8. Загарблення Маньчжурії.

Під час економічної кризи 30-х рр. Японія, США та Англія прагнули якомога ширше забезпечити собі присутність на китайському ринку. Політика "відкритих дверей" і "рівних можливостей" давала перевагу США у боротьбі за китайський ринок.

У 1931 р. у США було розроблено проект надання "срібного" займу для викупу в Японії китайських залізниць. Американський банк у Шанхаї вирішив заснувати кількадесят своїх відділень у Північно-Східному Китаї з центральною конторою в Харбіні. Того ж року Сполучені Штати випередили інші країни в торгівлі з Китаєм, відтрутивши Японію на друге місце, а Англію — на третє. Японія не бажала миритися з тим, що найважливіші позиції в Китаї, якого вона вирішила перетворити на свою колонію, переходять до рук американців. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід у зовнішньополітичних авантюрах. Японія вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали японських мілітаристів. Після цього планувались агресія в Центральному Китаї і проти Монгольської Народної Республіки.

Виступаючи з планом створення "Великої Японії" — могутньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та інших держав і подава­ли свою агресію як боротьбу проти "комуністичної загрози". Ра­дянська політика на Далекому Сході давала привід для цього. Після провалу спроб розпалити пожежу світової революції в Європі, лідери Комінтерну звернули свою увагу на Азію.

Японська дипломатія розгорнула в цьому напрямі велику активність, а японський генеральний штаб тим часом закінчував розроблення оперативного плану загарбання Північно-Східного Китаю — Маньчжурії.

Влітку 1931 р. Японія завершила підготовку нападу на Китай. Обраний момент здавався їй дуже вигідним. Суперники Японії переймалися внутрішніми проблемами‚ викликаними світовою економічною кризою. У самому Китаї точилася громадянська війна.

18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Північно-Східний Китай. Протягом п’яти днів Японія захопила всі важливі населені пункти і до лютого 1932 р. підкорила весь Північно-Східний Китай. На захопленій території японці утворили марионеткову державу Манчжоу-Го на чолі з останнім представником манчжурської династії в Китаї Пу І. Також у 1932 р. японські війська висадилися і поблизу Шанхая, намагаючись оволодіти найбільшим містом Китаю.  Проте тут легкої перемоги не получилось, китайська армія і мешканці міста вчинили запеклий опір. Світова громадськість засудила агресію. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй.

9.Діяльність Ліги Націй в умовах зростання воєнної загрози.

Агресивні дії Японії в Китаї значно ускладнили міжнародне становище. Суперечності між Японією, США та Англією на Далекому Сході і в басейні Тихого океану, гостре протистояння в Європі між Німеччиною та Італією, з одного боку, і Францією та Англією – з другого, загрожували перерости у збройний конфлікт величезного масштабу. Гонка озброєнь ставала все більш інтенсивною і небезпечною. Версальсько-Вашингтонська система безпеки і врегулювання конфліктів розпалася. На міжнародні відносини все більший вплив справляла боротьба за сфери економічного впливу, за світові ринки. Керівництво Ліги Націй намагалося вирішити ці проблеми за допомогою механізмів, створених Версальсько-Вашингтонськими договорами та угодами. Ліга Націй розпочала підготовку до скликання у Женеві Міжнародної конференції з питань роззброєння. 2 лютого 1932 р. конференція розпочала засідання. її головою було призначено англійця Артура Гендерсона. У роботі конференції взяли участь 55 країн – членів Ліги Націй, а також СРСР, США, Туреччина. На період її проведення було оголошено «перемир'я в озброєннях». Однак гонка озброєнь не припинилася. На засіданнях точилися суперечки, зумовлені різними підходами і баченням проблеми. Французька делегація запропонувала проект роззброєння, який передбачав контролювання Лігою Націй бомбардувальної авіації, далекобійної артилерії, лінійних військових кораблів і великих підводних човнів, а також створення міжнародних поліцейських сил для запобігання збройним конфліктам. Офіційний Лондон боявся посилення впливу Франції на континенті, тому прагнув збереження рівноваги у Європі. Англійська делегація запропонувала знищити підводний флот, хімічну зброю, скасувати військову повинність, схвалити Вашингтонські угоди щодо пропорції морських озброєнь. США підтримали пропозиції Великобританії. Вони вимагали насамперед знищити танки, важку рухому артилерію і отруйні гази. СРСР вважав, що обмеження чи скорочення озброєнь не є серйозною перешкодою до розв'язання війни. Радянська делегація критикувала усі пропозиції щодо роззброєнь, висуваючи нереальний на той час план повного роззброєння. Більшість делегацій виступили проти радянської пропозиції. СРСР займався переважно пропагандою своєї точки зору на роззброєння і не шукав можливостей для укладання конкретних договорів щодо роззброєнь.

У 1933 р. німецька делегація залишила конференцію, оголосивши про вихід своєї країни з Ліги Націй. Конференція припинила свою роботу в 1934 р., не прийнявши жодного рішення. В цілому за 20 років своєї діяльності Ліга Націй лише єдиний раз скористалася своїми повноваженнями, позбавивши в 1939 р. СРСР членства у Лізі за агресію проти Фінляндії. Наприкінці 1939 р. Ліга Націй практично перестала діяти, а у квітні 1946 р. була розпущена спеціально скликаною для цього асамблеєю. Гострі суперечності між переможцями і переможеними, між європейськими державами і СРСР блокували нормальну роботу Ліги Націй в якості гаранта міжнародної безпеки і миру.