Лютнева демократична революція 1917 року. Жовтневі події та встановлення радянської влади в нашому краю

Йшов третій рік війни, кінця їй не було видно. Невдоволення погіршенням життя, невдачами на фронті, неспроможність царського уряду і його військового командування припинити війну, викликало відкриту боротьбу проти війни і проти тих, хто керував її проведенням. Лунали заклики до скинення царя. Нова поразка російської армії на фронті та харчові труднощі стали приводом заворушень у Петрограді, що почались в лютому. Проте причиною невдоволення народу і подальшого росту його революційності було насамперед, загальне важке становище робітників і малоземельного селянства. Заворушення переросли в революцію - 12 березня 1917 року цар Микола ІІ зрікся престолу. Ситуацію використали опозиційні політичні партії: конституційно-демократична, соціал-демократична /меншовики/ і соціалісти-революціонери, які 15 березня 1917 року створили Тимчасовий уряд /"Временное Правительство"/. Цей уряд мав керувати державою до скликання загальних Установчих зборів, де вирішаться питання устрою колишньої Російської Імперії. В опозиції до царського .уряду і до створення Тимчасового уряду були більшовики, які були малочисельні після розправи над ними в роки реакції, але які набирали сили, бо їх лозунги підтримували безземельні селяни і робітничий клас. Там, де були сильні пролетарські маси, більшовики створили Ради Робітничих і Солдатських депутатів і взяли владу в свої руки, протидіяли Тимчасовому Уряду. Загалом революційні події в Росії мали анархістський характер і Тимчасовий Уряд, не міг повністю опанувати ситуацію та втримати порядок в усій країні, бо на місцях існували і колишні царські установи, до яких прилучалися військові старої царської армії, великі землевласники, прихильники єдиної і неподільної Російської Імперії.

На Україні ці події проходили ще в більш складній боротьбі, бо крім перелічених політичних сил /прихильники царської влади, прихильники буржуазного уряду, прихильники соціалістичної революції в особі Рад/ виступила сила, яка на перший план поставила національні питання. 17 березня 19І7 року у Києві зібралися представники різних політичних партій, громадських, культурних, професійних установ та товариств і створили Українську Центральну Раду – спершу як Всеукраїнську загальногромадську репрезентацію і координаційний центр. Головою був обраний Михайло Грушевський, відомий український історик і громадський діяч. Центральна Рада видала відозву "До українського народу", в якій закликали зберігати спокій, поборювати анархію і всім згуртовуватись в єдині українські спілки. Близько тисячі делегатів з усієї України на скликаному Національному конгресі розглянули становище в країні й обрали розширений склад Центральної Ради. Серед них був представник із Романова - Максим Бондарчук, який не тільки голосував за "поборну незалежну Україну", а навіть добровільно вступив у військо Петлюри захищати її.

Спочатку українські діячі думали залишити Україну в союзі або федерації з новою Росією. Центральна Рада вела переговори з російським Тимчасовим Урядом Керенського, надіючись, що постане нова Росія, з якою можна буде порозумітися, що буде утворена Українська держава в складі оновленої буржуазної Росії. Це було проголошено в Першому універсалі Центральної Ради: "Хай Україна буде вільною. Не відокремлюючись остаточно від Росії й не розриваючи зв’язків із Російською державою, хай український народ отримає право самому розпоряджатись своїм життям у своєму краї".

На це уряд Керенського не пішов і видав "Тимчасову Інструкцію..." для України, за якою Україна була підвладна Тимчасовому Уряду, продовжувалась політика утисків політичних і національних прав українського народу. Хоча Центральну Раду утримувало населення, яке надіялось одержати у свою власність землю, але буржуазна Центральна Рада не поспішала розглядати це питання, а тому в подальшому селянство розчарується в її діяльності і перейде на сторону більшовиків, які весь час пропагуватимуть гасло "земля селянам, заводи - робітникам".

Так в мирний період розвитку революції втрачається авторитет інших партій, а росла популярність і сила ленінських ідей більшовиків.

