
- •Цікаві факти із життя Григорія Сковороди
- •Філософські ідеї Сковороди
- •Крилаті вислови Григорія Сковороди
- •Козацькі літописи
- •Цитатна характеристика персонажів
- •«Наталка Полтавка»
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Григорій Квітка-Основ'яненко (засновник нової української прози, представник сентименталізму)
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Тарас Шевченко
- •«Гайдамаки» (1839-1841)
- •Цитатна характеристика персонажів
- •«Сон» («у всякого своя доля», 1844)
- •Уривки із твору, які варто пам’ятати
- •«Кавказ» (1845)
- •Дещо з історії
- •«До Основ'яненка»
- •«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»
- •Історія створення і видання «Заповіту»
- •«Заповіт» у музиці
- •Окремі крилаті вислови із «Кобзаря»
- •«Чорна рада»
- •Джерела
- •Проблематика
- •Головні персонажі
- •Значення в українській літературі
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Максим Гримач (твір співзвучний із «Марусею» г.Квітки-Основ’яненка)
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Іван Нечуй-Левицький
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Система персонажів «Кайдашевої сім’ї»
- •Панас Мирний
- •Творча діяльність Панаса Мирного
- •Частина перша
- •Польова царівна
- •Дитячі літа
- •Тайна-невтайна
- •Дізнався
- •Частина друга
- •Січовик
- •Піски в неволі
- •Пани Польські
- •Махамед
- •У москалях
- •Максим — старшим
- •Частина третя
- •Нема землі!
- •З легкої руки
- •Товариство
- •Сповідь і покута
- •Перший ступінь
- •Слизька дорога
- •Сон у руку
- •Наука не йде до бука
- •Частина четверта
- •Невзначай свої
- •Розбишацька дочка
- •Козак — не без щастя, дівка — не без долі
- •На своїм добрі
- •Новий вік
- •Старе — та поновлене
- •Лихо не мовчить
- •Так оце та правда!
- •Цитатна характеристика персонажів
- •Літературознавці про твір
- •Про мову роману
- •Українська драматургія другої половини хіх ст.
- •Іван Карпенко-Карий
- •М.Рильський «Три брати»
- •Іван Франко
- •Перші літературні твори
- •Перший період творчості
- •Політична діяльність
- •Наукова діяльність
- •Останні роки життя
- •Прозова творчість
- •Драматургія
- •Цитати із твору, які варто запам’ятати
- •Присвячую Кононівським полям
- •Характеристика персонажів
- •Окремі цитати із твору
- •Характеристика персонажів
- •1917 — Один із засновників Української Центральної ради.
- •1917 — Один із засновників і режисерів Українського національного театру.
- •6 Січня Леся дуже застудилася. Початок тяжкої хвороби.
- •Портрети персонажів
- •Цитати із твору, які варто пам’ятати
- •Образи людей і Мавки
- •Фольклорні образи
- •Павло Тичина (1891 — 1967 )
- •1912 Року уперше надруковано вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить».
- •Я (романтика)
- •Юрій Яновський
- •Подвійне коло
- •Шаланда в морі
- •Володимир Сосюра
- •Микола Куліш
- •Юрій яновський
- •Остап Вишня
- •Юні роки
- •Ранні радянські роки
- •Робота у Харкові
- •Одеса. Вуфку
- •Перші успіхи. Трилогія
- •Період кінематографічного виживання. Москва
- •У роки війни
- •Повоєнний період
- •Мистецька та літературна спадщина Твори
- •Фільмографія
- •Нереалізовані сценарії
- •Нагороди та премії
- •Андрій Малишко
- •Дмитро Павличко (Народився 28 вересня 1929)
- •Три зозулі з поклоном
- •1992 Року найвищої відзнаки нашої країни — Державної премії
- •2. Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін) (02.10.1906–25.08.1963).
- •Творчість сучасних поетів
- •Сучасна проза
- •Драматургія
- •Поетичний синтаксис
- •Прийом сну у творах української літератури
«Кавказ» (1845)
Поема присвячена Якову де Бальмену.
Епіграф:
Кто даст главе моей воду,
И очесем моим источник слез,
И плачуся и день и ночь,
о побиенных…
Иеремии, глава 9, стих 1
«Кавказ» (скорочено)
Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі» — тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли нарешті «прокинеться правда», коли кати народу перестануть знущатися з людей:
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки.
Кровавії ріки!
Кавказькі гори политі кров'ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози — удов'ї, дівочі, матерів і батьків! Їх вистачило б на те, щоб утопить «всіх імператорів... з дітьми і внуками».
Ліричний герой поеми славить «лицарів великих» — синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами:
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців-християн.
