91.Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, власника або на вимогу профспілкового органу; 5) переведення працівника, за його згодою, на ін підприємство; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено, який виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом. У разі зміни власника підприємства та реорганізації дія труд договору продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи, не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено ін працівника, якому не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або труд. Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

93.Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також до закінчення строку чинності можуть бути розірвані власником у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення; 4) прогулу без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Крім того, розірвання можливе в разі: 1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, його заступниками, головним бухгалтером, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій; 1¹) винних дій керівника підприємства, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; 2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності 3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. Розірвання трудового договору може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Розглядається у 15денний строк обґрунтоване письмове подання власника про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника.Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. Розірвання трудового договору з ініціативи власника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації допускається у випадках: ліквідації підприємства; незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу; звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення керівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян; за розкрадання майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. При припиненні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну службу - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок. Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. ведуться на всіх працівників, які працюють понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі; відомості про стягнення до неї не заносяться.

93.Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством. Робочий час — це установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки. Робочий час поділяється на види, розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. В колект договорі можна встановити меншу норму. Скорочена тривалість встановлюється: 1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. Для учнів протягом навчального року – не більше половини передбаченого часу.2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень. може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. якщо є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. тоді тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи скорочується на одну годину і не може перевищувати 5 годин. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи скорочується на одну годину. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Забороняється залучення до роботи в нічний час: 1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років; 2) осіб, молодших вісімнадцяти років; 3) інших категорій. За угодою між працівником і власником може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — в залежності від виробітку.Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж. На роботах з особливими умовами і характером праці робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня. Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. тільки у таких виняткових випадках: 1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії; 2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації; 3) при необхідності закінчити почату роботу, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих; 4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; До надурочних робіт забороняється залучати: 1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;2) осіб, молодших вісімнадцяти років; 3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Жінки з дітьми і інваліди – лише за згодою.Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

95.Види відпусток та порядок їх надання. Відпустка — це вільний від виконання робочої функції період, який встановлюється на законодавчому та локальному рівнях у календарних днях. види відпусток: щорічні відпустки (основна та додаткові — за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, за особливий характер праці; за тривалий стаж роботи.) спеціальні відпустки (додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; творча відпустка); соціальні відпустки (у зв’язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей); без збереження заробітної плати. У колективних договорах можуть бути передбачені й інші види відпусток. Залежно від тривалості щорічної відпустки основна відпустка може бути мінімальною чи подовженою. Мінімальна тривалість відпустки встановлюється на законодавчому рівні і становить не менше ніж 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Мета таких відпусток — гарантувати працівникам триваліший відпо­чинок з урахуванням характеру та специфіки їх трудової діяльності, умов праці.Право на подовжені основні щорічні відпустки мають працівники дипломатичної служби, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування — 30 календарних днів; журналісти —36 дн., педагогічні працівники професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти —не менше 42 дн.; народні депутати України —45 дн. Крім того, подовжені щорічні основні відпустки надаються з урахуванням стану здоров’я та віку, зокрема неповнолітнім —31 дн., інвалідам І та ІІ груп — 30 дн., а ІІІ групи — 26 дн. Щорічні додаткові відпустки надаються окремим категоріям працівників. Їх тривалість становить від 10 до 35 дн.Право на щорічну додаткову відпустку надається працівникам, зайнятим поданням медичної допомоги особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень з використанням інфікованого матеріалу,; працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах з пестицидами та небезпечними хімікатами; медичним і фармацевтичним працівникам.Працівник має право на щорічні основну та додаткові відпустки у перший рік роботи як повної тривалості (настає після закінчення шести місяців безперервної роботи у роботодавця), так і неповної тривалості (визначається пропорційно до відпрацьованого часу до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, за винятком деяких випадків, а саме жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; інвалідам; неповнолітнім, чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами; працівникам, які навчаються в навчальних закладах і бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою.Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем.Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року неповнолітнім і працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці чи з особливим її характером. Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Проте невикористана частина відпустки надається з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини. Роботодавець має право відкликати працівника з щорічної відпустки за наявності таких умов: за згодою працівника та для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства. У разі звільнення працівника з роботи роботодавець за його бажанням зобов’язаний виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, додаткової відпустки при наявності дітей або перерахувати кошти у разі його переведення на роботу на інше підприємство на рахунок підприємства, на яке він перейшов. Частина щорічної відпустки за бажанням працівника (за винятком неповнолітніх) замінюється грошовою компенсацією за умови, що тривалість наданої йому щорічної та додаткових відпусток не менша ніж 24 дні.У разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, додаткової відпустки при наявності дітей виплачується спадкоємцям.Законодавством передбачені додаткові відпустки у зв’язку з навчанням та творчі. Крім того, законодавством передбачено відпустку без збереження заробітної плати.

