3. Складові частини бюджету: доходи, витрати та фонди.

Бюджетний кодекс (ст. 13) передбачає дві складові бюджету - за­гальний та спеціальний фонди. Таке розмежування застосовується і щодо державного, і щодо місце­вих бюджетів.

Загальний фонд включає в себе чотири складові частини: всі доходи бюджету, всі видатки бюджету, кредитування бюджету та фінансування загального фонду бюджету. Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій і завдань держави, територіальних громад. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають кон­кретного цільового призначення - вони формують публічний централізований фонд держави, за рахунок якого уряд фінансує державні потреби, передбачені поточними фінансовими планами.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів по бюджетних призначеннях (ст. 2 Бюджетного кодексу), що виступають як повноваження, надане головному розпорядникові бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й тимчасові обмеження й дозволяє надавати бюджетні асигнування. Джерела формування спеціального фонду визначають лише закони. Особливістю спеціального фонду є те, що фінансування конкретних заходів можна здійснювати тільки в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.

Чинне законодавство передбачає в разі закріплення відпові­дної норми в Законі про Державний бюджет України можли­вість передачі коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету.

Водночас Бюджетний кодекс чітко закріпив заборону на створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевого само­врядування, іншими бюджетними установами.

Будь-який бюджет завжди складається з двох частин — до­хідної й видаткової.

Доходами бюджету є всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких перед­бачено законодавством України (у тому числі трансферти, да­рунки, гранти) (ст.2 БК). Доходами бюджету можуть бути як обов'язкові, так і добровільні надходження до бюджету, що їх держава вико­ристовує для здійснення своїх функцій та які регулюються пра­вовими нормами.

Бюджетні доходи можна класифікувати за кількома крите­ріями.

За соціально-економічними ознаками їх поді­ляють на доходи від господарської діяльності, від зовнішньоеко­номічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо.

За порядком зарахування до бюджету доходи в теорії фінан­сового права класифікують на власні, закріплені та регулюючі. Порядок зарахування доходів визначають Бюджетний кодекс, Закон про Державний бюджет і акти про місцеві бюджети.

Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надхо­джень від власних джерел. Конституція України, ЗУ «Про міс­цеве самоврядування» створюють правову базу для формуван­ня власних доходів місцевих бюджетів, базованих передусім на комунальній власності територіальних громад. Бюджетне законодавство, в свою чергу, конкретизує загальні норми зазначених нормативно-правових актів.

Разом із відсотковими відрахуваннями від територіальних надходжень загальнодержавних податків та зборів як основного методу бюджетного регулювання в Україні застосовують такі методи, як дотація вирівнювання й субвенція. Доходи можуть формуватися також за рахунок міжбюджетних трансфертів із місцевих бюджетів. Окрім того, джерелом формування дохідної частини бюджету можуть бути позикові кошти, потреба в яких виникає у зв'язку з неможливістю покрити необхідні бюджетні видатки за рахунок запланованих надходжень.

За юридичною формою доходи бюджетної системи поділя­ють на податкові й неподаткові. Оскільки за своєю природою саме податкові платежі більшою мірою відповідають ринковій економіці, формування дохідної частини бюджетів переважно зорієнтоване на податкові доходи.

Розділ 2 «Державний бюджет України» Бюджетного кодексу України починається ст. 29 «Склад доходів Державного бюджету України», але в ст. 2 «визначення основних термінів» поняття «державного бюджету» не міститься. У ст. 2 дано поняття «Закон про Державний бюджет України», проте державний бюджет і законодавчий акт, на підставі якого він існує, є різними поняттями.

Доходи Державного бюджету є сукупністю безповоротних надходжень, передбачених чинним законодавством України, які використовують для фінансування виконання державних функцій. Доходи державного бюджету щороку визначає Верховна Рада, їх закріплюють у відповідному законі, причому в ньому законодавець не розрізняє понять податкових та неподаткових надходжень і включає їх до загального переліку дохідних джерел.

Ст. 29 Бюджетного кодексу деталізуються положенням ст. 9 «Класифікація доходів бюджету», де визначено чотири типи надходжень (податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, трансферти). Ст. 9, закладаючи засади бюджетної класифікації, закріплює відповідним розділом вичерпний перелік бюджетних доходів, уточнюється ст. 29 відповідно до Державного бюджету України.

Визначення місцевих бюджетів дає ст. 2 Бюджетного кодексу України. До місцевих бюджетів належать: бюджет Автономної Республіки Крим; обласні, районні бюджети; бюджети органів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст, у тому числі районів у містах (ст. 5).

Склад доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування, визначено ст. 64, 66, 69 Бюджетного кодексу. Вони сгруповані у двох частинах: 1) доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів; 2) доходи, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Згідно зі ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел і закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, спрямовані на виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Ст. 64 Бюджетного кодексу дає вичерпаний перелік податків і зборів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування. Ст. 66 Бюджетного кодексу дає перелік доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, що їх ураховують при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на реалізацію про­грам та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за ви­нятком коштів на погашення основної суми боргу та повернен­ня надміру сплачених до бюджету сум. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взає­мозв'язку з її доходами, оскільки влада не може дозволити ви­тратити більше, ніж планує отримати. Позаяк доходи бюджету завжди обмежені, держава фінансує пріоритетні видатки й ли­ше за наявності залишків коштів може фінансувати інші потре­би. Відповідно, у процесі виконання бюджетів відбувається ко­ригування показників дохідної й видаткової частин.

