6 Структура та послідовність виконання курсової роботи

Курсова робота має свою специфіку, її деталі завжди потрібно узгоджувати з науковим керівником.

Раціонально організувати роботу над курсовою роботою, правильно розподілити свій час, спланувати його, ґрунтовно розробити вибрану тему допоможе алгоритм написання курсової роботи.

Курсову роботу доцільно виконувати в такій послідовності: вибір теми — з'ясування об'єкта і предмета — визначення мети і завдань дослідження — зібрання і відбір літератури з теми, її вивчення — складання попереднього плану — написання вступу — виклад теорії й методики — вивчення досвіду роботи — формулювання висновків і рекомендацій — оформлення списку використаних джерел та додатків. Потім слід літературно й технічно оформити роботу, зробити її рецензування, підготовку до захисту й захист курсової роботи.

Виконання курсової роботи здійснюється відповідно до графіка, затвердженого на кафедрі.

Процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи: підготовчий; етап роботи над змістом; завершальний етап.

Першим етапом виконання курсової роботи є вибір теми.

Вибір теми є одним із найважливіших етапів наукової роботи. Правильність вибору теми багато в чому визначає якість і результат її виконання. Для правильної постановки і формулювання проблеми дослідження в конкретній науковій роботі необхідно насамперед чітко визначити її рівень вивчення і встановити, чи розроблялася ця тема раніше. Назва теми роботи повинна бути конкретною, узгоджуватися з об’єктом і предметом дослідження. Після цього здійснюють ретельний системний аналіз запитів практики, на основі чого встановлюється актуальність розробки наукової проблеми. Актуальність дослідження конкретної наукової проблеми зумовлюється соціальним замовленням, практичними завданнями певної галузі науки, необхідністю розширення сучасних уявлень про певні процеси чи явища, недостатнім рівнем розробки окремих аспектів наукової проблеми.

Об’єкт дослідження — це частина об’єктивної реальності, яка на конкретному етапі стає предметом практичної й теоретичної діяльності дослідження. Іншими словами, об’єкт дослідження — це те, що досліджується. Правильне науково обґрунтоване визначення об'єкта дослідження — це не формальна, а суттєва, змістова наукова акція, зорієнтована на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному й широкому понятті дослідження.

Предмет дослідження розкриває окремі аспекти об’єкта. В об’єкті дослідження визначається загальна сфера наукового пошуку, а у предметі дослідження чітко зазначається явище, етап чи процес, які розглядатимуться в курсовій роботі.

Мета дослідження є визначенням авторської стратегії щодо здобуття нових знань про об’єкт і предмет дослідження.

Для правильної постановки мети необхідно чітко уявляти основні завдання:

• сутність досліджуваної проблеми, її основні суперечності, а також основні проблемні питання майбутнього дослідження, які підлягають розв’язанню шляхом експериментального дослідження;

• існуючі теоретичні знання, які можуть бути використані для забезпечення функціонування досліджуваного об’єкта;

• основні шляхи та обсяг необхідної розробки об’єкта дослідження;

• існуючі в науці методи та засоби для обґрунтування об’єкта.

Сформульовані завдання повинні давати уявлення про те, що саме необхідно зробити в роботі для отримання конкретних результатів і досягнення поставленої мети.

Виконання завдань дослідження неможливе без ознайомлення з основними літературними джерелами з теми курсової роботи. З метою повного їх виявлення необхідно використовувати різні джерела пошуку: каталоги й картотеки кафедр та бібліотеки вищого навчального закладу, а також провідних наукових бібліотек міста, бібліотечні посібники, виноски й посилання в підручниках, монографіях, словниках та ін., покажчики змісту річних комплектів спеціальних фахових періодичних видань.

Характеристика новизни наукового дослідження спрямована, зокрема, на таке:

• розкриття теоретичної (створення концепції, методики, класифікації, закономірностей) та практичної (розробка методичних рекомендацій, нових форм організації роботи) новизни;

• визначення рівня новизни отриманих теоретичних і практичних результатів, їх місця серед відомих наукових фактів (конкретизація, доповнення, трансформація);

• оцінка нових результатів у розгорнутому, аргументованому й чіткому викладі.

Практичне значення характеризується реальною можливістю впровадження у практику результатів дослідження.

Другий етап починається з вивчення та конспектування літератури з теми курсової роботи. Спочатку студент ознайомлюється зі станом опрацювання теми для обґрунтування її актуальності, вибору предмета дослідження та постановки завдань на основі літературних, довідкових, методичних, статистичних та інших матеріалів. Важливе місце займає робота зі статистичним матеріалом, що в подальшому стане базою для аналітичної частини дослідження та емпіричних розрахунків. На основі опрацьованого матеріалу складається план роботи.