Звістка про лютневу революцію а в Петрограді надійшла до Житомирщини на третій день із радістю була зустрінута трудящими. На Житомирщині, як і по всій країні, почали створюватись органи Тимчасового Уряду і Ради робітничих і селянських депутатів. В Романові перевагу мала дрібна буржуазія і заможні власники хуторів, бо революційно настроєні робітники або були в засланні, або мобілізовані до армії. Тому новоутворена Романівська волосна управа складалася з місцевих землевласників, купців і власників підприємств. Вони все зробили для того, щоб зберегти свою власність і старі порядки панування над біднотою.

Хоч і обезголовлений, без своїх кращих представників, робітничий клас залишався найбільш згуртованим і рішучим, був авангардом. В Романові - це робітники склозаводу, які повернулись з фронту. Вони вели активну, роз”яснювальну пропагандистську роботу серед робітників і селян, добились підвищення заробітньої плати і вісьмигодинного робочого дня.

Важливе місце в цей час посідає і одностайний селянський рух. Всією масою селянство виступило проти поміщицького землекористування. 27 травня 1917 року газета "Трудовая Волынь" писала: "Вчера на имя губернского комиссара А.Т.Вязлова получена телеграмма от помещика Новоград-Волынского уезда Стецкого /спадкоємець графів Ілінських/, что в его имении полнейшая анархия, крестьяне ежедневно на 100 подводах вывозят вырубленные ими же дрова. Стецкий далее указывает, ему причинено уже убытков на 100000 рублей и просит защиты".

Політика Центральної ради були антинародною, вона втрачала зв”язок з народом. Кожна місцевість самотужки вирішувала свої справи. В Романові була анархія і поділ на національні об’єднання: українські, польські, єврейські, чеські. В цей час мирний розвиток революції в умовах двовладдя кінчався. Тимчасовий уряд, продовжуючи політику царського Уряду, втратив авторитет і підтримку народних мас. І навпаки, росла роль Рад, їх більшовизація. Щоб втриматися при владі, Тимчасовому уряду потрібно було розгромити органи більшовиків, встановити сильну владу, яка б підкорила народ.

Ці події закінчились Жовтневою революцією, в результаті якої Тимчасовий Уряд було скинуто, до влади прийшли більшовики в особі Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, тобто переміг народ, керований пролетаріатом.

Центральна Рада оголосила, що бере на себе верховну владу в усіх девяти губерніях, де українці становлять більшість. Формально це підтверджував її Третій універсал, що проголошував установлення автономної Української Республіки. Але соціальні питання залишились невирішеними. Перша звістка про перемогу Жовтневої революції в Петрограді долетіла до Житомира вранці наступного дня, викликала хвилювання і тривогу властей та радість і захоплення трудящих. Буржуазія боялась повстання народу і готувалась до боротьби з ним за владу. Занепокоєний губернський комісар Тимчасового уряду кадет В’язлов сповістив: "Считая своей обязанностью объявить населению, что в городе Житомире приняты все меры к тому, чтобы порядок не был нарушен и что в городе достаточно имеется средств для того, чтобы не допустить беспорядков".

Реальної підтримки і авторитету органи Тимчасового уряду не мали, а в Житомирській міській Раді робітничих і селянських депутатів панували буржуазно-націоналістичні елементи, які висловили підтримку Центральній раді. При їх підтримці В"язлов стає „губернським комісаром Генерального секретаріату Української Народної Республіки”. Так відбулося і в Романівській волості і в багатьох місцях Житомирщини.

Радянській владі доводилося перемагати впертий опір різних ворогів, які об’єдналися в єдиний фронт проти неї. Тому перемогла вона в першу чергу там, де був сильніший робітничий клас, де він був пролетаризований і мав перевагу над ремісниками-власниками. Велику силу складали солдатські маси місцевих військових гарнізонів, але їх в сільській місцевості не було.

5 листопада 1917 року газета "Пролетарская мысль" повіту Новоград-Волинського писала: "Вся власть в руках Совета, который опирается на поддержку местного гарнизона". Та ж газета за 19.11. писала: "демократия одержала здесь полную победу. Власть в руках Совета. Постановления правительства рабочих и крестьян отпечатаны во множестве экземпляров и распространены по уезду".

