§ 3. Конституційні принципи соціальних відносин у зарубіжних країнах

Важливою складовою частиною функціонування суспільного ладу будь-якої країни є її соціальна система. В науковій літературі під цим терміном розуміють єдність соціальних спільностей, об’єднань (організацій), тобто соціальну структуру суспільства та відносин між ними: відносин різних соціальних груп, праці та капіталу, міста і села, виробників і споживачів, різними етнічними групами тощо¹. Ці відносини можуть бути дружніми і конфліктними. Одним із найважливіших завдань держави (і це знаходить своє відображення у конституційному праві) - не дати конфліктам розростися до такої міри, яка призведе до громадянської війни і розпаду суспільства².

У конституційному праві зарубіжних країн можна знайти норми, які стосуються обох частин соціальної структури суспільства і регулюванню відносин між соціальними спільностями. Звичайно, в різних країнах це робиться в неоднаковому обсязі, а відповідні норми містять іноді не тільки неоднаковий, але й протилежний зміст. Так, Конституція Індії 1937 р. у п. 2 ст. 45 тільки згадує про наявність класів у суспільстві; в Конституції Португалії 1976 р. у ст. 59 йде мова про права трудящих. В основі цих приписів покладені ідеї не боротьби класів, а рівноправності людей. І навпаки, в Конституції Китаю (ст. 1) сказано, що соціальну основу держави складають два класи – робітничий клас і селянство, які знаходяться в союзі один з одним. При цьому керівна роль належить робітничому класу. Норми Конституції В’єтнаму встановлюють, які саме класи і який соціальний прошарок утворюють в’єтнамську державу, яку роль вони відіграють у ній: “Уся державна влада належить народові, основу якого складає союз робітничого класу, селянства та інтелігенції” (ст. 2). З іншого ж боку, і в Китаї, і у В’єтнамі є буржуазія – промислова, фінансова, торговельна – велика, середня, дрібна; але ці особливості не знайшли належного відображення в конституціях цих країн.

Докладніше зупинимося на принципах, які відіграють суттєву роль у конституційному регулюванні соціальних відносин у країнах світу.

Як показує аналіз текстів основних законів, у новітніх конституціях найчастіше закріплюється принцип, який покликаний забезпечити соціальний мир – положення про соціальну солідарність у суспільстві, про співробітництво різних прошарків суспільства. Зокрема, ст. 2 Конституції Італії 1947 р. містить припис, в якому Республіка, тобто держава вимагає від окремих осіб і соціальних спільнот “виконання непорушних обов’язків, які випливають із політичної, економічної та соціальної солідарності”. Конституція Македонії 1991 р. серед основоположних цінностей конституційного ладу проголошує гуманізм, соціальну справедливість і солідарність (ст. 8). Положення про соціальну справедливість є в конституціях Бразилії, Греції, Єгипту, Шрі-Ланки. В деяких основних законах зарубіжних країн (наприклад, Бразилії, Намібії, Нігерії, Перу) зафіксовані положення про захист від несправедливої експлуатації. Більше того, нові конституції намагаються законодавчо вплинути на соціальні відносини. Вони визначають метою даного об’єкта конституційного регулювання – досягнення “соціального миру” (ст. 106 Конституції Греції, ст. 10 Конституції Іспанії). Остання вказує і шляхи досягнення соціального миру – “на основі поважання демократичних принципів співіснування” (ст. 27).

Конституційна регламентація не вичерпується тільки нормами про соціальну державу, а обіймає більш широкий об’єкт, а саме: різні соціальні групи, суспільство в цілому. Найбільш принциповими і важливими є положення конституцій про соціальну підтримку певних прошарків населення. Зазвичай в сучасних конституціях фігурують такі категорії, як жінки, діти, молодь (наприклад, ст. ст. 49, 50 Конституції Молдови, ст. 42 Конституції Македонії, ст. 65 Конституції Узбекистану). В конституціях держав Латинської Америки та деяких розвинутих і постсоціалістичних країн є норми про підтримку з боку держави громад сільських районів, гірських місцевостей (ст. 57 Конституції Македонії, ст. 20 Конституції Болгарії), а в деяких випадках про особливий захист людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів (п. 7. Ст. 95 Конституції Намібії, ст. 36 Конституції Македонії, ст. 57 Конституції Хорватії, ст. 71, 72 Конституції Португалії).

Сучасне конституційне право розвинутих і постсоціалістичних країн має досить демократичну правову базу, яка дозволяє регламентувати таку важливу групу соціальних відносин, якими є відносини між працею і капіталом. В основі її – правові норми, які передбачають соціальне партнерство і співробітництво роботодавців і найманців. У якості прикладу конституційного регулювання цих відносин можна навести деякі положення Конституції Іспанії. Згідно зі ст. 37, гарантується право на колективні переговори між представниками трудящих і підприємцями з питань організації праці, а також обов’язкову силу угод між ними. В цій же статті Конституція визнає право трудящих і підприємців ухвалювати заходи колективного врегулювання конфлікту (включаючи, мабуть, страйк і локаут – масові звільнення). Право на страйк як гарантію захисту прав трудящих зафіксовано також у ст. 57 Конституції Португалії.

