Тема 19. Земельне право

1. Загальна характеристика земельного права.

Земельне право — це галузь права, що врегульовує суспільні від­носин, предметом яких виступає земля.

Предметом правового регулювання земельного права є зе­мельні відносини.

Метод земельного права характеризується поєднанням двох методів: імперативного (метод владних приписів (нака­зів), який заснований на відносинах субординації (підпоряд­кування) одних суб'єктів іншим) та диспозитивного (метод, який заснований на рівності сторін і дає можливість вибору альтернативних варіантів поведінки). Наприклад, у сфері охо­рони земель доволі часто виникають відносини, за яких одна зі сторін є наділеним владно-розпорядчими повноваженнями представником державної влади, а відповідно використовується імперативний метод.

До джерел земельного права належать закони та підзаконні акти. Зокрема, Конституція України містить цілий ряд важливих положень, які закладають підґрунтя правового регулювання земельних відносин. Так, стаття 13 Конституції Укра­їни проголошує, що земля є об'єктом власності українського народу, а стаття 14 визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Конституція України гарантує кожному громадянину право власності на землю.

Центральне місце в системі джерел земельного права по­сідає Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. Він регулює головні питання права власності та використання зе­мель. У ньому закріплені права й обов'язки власників землі, склад і цільове призначення земель України, права на землю, порядок їх набуття і реалізації тощо.

Іншими важливими законодавчими актами в сфері зе­мельних відносин є Закони України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство» та ін.

2. Види земель в Україні. Форми та суб'єкти права власності на землю.

Залежно від призначення земель визначається правовий режим їх використання. Із метою врахування особливостей окремих категорій земель, законодавець поділяє їх на кате­горії за цільовим призначенням:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) зем­лі житлової та громадської забудови;

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4) землі оздоровчого призначення;

5) землі рекреаційного при­значення;

6) землі історико-культурного призначення;

7) зем­лі лісогосподарського призначення;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення.

Відносини земельної власності закріплені в Конституції України, Цивільному кодексі України, Земельному кодек­сі України. Цивільний кодекс України визначає зміст права власності як права володіння, користування і розпорядження майном.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комуналь­ній та державній власності. Відповідно, в Україні суб'єктами права власності на землю можуть бути:

• громадяни України та юридичні особи — на землі при­ватної власності;

• територіальні громади, які реалізують це право безпосе­редньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

• держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.