13.1 Сутність і призначення економічного районування

поняття «економічний район»

Економічний район - це територіально внутрішньо пов'язані частини єдиного народного господарства країни, взаємопов'язані один з одним їх різною спеціалізацією, постійним обміном вироблених товарів та іншими економічними відносинами.

13.2

принципи економічного районування

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд критеріїв і принципів економічного районування. До основних з них належать такі:

- загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цільною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації і забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

- розміри територій великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх одно-масштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою

- економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка створюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

- на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний народногосподарський комплекс,

- профілюючі галузі , які включають до свого складу кілька галузей промисловості і сільського господарства;

- галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району

- галузі, які забезпечують потреби населення району промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами;

- при виділенні економічного району повинно враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та особливості розміщення продуктивних сил;

- врахування при виділенні економічного району принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або і всієї зони, формуючого впливу його головного регіонального центру;

- до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автономних республік без порушення їх меж.

13.3

світовий досвід економічного районування

Економічне районування є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. Світовий досвід стверджує, що сучасний розвиток економіки неможливий без економічного районування та без відповідних досліджень його стану і рівня розвитку та потреб населення і всього суспільства як в товарах, так і в соціальних потребах.Сьогодні, у результаті поглиблених наукових розробок і дискусії, визначились загальноприйняті наукові засади економічного районування. Регіональна економіка стає вагомим інструментом просторового регулювання соціально-економічного розвитку, і особливо в тих сферах, де дія ринкових важелів є обмеженою (соціальна, екологічна, науково-технічна). Тільки через механізми регіональної політики як важливого елемента загальнонаціональної стратегії можна активізувати внутрішні потенціали регіонів для соціально-економічного зростання територій і держави в цілому. Саме така політика може виступати універсальним засобом ефективного використання внутрішньо регіональних ресурсів, чого важко досягнути за допомогою галузевих методів управління.

13.4

історія і сучасність економічного районування України

Економічне районування України тісно пов'язане з роботами з районування Російської імперії, а згодом - СРСРпри районуванні Європейської Росії виділив на Україні за принципом одноманітності природних і економічних ознак 3 райони: Малоросійський (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Новоросійський (Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії), ПівденноЗахідний (Київська, Подільська та Волинська губернії). Після приєднання України до Радянської Росії в 1920 р. за планом електрифікації (ГОЕЛРО) був виділений ДонецькоПівденний район у складі Донецької області та губерній: Катеринославської, Харківської, Таврійської, Полтавської, Київської, Чернігівської, Волинської, Подільської, Воронезької. У 1921 р. було організовано Держплан СРСР, у якому почалися роботи з економічного районування під керівництвом І. Г. Александрова. За проектом Держплану Україна була поділеною на два райони: Південний гірничопромисловий та ПівденноЗахідний. Перший включав Донбас, Криворіжжя, Харківщину, південь України на схід від Миколаєва та Крим, другий - іншу частину України.

У 1929 р. з науковопізнавальною метою Ф.Г. МатвієнкоГарнага здійснив районування України за характерними природними та економічними показниками:

1) Північний надрайон Полісся

2) Центральний надрайон Лісостепу);

б) Лівобережний Лісостеп

3) Степовий надрайон із трьома районами:

а) Промисловий

б) Хліботорговельний (

б) Надчорноморський степ (

У повоєнний період ученими Інституту економіки АН УРСР здійснене нове економічне районування України.:

1) Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька та Кам'янецьПодільська області);

2) ПівденноСхідний (Сталінська, Ворошиловградська, Дніпропетровська та Запорізька області);

3) ПівнічноСхідний (Харківська, Полтавська та Сумська області);

4) ПівденноЗахідний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська та Ізмаїльська області);

5) Західний (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Чернівецька та Закарпатська області).

У 1963 р. створений новий варіант економічного районування СРСР (уточнювався в 1966 та 1982 рр.), за яким на території України виділено 3 основні економічні райони: ДонецькоПридніпровський, ПівденноЗахідний та Південний.

Як результ отримана наступна схема десятирайонного економічного мезорайонування України:

1) Донбас (Донецька й Луганська обл.);

2) Катеринославське Придніпров'я (Дніпропетровська й Запорізька обл.);

3) Слобідська Україна (Харківська, Полтавська й Сумська обл.);

4) Київське Полісся (Київська, Чернігівська, Житомирська обл.);

5) Волинське Полісся (Рівненська й Волинська обл.);

6) Українські Карпати (Львівська, ІваноФранківська, Закарпатська, Чернівецька обл.);

7) Поділля (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.);

8) Середнє Придніпров'я (Черкаська й Кіровоградська обл.);

9) Північне Причорномор'я, або ОдеськоТаврійський район (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);

10) Крим (Республіка Крим).

На макрорівні різні дослідники виділяють 35 економічних районів, однак усі вони в більшості випадків зводяться до 4 основних районів: східного, південного, центрального та західного.

Таким чином, на цей час різними фахівцями розроблено велику кількість схем економічного районування України. Кожна з них має ті або інші переваги, але разом з тим містить і деякі негативні моменти.

13.5

недосконалість сучасного економічного районування України?