Роки панування Литовської держави

Литовський князь Гедемін захопив Волинь і вже після цього чекав тієї миті, коли знесилене Київське князівство можна буде приєднати до своїх володінь. Але поки що воно вперто, з останніх сил боронилося від войовничих пришельців. Сили були нерівними – невдовзі Київське князівство (а до нього входила й Житомирська земля і наш край), опинилось під владою Литви. Литовці перейняли передову руську культуру, звичаї, віру. Державною мовою стала руська мова. В Литовському статусі про це записано так: “А писар земски мает по руски литерами і словы русскими вси листы, выписи и позвы писати, а не инным язиком и словы, а присягнуты мает на вряд свой писарски тыми словы: я присегаю Пану Богу в Тройци единому”. (Розділ 4 ч. 1)

Нові господарі для зміцнення свого панування і збереження від татаро – монголів життєдіяльності краю розгорнули в другій половині ХІУ – ст. будівництво оборонних споруд, до яких приписують навколішнє населення як державних данників.

Боротьба литовської держави проти безперервних набігів татар немала успіху, так як для цього не вистачало ні коштів, ні сил. Литовські князі почали для цієї цілі притягувати і заохочувати місцеву феодальну знать Київської Русі, яка мала свої військові загони, укріпленні замки і теж потерпала від нашестя татар більше ніж від окупації краю литовською державою.

Литовський князь Ягайло в 1386 році нагородив Федора Острозького, який походив з роду пінських і туровських удільних князів, землею, селами і містом Острог, в якому й була влаштована резиденція цих магнатів. З того часу князі Острозькі займали в Польсько – Литовській державі на Волині високі урядові посади (маршала Волинської землі, мечника Литовської держави, воєводи Київського).

Крім дарованих земель, маючи свою військову силу і політичну владу в краю, вони самовільно захоплювали орні землі і поселення, будували власні укріплені замки, наприклад в нашій місцевості Чуднівський замок. Він був найсильніший з приватних феодальних замків. Литовська метрика про нього пише: “а в городе пушки три, а две пищали: ..А на месте людей полно...”

Нашою Романівською волостю разом з Чудновим в другій половині ХУ ст. володіла жінка князя Іллі Костянтиновича Острозького Беата – незаконна донька короля Зігізмунда І. Вона не виконувала обов”язкових повинностей перед державою. Ревізія 1545 р. про Романівську волость відмічає, що раніше “з той волости была дань грошевая и медовая и служба на замок…теперь 80 службовых людей и тую волость испросил себе у короля ... староста житомирский небожчик Дмитрий и сын его Богухвал. Тую волость держить княгиня Иллина… Из той волости… ани помощи ани работы нет, ибо всю повинность она обернула к Чуднову “

З придбанням Романова і Романівської волості Острозькими відбулося приєднання цих земель до їхнього Чуднівського укріпленого замку, створення Чуднівського ключа володінь.

На той час це було напіввоєнне – напівземлеробське володіння, бо неможливо було жити, не обороняючись від татарських набігів. Держава, враховуючи старання Острозьких пішла назустріч збільшенню їх земельних володінь. Великі земельні володіння давали змогу князям Острозьким держати значні воєнні сили, укріплювати свої землі замками, вести успішну боротьбу з татарськими нападами, охороняти населення краю від розорення і татарського захвату в полон.

За свідченням церковного статистика М.І. Теодоровича, загін козаків князів Острозьких під керівництвом отамана Шидловського переміг татар біля Колодяжного (сучасний Романівський район). Пізніше з метою оборони Чуднівського ключа тут на річці Случ був побудований чоловічий монастир, стіни якого неодноразово затримували просування татар з степу. Під час одного з боїв разом з його захисниками загинула жінка князя Івана Острозького Анастасія, яку тут зненацька застала татарська навала.

Підступи до Романова – Чуднова укріплялись і з іншого боку. Костянтин Острозький на 20 підводах привіз військове спорядження до свого Полонського замку.