Безплідна балаканина в органах Центральної Ради про "національну єдність" без вирішення будь-яких соціальних потреб населення сприяла різкому росту популярності більшовицький ідей декрету про мир, про землю, про 8-ми годинний робочий день, пробуджували і піднімали на боротьбу трудящі маси міста і села. Вони ставали популярними в народних масах. Насторожувало частину національно-настроєного населення лише те, що більшовики були за інтернаціональне об’єднання, виступали проти національної незалежності. Цей націоналізм шкодив єдиному пролетарському об’єднанню, значить з ним потрібно боротись.

Ленін розумів, якою силою є націоналізм в боротьбі за владу і сформулював ряд теоретичних положень більшовиків з національного питання. "Ми до сепаратистського руху байдужі, нейтральні - говорив В.І.Ленін на VII-й /квітневій/ конференції РСДРП /б/ 29 квітня 1917 року - якщо Фінляндія, якщо Польша, Україна відокремляться від Росії то в цьому нічого поганого немає, що тут поганого ? Хто це скаже, той шовініст. Треба збожеволіти, щоб продовжувати політику царя Миколи.”

Ідеї соціальної рівності піднімали народні маси на конкретне вирішення їх життєвих проблем: “Со всех мест губернии идут тревожные сведения о захватах целых имений, экономии, фольварков, мельниц, живого и мертвого инвентаря. Повсюду производится рубка лесов. В некоторых уездах /Старо-Константиновском, Изяславском, Новоград-Волынском и в части Житомирского/ идет раздел земли. Крестьяне заявляют: "Теперь никаких законов нет. Все теперь народное, можно взять все, что угодно”. - Повідомляла газета "Трудовая Волынь" за 15 листопада.

Вітер революції приніс в наш край революційних солдат. Вже згадувалось три робітники склозаводу: Хододніцький М.О., селянин Гаврилюк Ю.C., Бабіч Ю. Вони були неодинокі в викритті політики Центарльної Ради, в агітації за Ради трудящих. Широкою стала відома резолюція солдат Надзвичайного з’їзду Південно-Західного фронту, який проходив у Бердичеві І8-24 листопада. Солдати заявили: „Мы есть рабочие в шинелях и всегда будем защищать интересы товарищей рабочих и крестьян, которые боролись с царской властью и будут бороться с теми, кто против власти народа".

Центральна Рада циркуляром свого уряду Генерального секретаріату від 15 грудня 1917 року за №2681 в наш Новоград-Волинський повіт направляє українські військові частини для боротьби проти стихійних захватів землі, розгрому панських економій. Є спогади старожилів, як ці "сини українського народу", обходили в волості селянські двори, відбираючи панське майно і щедро пригощаючи селян шомполами. В такій обстановці відбулися вибори делегатів на І Всеукраїнський з’їзд Рад, а Центральна Рада проводила обрання своїх делегатів від "селянських спілок" і українських військових частин. Склад делегатів був не на користь більшовиків - на їх 130 делегатів припало 2000 "трудових селян". Тому делегати 49 Рад переїхали до Харкова, де об’едналися з делегатами ІІІ з’їзду Рад Донецького і Криворізького басейнів.

В грудні 1917 І Всеукраїнський з’їзд Рад проголосив встановлення Радянської влади на Україні, обрав Центральний виконавчий комітет і уряд - Народний секретаріат. На зїзді з усієї Волині було 23 делегати. Від Новоград-Волинського повіту на з’їзді було 2 делегати, в тому числі - один від Миропільської волості. Романівська волость виявила свій нейтралітет.

З проголошенням Радянської влади конфлікт між Центральною Радою і Радами робітничих, селянських і солдатських депутатів та їх урядом переростає в збройну боротьбу. По всій Україні 19 грудня 1917 року збройні сили Центральної Ради та її органи влади вчинили розправу над діяльністю селянських земельних комітетів: "Деятельность всех такого рода комитетов должна быть парализована и пресекаема в корне, без малейшего замедления, как дискридитирующая в глазах народа законную власть". Центральна Рада першою пішла на виступ проти озброєних сил "советов" - несподіваним нальотом більшовицькі частини були оточені, роззброєні, посаджені в вагони і вивезені за межі України. Рада Народних Комісарів 27 грудня 1917 р. надіслала українському урядові підписаний Володимиром Леніним і Львом Троцьким ультиматум, який з одночасним "визнанням" УНР втручався у внітрішні справи України, оскільки вимагав допустити на Україну більшовицькі збройні частини та заборонити донським козакам повертатися через Україну з фронту на Дон.

