3. Способи набуття та припинення права власності на землю.

Громадяни України набувають права власності на земель­ні ділянки на підставі:

• придбання.за договором купівлі-продажу, ренти, дару­вання, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

• приватизації земельних ділянок, що були раніше на­дані їм у користування;

• прийняття спадщини;

• виділення на місцевості (в натурі) належної їм земель­ної частки (паю).

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність зе­мельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи не можуть бути власниками земель сільськогосподарського призначення.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної влас­ності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких роз­ташовані об'єкти комунальної власності.

Право державної власності на землю набувається і реа­лізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Держава набуває права власності на землю у таких випадках:

• відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

• придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• прийняття спадщини;

• передачі у власність державі земельних ділянок кому­нальної власності територіальними громадами;

• конфіскації земельної ділянки.

4. Користування землею: поняття, суб'єкти, види.

Крім права власності на земельні ділянки, українське законодавство встановлює на земельні ділянки й інші права. Найважливішими є право користування земельними ділянками та право земельного сервітуту.

Право користування земельною ділянкою поділяється на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди, право концесіонера на земельну ділянку.

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встанов­лення строку.

Право оренди земельної ділянки — це засноване на до­говорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприєм­ницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше ніж п'ять років та довго­строковою — не більше ніж 50 років.

Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділян­ками).

В Україні можуть встановлюватись такі земельні сервіту­ти: право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопрово­дів, інших лінійних комунікацій, право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку тощо.