Не диво, що в боротьбі з татаро-монголами Острозькі мали більше успіхів, ніж наймані урядові війська.

Найбільше воєнної слави мали Острозькі в 1508 році, коли їх війська не тільки відбили татар, а й відібрали усе награбоване ними в руських землях. В 1529 році Острозькі одержують нову блискучу перемогу, а в 1533 році татари змушені були навіть укласти мир. Але його дотримувалися недовго. Для концентрації всіх сил для боротьби з татарськими набігами, в 1559 р. К.К. Острозький в своїй особі об’єднав дві самі важливі посади – воєводи землі Київської і маршалка землі Волинської, тобто взяв на себе обов’язки обороняти весь південний кордон держави.

Враховуючи, що князі Острозькі на ці заходи несуть значні особисті витрати, литовський уряд жалуваною грамотою звільнив його кріпаків від сплати державного податку воловщини: “В Острозе и в Полонном, и в Дубне, и в Звягли и в Чуднове, и в Турове и в Здетели в тых его замках и в иных его дворах, которые он где мает у Отчизне нашей … завжды за предков наших воловщину даивали, мы, с особливое ласки нашего и теж для его службы воловщину людям его и теж людям бояр его отпустили; вто от тых часов люди его и теж люди бояр его воловщину не мають давать нам нашим наследникам вечно”.

Пізніше в 1609 і в 1624 році це було оформлено конституційно під назвою “Острозька ординація”.

Центральний Державний історичний архів в Києві має документи, які свідчать, що на Волинській губернії платило податки 76126 кріпосних душ (чоловіче населення) на щорічну суму 37853 крб. 87 коп. В тому числі по сучасному Романівському району в с. Ясногороді – 49 кріпосних душ, Високій Печі – 12, Синяві – 8, Монастирку – 1, по Печанівці, Нов. Мирополі, Булдичеві - 470 грб. 75 коп. Чуднівський ключ і Романів в його складі відійшли вже на той час від Острога.

Тепер князі Острозькі кошти, які раніше забирала держава, витрачали на власні військові потреби, що давало їм можливість ще більше посилити свою владу над селянами, поширити та посилити феодальну залежність і експлуатацію.

З переходом землі в повну приватну власність Острозських, селяни втратили право на користування землею, якою їх раніше наділяла держава. Всі землі вже були власністю феодала. Кращі він забирав собі, або як тоді говорили, вони йшли на фільварок – тобто на поміщицький господарський двір. Решта гірших панських земель розділялась на волоки, на яких селилося селянське господарство (“дим”). На своїх ділянках селяни вели господарство по трипільній системі своїм реманентом і робочою скотиною. За користування землею селини мали відбувати різні повинності і платежі. Тяглові селяни, (оброчні) крім обробітку своєї землі своїм реманентом і худобою обробляли панське поле і виконували різні роботи “на пана” (панщина), а також платили грошовий податок (“чинш”), здавали деякі продукти свого селянського господарства натурою. Наприклад,“по бочке жита... половине покосов”.

Деяка частина селян працювала в фільварку, або маєтку власника “дворцовыми служками”, стрельцами, конюхами, бортниками. Своєю службою вони розплачувалися за користування землею.

Бідняцькі господарства кріпосних, які не мали робочих тварин (“огородники”) одержували невеликі земельні наділи (“загороди”), за які виконували пішу панщину, тобто працювали без робочої худоби. На панщині окремо визначалась жіноча робота (6 днів у жнива, або на прополці городів. )

За звичаєм, який встановлювали по – різному в кожній місцевості, селяни повинні були всією общиною відробляти по визначенню власника “толоки”, “пригони”, “работизны”, “шарварки”, “гвалты”, “подводы” та подібне.

Волочна система посилювала феодальну залежність, колишню вільну сільську общину віддавала в повну владу феодала-землевласника. Тепер виборні особи общини і поселення стали службовими особами феодала (війт, ловці, дозорці та інші) і за свою службу одержували землю у феодала, були провідниками його політики, відстоювали його інтереси.