Досить докладно ці питання регламентуються в законодавстві Італії. Конституція цієї країни у ст. 40 закріплює право на страйк, яке регулюється спеціальним законодавством. Крім того, в ст. 46 вона встановлює також право трудящих на участь в управлінні підприємствами у формах і межах, установлених законом. У розвиток конституційних положень 20 травня 1970 р. в Італії прийнятий закон “Статус трудящих”, яким ре­гулюються колективні та особисті права працівників на під­приємстві, питання профспілкової діяльності, охорони праці та працевлаштування. Приписи цього закону розповсюджуються на працівників приватних і публічних установ, а у випадках порушення його окремих положень з боку роботодавця передбачає штрафні санкції або арешт строком від 15 днів до 1 року.

Особливим різновидом соціальних зв’язків є національні відносини. Як відомо, більшість зарубіжних держав є однонаціональними (Куба, Польща, Франція, ФРН, Японія та ін.). Оскільки переважна більшість мешканців цих країн утворюють одну етнічну спільноту, то їх конституції, цілком зрозуміло, не торкаються цієї сфери суспільних відносин. Натомість у тих зарубіжних державах, які утворилися на багатонаціональній основі (наприклад, Індія, Іспанія, Китай, Російська Федерація, Югославія та ін.), конституції приділяють значну увагу питанням регулювання національних відносин.

В узагальненому вигляді конституційно-правове регулювання міжнаціональних відносин можна зводити до таких форм. Насамперед, конституції проголошують рівноправність усіх національностей, рас і мов. Так, у Російській Федерації, де проживають понад ста народностей, на конституційному рівні фіксується принцип рівності громадян. У ст. 19 Конституції РФ говориться, що держава гарантує рівність прав і свобод людини та громадянина незалежно від раси, національності, мови, походження та інших обставин. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками расової, національної, мовної належності. Важливим моментом тут є той, що у ст. 26 Конституція РФ встановила таку норму: “1. Кожен має право визначити і зазначити свою національну належність. Нікого не може бути примушено до визначення і зазначення своєї національної належності”. Аналогічні положення містяться у ст. 154 Конституції СФРЮ, ст. 14 Конституції Іспанії, ст.ст. 15, 30 Конституції Індії, ст. 33 Конституції Словаччини.

Другу форму можна умовно охарактеризувати як можливість національно – культурної автономії, створення в деяких випадках автономних утворювань на основі етнічних ознак. Конституція Іспанії, наприклад, у ст. 2 визнає і гарантує право на автономію для національностей і регіонів, які утворюють загальну і неподільну батьківщину всіх іспанців. В Іспанії з 17 регіональних автономних утворювань, з яких чотири (Андалузія, Галісія, Каталонія, Країна Басків) користуються повною автономією, яка гарантує, зокрема інтереси відповідних національних спільнот. Автономні утворення на подібних принципах є в Італії (область Трентіно-Альто Адідже), Фінляндії (Аландські острови), Китаї.

Третя форма – визнання та гарантування колективних прав національних меншин. Цим меншинам нерідко надаються переваги і пільги, покликані компенсувати шкоду, завдану їм існуючим раніше дискримінацією та гнобленням або забезпечити виживання відповідної спільноти. Такими є, наприклад, роль гарантій, встановлених для певних каст і племен Конституцією Індії. У Македонії, відповідно до ст. 78 Конституції, з цією метою у складі представницького органу – Зборах Республіки Македонія, утворюють Раду з міжетнічних відносин, до якої ввіходять Голова Зборів та по два представники, кожен із яких репрезентує македонців, албанців, турків, волохів і румунів, а також по два представники інших національностей, що проживають у цій країні.

Четверта форма – право на самовизначення народів (націй). Воно означає право народу (націй) самостійно визначити форму державного існування: бути йому (їй) у складі іншої держави (федерації чи конфедерації) або існувати у вигляді окремої держави. Зауважимо у цьому зв’язку, що доля федеративних держав, побудованих на самовизначеності народів, схожа: розпалися СРСР, Югославія, Чехословаччина і Пакистан, серйозні проблеми відчуває Індія, штати якого побудовані за мовним принципом, лихоманить федерацію в Канаді, де за цим принципом утворена франкомовна провінція Квебок, постійно експериментує Бельгія. Відносно благополучна ситуація тільки у Швейцарії. Мабуть, цим пояснюється той факт, що право на самовизначення не стало принципом конституційного права майже ніде.

