4.Англо-французькі переговори 1939р. Англо-франко-радянські переговори. Радянсько-німецький пакт.

Після того, як зазнала краху політика «колективної безпеки», кожна із сторін почала діяти у власних інтересах, використовуючи офіційні переговори як ширму для таємних домовленостей. Водночас парламенти Англії і Франції схвалили великі військові асигнування. Вони домовилися про надання взаємної допомоги, якщо одна з країн стане жертвою агресії третьої держави. Англо-французькі гарантії і допомога були обіцяні багатьом європейським державам. Франція підписала з Польщею договір про військовий союз, а Англія – договір про взаємодопомогу. Проте час підготовки до відсічі агресору було втрачено. Антифашистські сили у Європі були роз'єднані, міждержавні суперечності не врегульовані. Становище у Європі все більше ускладнювалося. Наприкінці квітня 1939 р. Німеччина розірвала морську угоду з Англією і пакт про ненапад із Польщею. У травні 1939 р. Гітлер і Муссоліні підписали «Сталевий пакт». По суті це був договір про військово-політичний союз, що викликало тривогу у Франції та в Англії. У серпні 1939 р. у Москві між делегаціями Англії, Франції і СРСР розпочалися переговори. Мова йшла про об'єднання зусиль з метою ліквідації загрози війни. Переговори почалися невдало. Англо-французька сторона хотіла сформулювати загальні принципи воєнних угод. СРСР пропонував Англії і Франції нав'язати військове співробітництво Польщі, Румунії та державам Прибалтики. Суть радянської позиції полягала в тому, що більшовицький уряд посилався на відсутність спільного кордону з Німеччиною. Для ефективної боротьби з агресором Румунія і Польща повинні були пропустити Червону армію через свою територію без гарантій, що вона там не залишиться. Московський уряд наполягав на зміцненні західних кордонів Латвії та Естонії, які межували з СРСР, ігноруючи безпеку їхніх східних кордонів. Таким чином, переговори зайшли у безвихідь, спричинивши дипломатичну кризу. Політичні кола США намагалися не втручатися у європейську політику. Уряди Польщі й Румунії відмовлялися пропустити радянські війська через свою територію, справедливо розцінюючи це як загрозу державній незалежності. Влітку 1939 р. СРСР і Німеччина розпочали пошук взаємовигідної домовленості. Починаючи з травня 1939 p., між урядами Німеччини і СРСР відбувалися неодноразові контакти для обговорення цього питання. В той час як фашизм не приховував своїх агресивних прагнень, СРСР у 1938-1939 pp. за будь-яких обставин не хотів бути втягненим у війну гітлерівської Німеччини з демократичними країнами Заходу. Радянський Союз розраховував стати союзником переможця у цьому конфлікті і в той же час боявся бути втягненим у війну з Японією та Німеччиною, намагався не допустити бойових дій на своїй території. Отож, пропозиція Німеччини підписати договір про ненапад строком на 10 років повністю відповідала розрахункам і намірам Москви. 23 серпня 1939 р. в Москві такий договір було підписано. Водночас В. Молотов та І. Ріббентроп підписали таємний протокол про розподіл сфер впливу в Східній Європі. Першою жертвою нацистсько-більшовицької змови стала Польща.