94.Поняття та види часу відпочинку за трудовим законодавством. Право на відпочинок згідно з Конституцією — має кожен, хто працює. За трудовим законодавством України час відпочинку - це період, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків та може використовувати його на свій розсуд. Основні види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний (міжзмінний) відпочинок; вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок); святкові та неробочі дні; відпустки. Усім працівникам надається перерва для відпочинку і харчування, яка не включається до робочого часу. Вона надається через чотири години після початку роботи тривалістю не більше двох годин. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також у колективному договорі. На тих роботах, де за умов виробництва перерву встановити не можна, працівникові надається можливість приймання їжі протягом робочого часу. Разом з основною перервою для відпочинку та харчування протягом робочого дня (зміни) працівникам надаються додаткові перерви, а саме: для годування дитини (жінкам, що мають дітей віком до півтора року); для обігрівання і відпочинку (при роботі в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам при вантажно-розван­тажувальних роботах); для відпочинку (при роботі зі шкідливими умовами праці) тощо. Зазначені перерви включаються до робочого часу. щоденний (міжзмінний) відпочинок (період з моменту закінчення роботи та до її початку в наступ­ний робочий день). Його тривалість залежить від тривалості робочого часу та режиму роботи. Проте, як правило, тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи час перерви на обід). Працівники мають право на щотижневий безперервний відпочинок тривалістю не менше ніж 42 години. Загальним вихідним днем є неділя, другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи установи. У разі неможливості переривання роботи на підприємствах, в установах, організаціях в загальний вихідний день у разі необхідності обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.) вихідні дні встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з роботодавцем.Можуть надаватися і додаткові вихідні дні за наявності певних обставин, зокрема після кожного дня здачі крові та (або) її компонентів донору надається додатковий день відпочинку. Робота у вихідні дні законодавством забороняється. Проте залучення окремих працівників до роботи у ці дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця та допускається з дозволу виборного органу профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації у виняткових випадках, зокрема для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків, нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна Компенсація роботи у вихідний день здійснюється за згодою сторін шляхом надання іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. До святкових днів у трудовому праві України належать встановлені законодавчими актами вільні від роботи дні, які присвячені видатним подіям або пам’ятним датам. Святковими днями є 1 січня, 7 січня, 8 березня, 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День Перемоги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День незалежності України. Крім того, робота також не провадиться в дні релігійних свят. 7 січня — Різдво Христове, один день (неділя) — Пасха (Великдень), один день (неділя) — Трійця. У ці дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови; роботи, зумовлені необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажуваль­ні роботи.

112.Обставини,що обтяжують кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність — це правова оцінка державою в особі уповноважених органів злочинного діяння. Покарання — це лише одна з форм реалізації кримінальної відповідальності. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений кримінальним законом .Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений за думки, переконання, бажання, настрої, спонукання, що не були виражені в конкретному акті суспільно небезпечної поведінки. До обставин, які обтяжують кримінальну відповідальність, відноситься : 1)  вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;2)  вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою 3)  вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;4)  вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;5) тяжкі наслідки, завдані злочином;6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;7)  вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;10)  вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11)   вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;12)  вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13)   вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів».