Чільне місце в конституційному законодавстві будь-якої держави відводиться регламентації питань шлюбу та сім’ї. Конституція Японії, наприклад, у ст. 24 встановлює, що шлюб грунтується тільки на взаємній згоді обох сторін та існує на основі взаємного співробітництва, побудованого на рівноправності чоловіка і жінки. Усі питання шлюбу та сім’ї повинні регулюватися законом, виходячи з принципу особистої гідності та рівності статей. Аналогічні положення можна зустріти у переважній більшості новітніх конституцій, зокрема, у ст. 40 Конституції Македонії, ст. 48 Конституції Молдови та ін. Зміст указаних конституційних норм означає законодавче визнання свободи шлюбу, формального рівноправ’я подружжя, право на отримання аліментів від розведеного чоловіка тощо.

У деяких конституціях прямо встановлюються права й обов’язки батьків. Так, п.2 ст.6 Основного закону ФРН містить такий припис: “Догляд за дітьми та виховання їх є природним правом батьків і найпершим їхнім обов’язком. Діяльність батьків здійснюється під наглядом держави”. Окремі конституції, зокрема Іспанії, Мексики, Молдови та інших країн особливу увагу приділяють дітям. Характерним є припис, який міститься в Конституції Молдови (ст. 49): “Усі турботи, пов’язані з утриманням, навчанням та вихованням дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладаються на державу та суспільство. Держава заохочує і підтримує доброчинність стосовно таких дітей”.

Разом із тим у Конституції Китаю є такі норми: “Держава розповсюджує планування народжуваності, щоб призвести зростання населення у відповідність із планами економічного і соціального розвитку” (ст.25). “Подружжя – чоловік і жінка – зобов’язані здійснювати планування народжуваності” (ч.2 ст.49). На практиці це означає: одна сім’я – одна дитина. Порушення цього правила тягне за собою штраф у розмірі 3 тис. юанів і певні неприємності у подальшому житті.

Усезростаючу роль у суспільних відносинах відіграє проблематика збереження навколишнього середовища. Практично немає жодної конституції, прийнятої за останні два-три десятиріччя, яка би не зачіпала дану проблему. Конституційні положення покладають на державу обов’язок забезпечувати збереження і поліпшення навколишнього середовища, а на фізичних та юридичних осіб – обов’язок дотримати вимоги екології у своїй виробничій та іншій діяльності. За приклад може служити Конституція Іспанії, яка в ст. 45 закріпила обов’язок держави забезпечувати і контролювати нормативний стан навколишнього середовища і обов’язок підприємців дотримуватися екологічних вимог у виробничих процесах. Винні особи зобов’язані відшкодувати завдану шкоду. В конституціях Білорусі, Казахстану, Росії, Естонії та інших держав указані проблеми отримали конституційне вираження у вимогах раціонального природокористування, охорони довкілля, заборони виснажувати землю. Але чи не найдокладніше регламентується ця проблематика в Конституції Швейцарії, в якій питанням охорони навколишнього середовища, збереження природних ресурсів присвячено сім статей. Основний закон закріплює за органами федерації право здійснювати нагляд за безпекою гребель лісів, контролювати використання вод, зберігати їх від забруднення. Держава наділена повноваженнями приймати закони у галузі захисту людини та оточуючої її природного середовища від шкідливих впливів, боротьби із забрудненням повітря.

Проблеми соціальних відносин у суспільстві охоплюють і інші галузі та сфери його життєдіяльності. До їх числа відносяться питання освіти, охорони здоров’я, відпочинку, пенсій­ного забезпечення та ін. Головний зміст соціального аспекту цих питань полягає у закріпленні ролі держави і суспільства щодо надання соціальних послуг населенню. Як правило, в консти­туціях містяться тільки загальні положення, а більш докладно ці питання регулюються спеціальними законами. Наприклад, у галузі освіти – це обов’язковість і безоплатність середньої, а в деяких країнах початкової освіти. Про це вже йшла мова вище.

Охорона життя і здоров’я людини розглядається багатьма сучасними конституціями як одне з найважливіших завдань суспільства і держави. Прикладом може служити ст. 41 Конституції Російської Федерації, де фіксується право кожного громадянина на охорону здоров’я та медичну допомогу. При цьому медична допомога в державних і муніципальних закладах охорони здоров’я надається безоплатно за рахунок бюджету, страхових внесків, інших надходжень.

Багато конституцій покладають на державу таке завдання, як соціальний захист малозабезпечених верств суспільства за рахунок держави і органів місцевого самовря­дування (наприклад, конституції Франції, Словаччини, Хорватії та ін.). Нарешті, сьогодні тільки в окремих країнах піднесено на конституційний рівень проблему державного захисту споживачів (конституції Бразилії, Іспанії та ін.). У багатьох країнах створені спеціальні відомства, які контро-юють якість товарів, а в ряді країн цим займаються громадські організації.