Український уряд 18 грудня 1917 р. відкинув ультиматум. З цього і почалася війна, яка з перервами тривала до кінця листопада 1921 року, народний Секретаріат використав збільшовизовані частини старої армії та добровольців, а також звернувся по допомогу до Ради народних комісарів. На допомогу українським більшовикам розпочали наступ війська більшовицької Росії під керівництвом Володимира Антонова-Овсіенка. Захопивши Харків, вони наблизились до Києва. Чекаючи їх підходу, київські більшовики підняли повстання, центром якого став завод "Арсенал". Кілька днів тривали бої Центральної Ради з повстанцями, "Арсенал" було взято, але повстання в місті продовжувалось аж до приходу більшовицької Червоної Армії.

Головний отаман Симон Петлюра змушений був зі своїм військом відступати в Житомир. р. Під ударами озброєного народу на початку січня розвалилась влада Центральної Ради і в Житомирі, але встановити владу Рад тут вдалося лише на початку лютого, коли солдати І-го гвардійського корпусу, матроси Балтійського флоту та черводогвардійці в дводенному бою розгромили гайдамаків. 5 лютого 1918 р. в Житомирі був сформований ревком, до складу якого увійшли більшовики М.А.Кост, Б.В.Коган та інші.

Проти Центральної Ради ширився і народний рух, народ її не визнавав, продовжував захоплення поміщицького майна, лісу, землі, а "распоряжения же Центральной Рады для них не обязательны, ибо они считают Центральную Раду буржуазной, не участвовали в ее выборах".

Значний рух народних мас проти Центарльної Ради проходив і в нашій місцевості: Полонному, Новоград-Волинську, тому сюди були направлені петлюрівські війська Центральної Ради. 2 грудня петлюрівці розпочали наступ на Бердичів, який через зраду меншовиків червоні частини регулярних полків під керівництвом В.С.Кіквідзе змушені були здати. Але все більш енергійно наступали Червона армія, пожежою повстань займались міста і села і Центральна Рада та її петлюрівські війська змушені були втікати з Житомирщини. Повсюдно в січні 1918 року стали проголошувати Радянську владу та створювати її органи влади на території всієї Житомирщини. Після вигнання військ Центральної Ради вже 8-9 січня був створений перший ревком в Новоград-Волинську, а потім в селах і містечках нашого району по лінії залізниці - Мирополі, Колодяжному, Гордіївці, Камені і більш глибинних, віддалених від залізниці - Романові, Врублівці, Ясногороді.

Провідним питанням політики того часу залишалось питання про землю. В цьому питанні була найбільша сила і вплив більшовиків на основну масу населення - селян. Тому в січні 1919 року ІІІ Всеросійський з’їзд Рад знову повертається до Ленінського декрету про землю і прийме закон "Про соціалізацію землі". Селяни одержали більше 150 млн. десятин землі, були звільнені від 700 млн. крб. орендних платежів, ліквідовано було борг в банку на 3,5 млрд. крб. Поміщицька власність на землю замінялась всенародною власністю.

Земельне питання в основі своєї діяльності поклав Романівський ревком, який очолили Бородкін В.І., Суховецький. Виділивши 45 десятин землі з фільварку Стецьких під радянське господарство, залишені панські і церковні землі стали розподіляти між селянами на кожну душу населення по категоріях: присадибної, сінокосу і лісу. Але куркулям, у яких земельні дылянки були вищими за нормами розподілу, панської землі не наділяли. Значну увагу ревком направляв на підтримку Червоної Армії.

В Романові була відкрита майстерня по ремонту взуття та пошиттю одягу і чобіт для червоноармійців.