Крізь глибину віків

187 Років тому Романову було присвоєно статус містечка

В 1620 році помер останній представник роду Острозьких волинський воєвода Януш Костянтинович. Через те, що не було нащадків по чоловічій лінії, на підставі Кольбушовської тризакції володіння Острозьких успадкували Заславські та інша рідня. Романів Великий попав у руки Януша Сангушка, який в 1753 році подарував його Олтажевському, а той в свою чергу, 3 квітня 1761 року продав його Івану Костянтиновичу Ільїнському, старості Житомирському, за 32000 польських злотих (на російські гроші того часу 7800 крб.).

Хоча власників було багато, та жоден з них не залишив по собі сліду, бо на Романів дивилися лише як на мисливське угіддя, багате на дичину, хутрового звіра та бортні місця. Тому ніяких споруд тут не будувалося. Населення давало данину хутром і медом, орної землі було мало, отож продуктами рослинництва люди обслуговували лише свої потреби.

Першу значну будову – мисливський двоповерховий палац – збудував Ян (Іван) Каєтан Ілінський. На пагорбі на узліссі з’явилася похмура будова схожа на рицарський замок. Поряд стояла одноповерхова споруда для служб та мисливців. Юзеф Август на існуючий палац набудував третій поверх, а також спорудив з обох боків два триповерхових крила довжиною по 86 метрів. На річці викопуються два великих ставки (за довжиною їх дехто з авторів називає каналом), насипається острів. Споруджуються й інші палаци, насипаються штучні пагорби, прокладаються дороги, викопуються копанки.

Приймаючи багаточисленних знатних гостей з усієї Європи, будучи улюбленими наближеними російського імператорського двору, живучи в царських палацах і відвідуючи знатні палаци Європи, Ільїнські не могли не дбати про свою мисливську столицю Романів Великий. Він постійно будується і прикрашається. В понижених місцях проводяться меліоративні роботи, насипаються дороги, робляться лісонасадження. Збільшується кількість

населення Романова. Адже для проведення робіт Ільїнські постійно запрошували ремісників та кваліфікованих робітників, тримали біля себе шляхту, яка складала їхнє оточення, їхній двір. До таких належали майстри по обробітку дерева батько і син Інглятовські, які виготовляли церковні іконостаси, майстер позолоти по дереву Корчевський, оздоблювач деревом Іванов. Інглятовський за свої вироби, подаровані царю, здобув звання “постачальника двору Його імператорської величності”. Всі вони мали свої майстерні, власних учнів, а з відкриттям в Романові першої в Росії школи ремесел – інституту глухонімих, стали викладачами в цьому навчальному закладі. В книжці Ощепкова “Тома де-Томон” є відомості, що знаменитий російський архітектор Тома де-Томон на замовлення сенатора Ілінського виконав для Романова проект приміщення цього інституту. Приміщення мало прямокутний план з ротондним виступом і колонадою на задньому фасаді.

В книжці “Історико-статистичні описи…” М.Теодорович пише: “В Романове есть много хороших зданий и учреждений: институт глухонемых, иезуитское училище, церковь в имя Святого Архистрата Михаила, построенная в 1772 году, одноклассное народное училище Министерства народного просвещения”.

“Географічний словник Польського королівства” доповнює його: “Романов має волосне правління, єврейський молитвинний дім(синагога), кінну поштову станцію, аптеку, гуральню, столярню, філію католицької парафії Чуднова.

Від 1817 року існувала ізуїтська гімназія, католицький монастир візиток з пансіонатом для шляхтянок”.

Численні ремісники своїми майстернями забудували Німецьку вулицю на окраїні Романова. На території, що звалася Кожевня, побудували ряд заводів по обробітку шкір, дубленню кожухів, пошиттю взуття та іншого. Виростає торгівля. Торгова площа була однією з кращих на Волині, а оборот торгівлі мав третє місце.

Особливо Романів став процвітати після того як отримав статус містечка і тут почали проводитися ярмарки. Виростає центр містечка, який займає площу 29 десятин.