Поняття видатків державного та місцевого бюджетів значно ширше, ніж процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпускання їм коштів - тобто процес бюджетного фінансу­вання. До інституту видатків державного та місцевого бюджетів належать цільове, доцільне й ефективне використання (касові та фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних кре­дитів.

Видатки бюджету України систематизують бюджетні призначення на конкретні цілі, передбачені законом про Державний бюджет на поточний рік. Видатки держбюджету на здійснення повноважень держави визначає встановленням бюджетних призначень головний розпорядник коштів.

Видатки бюджету можна класифікувати за ря­дом ознак. Згідно з бюджетною класифікацією, видатки держбюджету можуть розподілятись за функціональними, економічними, відомчими та програмними ознаками. Деталізований перелік видатків з Державного бюджету України визначено ст. 87 Бюджетного кодексу та відповідних актах Кабінету Міністрів України.

Склад видатків залежить від завдань та функцій держави, які й створюють підґрунтя для соціально-еко­номічної класифікації. Відповідно до неї видатки поділяють на фінансування: національної економіки; соціально-культурних заходів; державних і муніципальних програм та інвестицій; утри­мання органів державної й муніципальної влади, правоохоронних органів, судів, прокуратури; на зовнішньоекономічну діяль­ність; на оборону тощо.

Виходячи із суспільних потреб, функцій та завдань держави, видатки Державного бю­джету України було поділено за функціональними ознаками на 10 основних груп: 1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економіч­на діяльність; 5) охорона навколишнього природного середови­ща; 6) житлово-комунальне господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) освіта; 10) соціальний за­хист та соціальне забезпечення.

Із державного бюджету фінансують видатки, пов'язані з правоохоронною діяльністю, забезпеченням безпеки держави, на функціонування судових органів, органів державної влади, податкової й митної служб тощо. За рахунок коштів державного бюджету здійснюються заходи щодо утворення державних і фі­нансових резервів.

До Державного бюджету України входять також таємні ви­датки, пов'язані з державною таємницею, тому пояснення їх ви­трачання у бюджеті не передбачене. Таємні видатки передбачені на діяльність органів державної влади в інтересах національної безпеки. Таємні видатки контролюють Рахункова па­лата та Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України. Звіти про таємні видатки розгляда­ють парламентські комітети з питань бюджету, з питань зако­нодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, з питань на­ціональної безпеки й оборони. Бюджетний кодекс передбачає, що окремі звіти про таємні видатки парламент розглядає на за­критому засіданні.

За економічним змістом видатки поділяють на поточні, капі­тальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення. Їх склад визначає Кабінет Міністрів України. Поточні видатки забезпечу­ють постійне фінансування завдань і функцій держави та орга­нів місцевого самоврядування. Вони спрямовані на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених національ­них або муніципальних програм; на фінансування заходів соці­ального призначення та ін. Капітальні видатки спрямовані на фінансу­вання інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на роз­ширене відтворення. Юридичне значення поділу видатків на поточні та капіталь­ні полягає у тому, що за наявності бюджетного дефіциту насам­перед фінансуватимуться поточні видатки.

У складі бюджетів передбачається також резервний фонд — певний обсяг нерозподілених видатків, який протягом року мож­на використовувати на фінансування непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і які не можна передбачити при складанні проекту бюджету. Так, за рахунок коштів резерв­ного фонду фінансують видатки на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру, інших непередбачених заходів (які від­повідно до законів можуть здійснюватися за рахунок бюджет­них ресурсів, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету).

Резервний фонд не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Наявність резервного фонду для державного бюджету є обов'язковою, для місцевих їх створюють за рішенням відповідних рад. Порядок використан­ня коштів із резервного фонду Державного бюджету визначає Кабінет Міністрів України шляхом прийняття відповідних рі­шень, із резервного фонду нижчих за рангом бюджетів - від­повідний виконавчий орган влади. Кошти з резервного фонду можуть виділяти як на безповоротній основі, так і на умовах по­вернення, про що зазначають у відповідному рішенні.

Витрачання коштів із резервного фонду є підконтрольним процесом, і відповідні органи виконавчої влади — Кабінет Міні­стрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, міс­цеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого само­врядування щомісяця звітують перед своїми представницькими органами з цього питання.

Що стосується складових місцевих бюджетів, то окрім поді­лу їх на загальний та спеціальний фонди, на дохідну й видатко­ву частини ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 63) та Бюджетний кодекс України (ст. 71) установлюють, що місце­вий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет роз­витку. Останній є складовою спеціального фонду місцевих бю­джетів. Ресурси, що надійшли до бюджету розвитку місцевих бю­джетів, спрямовують на розбудову місцевої соціальної та ви­робничої інфраструктур.

Згідно з ч.7 ст. 64 Закону «Про місцеве самоврядування» видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: 1) пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади; визначаються функціями держави та передаються на місця для виконання з відповідною деталізацією (ст. 88-90 БК); і 2) пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування (ст. 91 БК); спрямовуються на реалізацію повноважень місцевих органів та враховуються при визначені обсягів міжбюджетних трансфертів.