2. Предмет фінансового права.

Основні положення, які дозволяють визначити сутність предмета фінансового права були сформовані академіком І.І. Янжулом та ученим-фінансистом П.М. Годме. Вони стосуються критеріїв відмежування державного та приватного господарства, визначення норм, які регулюють державні фінанси, і пов’язані з особливими владно-організаторської розподілення в розподілі й перерозподілі Національного доходу та Валового внутрішнього продукту.

Предмет фінансового права – суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави. Регулюються ці суспільні відносини сукупністю юридичних норм, які мають, в значній мірі, державно-владний, імперативний характер.

До основних ознак суспільних відносин, що складають предмет фінансового права відносять:

• Владно-майновий характер;

• Функціональну направленість утворення, розподілу і використання державних фінансових ресурсів;

• Наділення однієї з сторін фінансових правовідносин правом власних приписів, як правило це держава або її орган.

Понятійно-категоріальний апарат фінансового права сформовано в своїй основі на базі загальної теорії фінансів. Згідно з тим, що об’єктом фінансових відносин є лише гроші, а також їх суб’єктом завжди є держава або територіальна громада в особі уповноважених органів, фінансово-економічні відносини виражають економічну нерівність сторін, а фінансові правовідносини – юридичну нерівність, означає що, фінансово-правові відносини регулюються фінансовим правом.

3. Методи фінансово-правового регулювання.

Критерієм розмежування галузі в системі права є метод правового регулювання. Під ним розуміють сукупність засобів впливу держави на учасників фінансово-правових відносин за допомогою яких забезпечується правове регулювання якісно однорідних, відособлених суспільних відносин.

Метод дає змогу зрозуміти яким чином:

• відбувається регулювання поведінки учасників відносин і як вона унаслідок цього має змінитися;

• визначаються особливості правового положення і способів захисту прав та інтересів їх учасників;

• виникають і рухаються фінансові правовідносини и т.п.

Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних розпоряджень (приписів). Особливість методу фінансового права пов’язана з широким застосуванням імперативних норм (тобто однозначних, які не допускають вибору), із метою формування і використання бюджетів.

Для державно-владних критеріїв у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги держави в області фінансової діяльності, що пояснюється значенням, яке держава надає фінансам як основи для економічної безпеки політичної і економічної стабільності.

Категоричний характер приписів у сфері публічних фінансів означає, що порушення норми автоматично призводять до застосування належних санкцій.

Відсутність оперативної самостійності означає, що учасник фінансових правовідносин зобов’язаний чітко дотримуватись приписів, сформульованих нормою і здійснює свої повноваження тільки в межах які закріпленні законодавством.

Імперативний метод передбачає використання методів субординації, рекомендації, узгодження. Це дозволяє глибше розуміти особливості використання імперативного обов’язку, механізм реалізації правосубєктивності, відмінності використання імперативного методу у фінансовому праві від методу регулювання адміністративно-правових відносин.

У фінансовому праві використаються й інші методи регулювання фінансових відносин, але вони, як правило, застосовуються поряд з основним, у якості додаткових: рекомендації, дозволу, узгодження.