№21.Правове регулювання інноваційних правовідносин.

Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються такими нормативними актами: ГК і ЦК України, законами України «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу» та ін.

Інноваційна діяльність, згідно зі ст. З Закону України «Про інвестиційну діяльність», — це одна із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробку, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення (ст. 327 ГК України).

№22Обєкти інноваційної діяльності.

Об'єктами інноваційної діяльності відповідно до Закону «Про інноваційну діяльність» є:

інноваційні програми і проекти. (Інноваційний проект — це комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.);

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Розглянемо деякі з указаних об'єктів інноваційної діяльності, а саме — інноваційний проект. Ним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, що відповідають вимогам закону. При цьому державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Державна реєстрація інноваційного проекту здійснюється за ініціативою суб'єкта інноваційної діяльності у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Державну реєстрацію інноваційних проектів здійснює, за поданням суб'єктів інноваційної діяльності, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів.

Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування. Для кваліфікування інноваційних проектів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності визначає окремий підрозділ (надалі — Установа), який може мати регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Установа для кваліфікування інноваційних проектів організує проведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну реєстрацію, відповідно до Закону «Про наукову і науково-технічну експертизу». Якщо проекти визнані за результатами експертизи інноваційними, то вони заносяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності до Державного реєстру інноваційних проектів. Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнаються Установою пріоритетними інноваційними проектами (ст. 13 Закону «Про інноваційну діяльність»).

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності видає суб'єкту інноваційної діяльності свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту. Форма свідоцтва затверджується Кабінетом Міністрів України. Таке свідоцтво є чинним протягом трьох років від дати його видачі. Після завершення цього строку державна реєстрація інноваційного проекту і відповідний запис у Державному реєстрі інноваційних проектів анулюються.

Інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі — інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії.

№23 Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні.

Актуальність дослідження проблем інноваційної економіки в Україні не викликає сумнівів, хоча формування у нас інноваційної системи нового типу лише розпочалося. Поступово складаються нові інноваційні структури, здатні створювати комерційно привабливі проекти, до фінансування яких підключаються економічно успішні компанії, що розпочали реалізацію великих інвестиційних програм. Відбувається поступова інтеграція ряду наукомістких виробництв у глобальний технологічний простір. Але ці процеси мають стихійний характер, оскільки до цього часу не вирішено загальне питання переходу України до інноваційної моделі розвитку.

Складність формування принципово нової інституціональної структури економіки пояснюється як внутрішніми суперечностями суспільно-політичного розвитку перехідного етапу, так і зовнішніми факторами – неоднозначністю процесів інтеграційних і міжгалузевих відносин, високими трансакційними .витратами, жорсткою конкуренцією, ризикованістю інвестицій, нечітко визначеними правами власності.

Узагальнення багаторічного світового досвіду інституціональних трансформувань в інноваційній сфері, а також його адаптація до умов української дійсності показують, що найбільш характерними і прийнятними напрямами інституціонального забезпечення інноваційного шляху розвитку економіки слід вважати:

інституціонально-правове забезпечення;

реформування форм власності інститутів інноваційної сфери;

удосконалення системи управління науково-дослідними і проектно-конструкторськими установами та їх організаційних форм;

формування нових інноваційних інституцій у складі виробничих підприємств, науково-виробничих комплексів та інших корпоративних структур;

формування фінансово-координаційних інститутів інноваційного розвитку;

залучення інституціональних інвесторів до інноваційної сфери діяльності;

інституціонально-інформаційне забезпечення;

регіональне інституціональне забезпечення.

Інноваційна діяльність виступає однією з форм інвестування, яке у даному разі здійснюється з метою впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу. Формально з боку держави приділялося достатньо уваги розвиткові науково-інноваційної сфери: було розроблено ряд постанов Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; основними правовими документами, що визначили статус і можливості інституціональної здатності науки, стали Закони України "Про наукову та науково-технічну діяльність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", "Про інноваційну діяльність", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", "Про державні цільові програми" та ін. Але саме недоліки в організації інноваційних процесів та управлінні ними, а також скорочення обсягів фінансування не дозволили досягти поставлених цілей в інноваційній сфері економіки.

№24 Характеристика Закону України та ЗУ про режим іноземного інвестування.

№25 Місце Господарського та Цивільного кодексів України,законів України "Про господарські товариства","Про зовнішньоекономічну діяльність","Про загальні засади створення та функціонування спеціальних(вільних) зон",законодавства про приватизацію та фондовий ринок у системі інвестиційного законодавства.

В системі норм права України, що регулюють інвестиційну діяльність, є норми різних галузей права: державного, адміністративного, цивільного, фінансового, земельного, трудового, кримінального та інших галузей. Це пояснюється тим, що процес інвестування складний за своїм правовим характером, його суб'єкти вступають у різного роду суспільні відносини. Такий предмет правового регулювання як інвестиційна діяльність має міжгалузевий характер.

Так, норми конституційного права визначають загальний правовий статус і загальні засади діяльності іноземних громадян та осіб без громадянства на території України. У Конституції України (ст. 35) зазначено, що іноземним громадянам та особам без громадянства в Україні гарантуються'передбачені законом права та свободи. Аналіз змісту Закону України "Про правовий статус іноземців" визначає основні права іноземців, серед яких і право на інвестиційну та підприємницьку діяльність. Іноземці мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому, що надзвичайно важливо, вони мають такі ж права і обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України.