96.Поняття і види заробітної плати. Зар.плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Функції зар.плати: відтворювальна, стимулююча, регулююча та розподільна. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи. Максимальним розміром зарплата не обмежується. Зар.плата складається з : належать основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна зар. плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Додаткова зарплата — винагорода за працю понад встановленої норми. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені законодавством. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи та виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 дн. Компенсаціями є грошові виплати працівникам з метою відшкодування їм затрат, пов’язаних з виконанням трудових обов’язків.Існує дві системи оплати праці — погодинна та відрядна. При погодинній системі нарахування заробітної плати відбувається пропорційно відпрацьованому часу: протягом години, протягом робочого дня, протягом робочого місяця згідно з тарифною ставкою чи посадовим окладом. Різновидами погодинної оплати праці є проста, погодинно-преміювальна та ін. При відрядній системі нарахування виконуються залежно від виробленої продукції. Різновидами відрядної можуть бути такі форми, як пряма, непряма, преміювальна, прогресивна, акордна, акордно-преміювальна, відсоткова. Зазначені системи оплати праці доповнюються заходами стимулювання — преміюванням (додаткова винагорода понад основну заробітну плату). Законодавством передбачено такі основні види оплати праці: тарифна та безтарифна. Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Безтарифна система оплати праці є повною залежністю заробітної плати від остаточних результатів роботи підприємства в цілому. Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. Вона визначається з урахуванням вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Мінімальна заробітна плата встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок і роботодавців, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Індексація — встановлений Законом України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Працівники мають право на компенсацію втрати частини заробітної плати за умов: затримки на один і більше календарних місяців її виплати, нарахованої працівникові; збільшення індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за період затримки виплати заробітної плати більше ніж на 1 %.

97.Дисциплінарна відповідальність працівників. Трудова дисципліна полягає в обов’язку дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку (статутів, положень про дисципліну), технологічних, санітарних та інших встановлених норм. Трудова дисциплiна є необхiдною умовою для належної органiзацiї будь-якої колективної працi. Трудова дисциплiна забезпечується методами переконання, заохочення, а іноді примусу. Основними є метод переконання, спрямований на виховання вiдповiдних якостей працiвникiв, а також метод заохочення, тобто морального й матерiального стимулювання. Заохочення працiвника є визнанням його професiоналiзму та вираженням з боку власника поваги. Тому такий метод застосовується в разi досягнення високих трудових показникiв, полiпшення якостi продукцiї, ефективності праці, творчого пiдходу до трудової дiяльностi. У виключних випадках для забезпечення трудової дисциплiни можуть застосовуватись методи примусу, зокрема заходи дисциплiнарного характеру та громадського впливу. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть є одним з видiв юридичної вiдповiдальностi й застосовується виключно до порушникiв трудової дисциплiни. Пiдстави для її застосування — порушення трудової дисциплiни (невиконання чи неналежне виконання працiвником покладених на нього обов’язкiв). На працiвника за порушення трудової дисциплiни може бути накладене одне з дисциплiнарних стягнень: догана або звiльнення. до державних службовцiв, окрiм загальних видiв дисциплiнарної вiдповiдальностi, застосовуються: попере­дження про неповну службову вiдповiднiсть; затримка до одного року у присвоєннi чергового рангу або у призначеннi на вищу посаду.Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть має особливостi порядку застосування. Так, дисциплiнарнi стягнення можуть бути накладенi органом, якому надано право прийняття на роботу або вищим за iєрархiєю органом для працiвникiв, якi несуть дисциплiнарну вiдповiдальнiсть за статутом, положенням чи iншим законодавчим актом про дисциплiну. Дисциплiнарне стягнення застосовується власником (уповноваженим ним органом) безпосередньо за виявленням проступку, але не пiзнiше одного мiсяця вiд дня його виявлення (не враховуючи часу тимчасової непрацездатностi працiвника чи вiдпустки). До того ж, дисциплiнарне стягнення не може бути накладене, якщо з моменту вчинення проступку пройшло більше шести місяців. Для застосування дисциплiнарного стягнення власник (або уповноважений ним орган) витребовує письмові пояснення від порушника. За одне порушення трудової дисциплiни може бути застосоване лише одне дисциплiнарне стягнення.Обираючи вид стягнення, власник (уповноважений ним орган) повинен врахувати ступiнь тяжкостi вчиненого правопорушення i заподiяну ним шкоду та обставини, за яких вчинено проступок. Слід також звернути увагу на попередню роботу працiвника.Стягнення оголошується наказом (розпорядженням) i повiдомляється працiвниковi пiд розписку протягом трьох робочих днiв.Якщо протягом року вiд дня накладення дисциплiнарного стягнення працiвника не буде пiддано новому дисциплiнарному стягненню, то вiн вважається таким, що не мав дисциплiнарного стягнення. За сумлiнну роботу і зразкову поведінку з працiвника стягнення може бути зняте i до закiнчення одного року. Протягом строку дiї дисциплiнарного стягнення заходи заохочення до працiвника не застосовуються.