Ліричний герой гірко докоряє панству:
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Зажерливі й багаті моляться розіп'ятому за людство Христу, будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом
Неутомленниє поклони
За кражу, за війну, за кров,
Щоб братню кров пролити просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!!
Поема закінчується зверненням поета до пам'яті його загиблого друга Якова де Бальмена, який склав голову «не за Україну, а за її ката». А ліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.
Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним «диким» народам:
Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти,
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати.
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії... бо вже взяли
І поле, і море.
«Кавказ» - це відгук на кавказькі війни Російської імперії і конкретно на загибель свого друга Якова де Бальмена. Шевченко засуджує всяке насильство імперії над націями і в жорстко-сатиричному стилі викриває імперський міф про "християнських просвітителів", що несуть на Кавказ диким народам освіту, мир, багатство, свободу. Об’єктом сатири є і влада, її лицемірство, і церква, що освячувала ці походи, ламаючи християнські заповіді. Поет піднімає питання відповідності церкви, релігії і віри.
Чурек — прісний хліб кавказьких горців. Сакля — житло горців.
Жанр: сатирична поема (політична сатира).
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства.
Ідеї: засудження загарбницьких війн; заклик до
Образи-симовли: Прометей – безсмертя народу, його незламність, страждання; орел – російське самодержавство.
Головна частина поеми – це звернення-монолог російського колонізатора до горців.
У творі автор звертається до Бога, народів Кавказу, Христа, Якова де Бальмена.
Головний персонаж твору - кавказькі народи, які не коряться царату.
Основна думка: «Борітеся — поборете!»
І. Франко назвав «Кавказ» огненною поемою. «Шевченко з його сонячним темпераментом — це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу...»
Уривки із твору, які варто запам’ятати
За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі. Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий добрі ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип’є Живущої крові — Воно знову оживає І сміється знову. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.
Не нам на прю з Тобою стати! Не нам діла Твої судить! Нам тілько плакать, плакать, плакать І хліб насущний замісить Кровавим потом і сльозами. Кати згнущаються над нами, А правда наша п’яна спить. Коли вона прокинеться?.. *** …Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо. Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? Напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов'їх. А дівочих, Пролитих тайне серед ночі! А матерних гарячих сльоз! А батькових старих, кровавих, Не ріки – море розлилось, Огненне море! Слава! Слава! Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям Слава. І вам слава, сині гори, Кригою окуті. І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!.. |
*** Чурек і сакля – все твоє, Воно не прошене, не дане, Ніхто й не возьме за своє, Не поведе тебе в кайданах. А в нас!.. На те письменні ми, Читаєм божії глаголи!.. І од глибо[ко]ї тюрми Та до високого престола – Усі ми в золоті і голі. До нас в науку! ми навчим, Почому хліб і сіль почім! Ми християне; храми, школи, Усе добро, сам бог у нас! Нам тілько сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана; чом ми вам Чурек же ваш та вам не кинем, Як тій собаці! Чом би нам Платить за сонце не повинні! Та й тілько ж то! Ми не погане, Ми настоящі християне, Ми малим ситі!.. А зате! Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! У нас же й світа, як не те – Одна Сибір неісходима, А тюрм! а люду!.. Що й лічить! Од молдованина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує! У нас Святую Біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі. Об бачите, які у нас Сидять на небі! Ви ще темні, Святим хрестом не просвіщенні, У нас навчіться!.. В нас дери, Дери та дай, І просто в рай, Хоч і рідню всю забери! У нас! чого то ми не вмієм? І зорі лічим, гречку сієм, Французів лаєм. Продаєм Або у карти програєм Людей… не негрів… а таких Таки хрещених… но простих. Ми не гішпани; крий нас, боже, Щоб крадене перекупать, Як ті жиди. Ми по закону!..
|
По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті. Ви любите на братові Шкуру, а не душу! Та й лупите по закону Дочці на кожушок, Байстрюкові на придане, Жінці на патинки. Собі ж на те, що не знають Ні діти, ні жінка! *** …І тебе загнали, мій друже єдиний, Мій Якове добрий! Не за Україну, А за її ката довелось пролить Кров добру, не чорну. Довелось запить З московської чаші московську отруту! О друже мій добрий! друже незабутий! Живою душею в Украйні витай, Літай з козаками понад берегами, Розриті могили в степу назирай. Заплач з козаками дрібними сльозами І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи, Моє люте горе Сіятиму – нехай ростуть Та з вітром говорять. Вітер тихий з України Понесе з росою Мої думи аж до тебе!.. Братньою сльозою Ти їх, друже, привітаєш, Тихо прочитаєш… І могили, степи, море, І мене згадаєш. |