Однією з галузей права та законодавства, які також використовуються як засіб державного управління іноземними інвестиціями є адміністративне право та законодавство. Це пояснюється широтою такої форми державної діяльності, як державне управління. В адміністративному законодавстві виділяються нормативні акти, які містять загальні норми, що регулюють процес управління, та нормативні акти, дія яких обмежується більш вузькими рамками, зокрема нормативні акти, що регулюють державне управління інвестиційною діяльністю. До групи нормативних актів, що містять спеціальні норми, якими регламентуються суспільні відносини в сфері державного управління інвестиційною діяльністю входять, наприклад, Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995р. № 384), положення про міністерства та відомства, (в тій частині, де вони безпосередньо визначають функції конкретних міністерств та відомств по державному управлінню інвестиційною діяльністю) та інші.

Значну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє цивільне право. Його норми, що стосуються регламентації інвестиційної діяльності в Україні містяться у Цивільному кодексі України та у ряді цивільно-правових законів України: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" та ін.

Ряд аспектів інвестиційної діяльності регулюється яормами фінансового права. Це такі, як державне інвестування, бухгалтерський облік, звітність, митне, податкове та валютне регулювання інвестиційних відносин.

Суспільні відносини, що виникають у результаті здійснення інвестиційної діяльності регулюються також нормами земельного права. Зокрема, придбання інвесторами майнових прав на землю та інші природні ресурси має свої особливості і регулюється Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України, Водним кодексом України, Кодексом України про надра та іншими законодавчими актами.

Певне місце у регулюванні інвестиційної діяльності на території України займають також норми трудового права, які знаходять відображення у Кодексі законів про працю України та інших законодавчих та підзаконних нормативних актах.

Пит.» 26 Міжнародні договори як джерело інвес.Права

Інвестиційне законодавство — це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини — щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю.

Міжнародний договір є основним джерелом міжнародного економічного права, зокрема такої його важливої частини, як міжнародне інвестиційне право. Прикладами перших договорів, де вирішується питання міжнародних інвестицій, є договори США, які були укладені в кінці 40-х років ХХ ст. із країнами, що зазнали поразки у Другій світовій війні. До них слід віднести договір, який був укладений між США і Німеччиною і став однією з правових основ реалізації Плану Маршалла. Відповідно до цього Договору значний обсяг американського капіталу був інвестований у німецьку економіку. Досить активним був процес укладення міжнародних торговельних договоріву 50-х роках, коли країни, що звільнилися від колоніальної залежності, почали будувати свої відносини з промислово розвинутими країнами на принципово новій основі. Розвиток міжнародного інвестиційного процесу зумовив укладення спеціальних угод про сприяння і взаємний захист інвестицій. Уже на початок 1988 р., за даними Центру ООН, було укладено 265 таких договорів. Україна після проголошення своєї незалежності, ставши само- стійним суб’єктом міжнародного права, активно укладає угоди щодо міжнародного інвестування. В основному в них ідеться про заохочення та взаємний захист інвестицій або про сприяння та взаємний захист інвестицій. Подібні угоди укладені Україною із Великою Британією, Грецією, Данією, Естонією, Канадою, Китаєм, Литвою, Монголією, Нідерландами, Польщею, США, Угорщиною, Фінляндією, Францією, ФРН, Чехією, Швейцарією та іншими державами.Аналіз змісту укладених договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій свідчить, що в них розглядається питання щодо визначення: термінів «інвестиція», «інвестор», «доходи», «територія» та ін.; сфери застосування договору; умов сприяння та захисту іноземних інвестицій; умов надання іноземним інвестиціям національного режиму та режиму найбільшого сприяння; порядку компенсації збитків іноземним інвесторам; порядку вирішення спорів тощо.  До міжнародних угод у сфері інвестиційної діяльності з участю України слід віднести такі, що регулюють питання уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленню від сплати податків. Вони укладені з Великою Британією, Іраном, Польщею, Білоруссю, Туреччиною, Угорщиною, Францією, Чехією та іншими державами.

У інвестиційній діяльності організація діяльності базується виключно на

договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме

договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських

взаємин.

Договір (контракт, угода) — це форма документального закріплення

партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків,

наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі

праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі інвестиційної діяльності застосовуються два види

договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим

документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо

заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації

конкретної інвестиційної ідеї. Підприємницький договір відображає згоду

сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної

інвестиційної (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій

формі.

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним

розширенням міжнародної інвестиційної діяльності, тобто діяльності, що

здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та

іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн

(міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і

розширення участі партнерів у міжнародному інвестиційному процесі є

можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок

інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових

джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації

виробничо-господарської діяльності.

Суб'єктами міжнародної інвестиційної діяльності є її учасники, які

спроможні ефективно працювати задля реалізації власних інвестиційних

інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами

такої діяльності визнаються:

1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без

громадянства, що мають діє- і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на

її території;

3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав

(дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Формування та функціонування соціально орієнтованої та економічно

ефективної інвестиційної політики можливо за умови створення належного

інвестиційного середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно –

економічну ситуацію в країні ( регіоні ), спиратися на розвинену ринкову

економіку з відповідними активними правовими та соціально – економічними

регуляторами й ринковою інфраструктурою.