Звернення до праць інших авторів є універсальною практикою для написання навчально-наукової роботи, оскільки можна продемонструвати, що думку автора поділяють відомі та авторитетні дослідники. Можна також використати працю відомого автора як приклад – такий підхід є особливо продуктивним, коли порівнюємо декілька позицій. Звернення до думок, фактів, сюжетів, викладених у працях попередників, дозволяє помістити курсову роботу в контекст певної наукової дискусії, пов’язати її з ширшими темами й сюжетами. Використовувати праці інших авторів можна шляхом цитування, перефразовування або узагальнення.

Цитування варто звести до мінімуму і вдаватися до нього лише тоді, коли воно справді необхідне. Цитуючи, потрібно дотримуватися кількох формальних правил:

• цитата повинна бути дослівною;

• цитата не повинна бути надто довгою;

• цитата повинна подаватися у лапках і супроводжуватися посиланням на джерело у примітці.

Вилучення певних фрагментів, яке дозволяє уникнути довгого цитування, позначається трьома крапками – (...).

Перефразовування, переказування, як правило, становить матеріал для більшої частини тексту курсової роботи. Кроки, які дозволяють адекватно передати думки чужого тексту і при цьому уникнути плагіату, є такими:

• виділити основні ідеї;

• змінити структуру речень;

• використовувати синоніми або слова з подібним значенням, змінювати форми слів.

Узагальнення дозволяє одним реченням передати зміст цілого розділу або цілої авторської праці.

Перефразовуючи, узагальнюючи чи цитуючи праці інших авторів, передусім потрібно висловити власну позицію. Чужі тексти потрібно використовувати для того, щоб підтвердити власну думку, проілюструвати власну позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів. Слід постійно стежити за тим, щоб власна думка не змішувалась у тексті із цитованою.

Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки без права її повторного захисту.

Пояснювальний або теоретичний етап. На цьому етапі створюється власне наукове знання. Якщо попередні етапи були присвячені переважно роботі з емпіричним (фактичним, дослідним) матеріалом, то цей передбачає ряд логічних операцій, спрямованих на його опис, аналіз, пошук зв’язків і залежностей між подіями та явищами. Дослідник намагається осмислити й порівняти наявні в його розпорядженні факти, можливі трактування цих фактів, відстежити тенденції й закономірності. На цьому етапі студент найповніше реалізує своє право на власне розуміння феномена чи сюжету, які є темою курсової роботи. Таке пояснення передбачає застосування певної ідеї, теорії, так званих „позаджерельних” (тобто теоретичних) знань.

При зібранні та опрацюванні літератури слід враховувати таке:

• список використаної літератури повинен містити не менше 25 джерел;

• допустиме використання Інтернет-джерел, але вони повинні бути відображені у списку використаних джерел точною Інтернет-адресою та не складати більшості опрацьованої літератури (за винятком електронної версії періодичних видань);

• варто зосередити увагу на роботі із фаховими виданнями, тематичними підручниками, посібниками, уникати використання газетних статей публіцистичного характеру;

• обов’язковим є використання нових актуальних праць (за останні 2-3 роки) на час написання курсової роботи;

• використання іншомовних джерел підвищує інформативну та аналітичну цінність роботи.

Третій етап – завершальний етап роботи, який призначений для написання студентом вступу та висновків до курсової роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Вступ доцільно писати тільки після того, як написана основна частина курсової роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми, що вивчається, її практична значущість; визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження; розглядаються методи дослідження; розкривається структура роботи, її основний зміст. Обов’язково потрібно подати короткий огляд літератури, на яку опирався автор курсової роботи. Необхідно у вступі описати методи, які використані у процесі роботи над темою, а також пояснити принципи структурної побудови праці. Рекомендований обсяг – до 3-х сторінок.

Висновки є підсумком того, чого студент досягнув у своїй роботі. Вони повинні базуватися на проведеному студентом власному аналізі проблеми, шляхів її подолання й досвіду роботи з цією проблемою та відповідати завданням курсової роботи. Рекомендації мають пропонувати шляхи покращення діяльності, спрямованої на подолання проблеми, бути конкретними й реальними. Обсяг висновків – 2 сторінки.

У списку використаної літератури вказуються офіційно видані, надруковані або розміщені в мережі Інтернет літературні джерела (монографії, статті, методичні та звітні матеріали), що були опрацьовані студентом під час підготовки курсової роботи. Список використаної літератури має бути оформлений відповідно до наукових стандартів (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006).

Додатки повинні містити ілюстрації, таблиці або текст допоміжного характеру. Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки із вказівкою посередині сторінки «Додаток А» і мати заголовок, який розташовується нижче під словом «Додаток». Якщо один додаток складається з декількох сторінок, то вони повинні бути пронумеровані в межах цього додатка посередині сторінки у верхній її частині. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів. Якщо в пояснювальній записці прийнята специфічна термінологія, а також використовуються маловідомі скорочення, нові символи, позначення і т. ін., то їх перелік повинен бути представлений у пояснювальній записці на окремому аркуші після змісту. Перелік скорочень, символів, одиниць і термінів з їх детальним розшифруванням подають в алфавітному порядку.