Литві та сусідній Польщі було важко стримати все зростаючу агресію німецьких рицарів і безперервні турецько – татарські навали. Тому Кревською унією та Люблінською унією 1569 р. відбулося їх об’єднання в одну державу - Річ Посполиту. Польські магнати і шляхта використали це для утвердження свого панування на руських землях та їх приєднання до “корони” польського королівства, привласнення руських земель і створення своєї “маєтності” та фільварків, посилення кріпацтва, ополячення українців, запровадження католицизму. Якщо перші князі Острозькі виступали поборниками християнства в його боротьбі проти поглинення її Польщею, то останній з роду Острозьких волинський воєвода Януш Костянтинович (1554-1620) став католиком і виступав ярим представником польських магнатів з їх свавіллям, презирством і знущанням над українськими народом, проводив політику полонізації. Про це зокрема свідчать і документи нашого краю.

Зі скарги власника с. Колодяжного Василя Суріна на Януса Острозького видно, що боярин Острозького Ружанський М.Е. 29 квітня 1587 року з села Врублівки здійснив збройний набіг на село Колодяжно, поранив оборонців і пограбував і розорив село та маєток. В скарзі перелічується різна худоба і імена 24 сімей тяглових кріпаків. Збитки оцінено в 1000 коп грошей литовських . Сам факт нападу на село іншого власника, грабіж і насильство, приєднання до власності сильнішого, говорить про сваволю феодальних магнатів, міжусобиці, безправ’я і беззаконня.

Є і інші документи про “села Чудновские Романовской волости”. Наприклад, про дарунок їх як весільний подарунок молодій княгині Сусанні в день її одруження з князем Янушем Острозьким. Серед 45 сіл і 2 міст (Чуднів і П’ятка) названо багато сіл нашого краю, в т.ч. і Романів.

Польське законодавство. Після Люблінської унії 1569 р. поставило селянина – кріпака в повну залежність від волі польського пана. В особливо тяжкому і безправному становищі опинилися кріпаки на загарбаних польськими панами територіях України і Білорусії. Ворог православ’я і українського народу перевертень Єрема Вишневецький говорив, що в усьому світі не найдеться держави, де б так обходилися з землеробами, як у Польщі.

“Власник чи королівський староста не тільки відбирають у бідного хлопа все, що він заробляє, але й убиває його самого, коли захоче і як захоче, і ніхто не скаже йому за це поганого слова”.

Французький інженер де Боплан, який перебував в цей час на Україні, в написаному ним описі України, зазначає, що селяни надзвичайно бідні і безправні, змушені віддавати своїм панам усе, що тим лише заманеться вимагати”, тому польська шляхта “живе наче в раю”.

В багатьох польських джерелах наводиться відомий в той час вірш написаний латинською мовою:

Славне царство польське

Є раєм для шляхетства

І пеклом для селян.

Литовська держава втратила владу над “руськими” землями і сама фактично стала польською провінцією. На Україні, в тому числі в нашому краю, економічну, політичну владу прибирають до своїх рук польські магнати та численна польська шляхта. Більша частина старовинних князів, бояр та іншої української знаті зрікалися віри батьків і приймали католицизм, а з ним польську мову та культуру. Такими стали Заславські, Вишневські, Острозькі, Сангушки, Чорторийські та інші.

В 1620 році помер останній представник роду Острозьких Волинський воєвода Януш Костянтинович. Через те, що не було нащадків по чоловічій лінії на підставі Кольбушовської тризакції володіння успадкували Заславські та інші родичі. Власник Романова Януш Сангушко в 1753 р. подарував Романів Олтажевському, а він 3 квітня 1761 р. продав його Яну (Івану) Костянтиновичу Ільїнському, старості Житомирському за 32 тис. польських злотих, тобто 7800 р.с.