2. Правовий статус Національного банку України.

Національним банк Украйни є центральним банком Украйни, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України (п.20 ст.85, ст. 99,100, п.12 ст.106), Законом, «Про Національний банк України», іншими законами України.

НБУ - як особливий орган державного управління виконує особливі функції :

• забезпечення стабільності національної валюти;

• проведення грошово - кредитної політики;

• емісія грошей та організація їх обігу;

• організація системи рефінансування комерційних банків;

• банківське регулювання та банківський нагляд.

Свою діяльність НБУ будує на принципах: законності, незалежності, підзвітності, економічної самостійності, спеціальної правоздатності, організації на базі державної власності тощо.

Національний банк України :

• не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади;

• не відповідає за зобов'язаннями інших банків;

• може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами;

• за виконання своєї основної функції (стабільності грошової одиниці) сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк України не входить до жодної гілок влади, що є важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. На сьогодні це потребує побудови відносин між законодавчими органами, урядом і національним банком не на ієрархічній структурі, а на принципах рівноправного партнерства. Особливості взаємовідносин НБУ із парламентом, урядом, Президентом Украйни закріплено у розділі, IХ Закону України «Про національний банк України». Вони стосуються визначення підзвітності національного банку главі державі та ВРУ; особливостей взаємовідносин НБУ з КМУ; умов та порядку участі національного банку у фінансуванні бюджетних видатків, в т.ч. фінансування дефіциту державного бюджету; порядку перерахування прибутку банку до державного бюджету.

3. Банківські правовідносини.

Банківські правовідносини – це форма здійснення банківського права.

Банківське право – це сукупність норм, установлених або санкціонованих державою, які регулюють відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, шляхом установлення прав, зобов'язань і відповідальності учасників цих відносин. Об'єктивне обґрунтування й умови формування банківського права в Україні:

- створення соціально-економічних умов для банків;

- становлення дворівневої банківської системи з необхідною мірою самостійності комерційних банків, діяльність яких регулюється правом;

- розвиток грошового, фондового ринків.

Суб'єктом банківських правовідносин може бути тільки дієздатен у правовому відношенні суб'єкт. Суб'єктами банківських правовідносин є:

- органи влади, які виконують функції державного регулювання банківської діяльності й взаємини з банківською системою (ВРУ, КМУ );

- Національний банк України, що виступає центром банківської системи і як орган державної виконавчої влади;

- банки й похідні банківські формування (банківські корпорації, холдингові групи, банківські союзи);

- клієнти банків - фізичні і юридичні особи.

Обставинами виникнення банківських правовідносин є - юридичні факти:

- адміністративний акт (видача ліцензій або її відкликання);

- угода (договір або однобічний угода);

- завдання збитків (є спірним і вимагає додаткового обґрунтування);

- норма закону (встановлення обов'язкових резервів);

Специфічні ознаки банківських правовідносин:

- наявність спеціального суб'єкта банку й кредитної організації;

- наявність спеціального об'єкта фінансових інструментів.

Специфіка банківських правовідносин знаходить закріплення в нормах права:

а) публічно-правових - вони пов'язані з банківським наглядом, ліцензуванням;

б) частно-правових - вони пов'язані з веденням кредитних угод (договорів), депозитних рахунків.

Класифікація банківських правовідносин:

1. Відповідно до їх характеру й змістом:

- майнові;

- немайнові;

- організаційно-структурні й організаційно-кадрові.

2. По способі встановлення вони носять:

- категоричний характер;

-диспозитивний.

3. Банківські правовідносини по змісту також діляться на:

- матеріальні.

- процесуальні.

Тому що банківське право має комплексний характер, то воно використає методи, властиві публічному й частці праву:

1. Публічно-правовий метод - пов'язаний з існуванням імперативних відносин (адміністративно-владний метод). Його риси:

- обов'язковість і беззаперечність виконання адміністративно-владних приписань, якщо узгодження між сторонами не передбачено;

- реалізація суб'єктами правовідносин адміністративно-владних повноважень і функцій згідно статусу;

- застосування імперативного методу пов'язане із забороною окремих дій (операцій) банку або кредитної установи або позбавлення ліцензії.

2. Частно-правовой метод (диспозитивний) - пов'язаний з тим, що в Законі України «Про банки й банківську діяльність», ч.2 ст.2, визначено, що банки є економічно самостійними й повністю незалежними від виконавчих і розпорядницьких органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю. Комерційні банки самостійно визначають обсяг ресурсів, напрямок банківської діяльності, структуру банківських операцій.