Тема 16. Правові основи регулювання банківської діяльності.

1. Банкiвська діяльність I банківська система.

Банк – це автономне, незалежне комерційне підприємство, у якого, як і в будь - якого підприємства, є свій продукт у вигляді формування платіжних засобів (грошові маси), надання різноманітних послуг: кредитів, гарантій, доручень, консультацій, управління майном, тощо. Банки - це основна ланка, яка постачає національне господарство додатковими грошовими ресурсами. Банк як юридична особа має виключне право здійснювати операції по залученню коштів фізичних і юридичних осіб та їх розміщення від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб, тільки на підставі ліцензії НБУ.

У правовому розумінні банківська діяльність є сукупність правових дій, впроваджених певними суб'єктами у формі, якої вимагає закон, або договір. Водночас банківська діяльність підпадає під вплив загальних правових принципів, що визначають статус суб'єкта підприємницької діяльності. Як підприємство особливого виду, банк потребує спеціального правового регулювання, відмінного від загального законодавства про підприємства.

Банківське законодавство – це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Банківське законодавство має комплексний характер. Основні джерела банківського законодавства такі: Конституція (Основний закон) України, загальні закони; спеціальні закони; Укази Президента України та постанови КМУ; нормативні акти НБУ; локальні акти кредитно – фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, банківські правила та звичаї.

Банківська система – це складова фінансової системи держави, що являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою й спеціалізації національних банківських установ, які існують у рамках єдиної фінансової системи і єдиного грошово-кредитного механізму в певний період часу.

Згідно з діючим законодавством банківська система має дворівневу структуру. Верхній рівень становить Національний банк України. Це особливий центральний орган державного управління, який здійснює власні повноваження з метою забезпечення стабільності банківської системи. До нижнього рівня відносять усі інші банки та філії іноземних банків, що здійснюють власну діяльність на території України. Дворівнева структура зумовлює специфіку відносин між представниками цих рівнів, що потребує використання різних методів правового регулювання.

Банки другого рівня, відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», можна класифікувати на :

- універсальні (виконують усі операції на грошовому ринку та будь-які інші);

- спеціалізовані (здійснюють лише частину операцій на грошовому ринку).

Спеціалізовані банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Напрям своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій банки визначають самостійно. НБУ регулює їх діяльність через нормативні нормативно - правове забезпечення.

За формою власності банки можуть бути державними або засновані на приватній чи змішаній формі власності. Порядок створення, реєстрацій та ліцензування банківських установ визначає Закон України, «Про банки і банківську діяльність», а також нормативно - правові документи сформульовані і прийняті рішенням Правління НБУ. Крім того вище вказаним законом встановлено підстави для створення банківських об'єднань: корпорація, холдингова група, фінансова холдингова група. Банки також можуть бути учасниками промислово - фінансових груп за умови дотримання вимог антимонопольного законодавства України.