Окремо існує Романів-село. Окраїнами стають Колонія Чеська, Рогнєдово, Сущевичі, Глибока Долина, Мар’янівка. В центрі містечка перевжно мешкає єврейське населення, яке споруджувало великі будинки, частина котрих була лавками, трактирами, пивними, різними майстернями. На 4078 чоловік українського населення припадало 3390 чоловік єврейського населення, 265 – польського, з яких 20 чоловік - мілкопомісна шляхта, що на правах чиншу орендувала землю графа Ілінського. Більшість чиншовиків жили в Сущевичах (нині вулиця Приміська), в Рогнєдово (така назва зникла, це район між дорогами на Корчівку та Врублівку).

Серед єврейських будинків Романова найбільшими були будівлі Баувштейна Фриделя, Гаас Єлизавети, Улановської Шахни, Малогока Арона, Шаривкера Давіда, Микашевського Арона, Векштейна Арона та інших. В перші роки радянської влади ці будинки націоналізували і в них були розміщені лікарня, аптека, дитбудинок, клуб, райком партії, міліція, комітет взаємної допомоги, друкарня та інші установи. Всі промислові об’єкти та майстерні мали примітивні приміщення з незначною кількістю робітників. Навіть гордість Романова - побудований в 1903р. склозавод, являв собою велику дерев’яну шопу, оббиту тонкими шалівочними дошками і накриту гонтою

Незважаючи на наявність цегляних та черепичних заводів, будинків із цегли споруджували менше, ніж із дерева, адже в лісному краї останні обходилися значно дешевше. Лише часті пожежі змушували багатих власників будувати кам’яні споруди.

В 1914 р. в Романові було 116 приватних підприємств та закладів торгівлі (без Глибокої Долини і Хутора Сущевичі), звичайно, не враховуючи державних. Журнал ”О поверке торговых предприятий и личных промысловых занятий по местечку Романів за 1914 год” Він дає такі відомості: “Аптечний склад, мелочная торговля лекарством, парфюмерией, мелкими резиновым изделиями, сосками имели 5 разных помещений... владельцы ІІІ розряда имели торговый оборот от 1000 до 2000 рб. за год”. Далі ідуть трактири Іцекзона, Шевчука та інші. Чайні Дочкала К., Дочкала В., Маслюківського і т.д., бакалея і галантерея Глувштань І., Гільман, Майзенберга, Молян, Немировської, Орепел, Ройтфарб, торгівля лісом і виробами з

дерева Гохмана, контора Пітелька, торгівля скобяними та залізними виробами Войнмана, Гехман Еті, мануфактурна торгівля Шварца, Рубінштейна, Ройтбар, Орепел. В журнал занесені лавки по продажу борошна та зерна, продовольчих товарів, ласощів, одягу, посуду, гасу, солі, м’яса тощо, власниками яких були Аксель, Берез, Глувштань, Бреслер та інші. Привертає увагу велика кількість власників пивних Арона Валки, Пекермана, Шпарберга, Портного.

В журнал внесені також власники-орендатори пошти (земської, волосної, казенної) Бондарчук Максим та Масляний Григорій. Всього в журнал внесено 142 чоловіки. До цього слід додати ще й державні “питейные заведения”

(в народі їх називали “шкальні”, “монополки”). Окрім них, статистика показує 3 “казьонних” лавки. Були й інші державні установи, які вели господарчі роботи. Наприклад, церква виготовляла свічки та іконостаси. Вона ж мала 70 десятин землі.

Були в Романові банки і кредитні установи.

Поруч з торговою площею, на місці сучасної будівлі суду, в ряд стояли довгі однотипні будинки. Це – заклади торгівлі і кредитні установи, серед яких виділялося Романівське правління товариства “Взаимый кредит” (голова Аврум Рєзнік, бухгалтер Яків Сегал).

Перші світова та громадянська війни, розквіт бандитизму знищили майже всі перераховані вище приміщення.