12.1 Сутність і використання в економіці «територіального поділу праці»

поняття «територіальний поділ праці»

Територіальний поділ праці — це об'єктивний незворотний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами), що має на меті досягнення економічних вигод за рахунок найефективнішого використання природних, трудових і економічних ресурсів.

2. Види територіального поділу праці

Територіальний поділ праці, як уже говорилося, являє собою систему понять, тобто основне поняття про нього расчленімо. Можна виділити кілька різних видів територіального поділу праці:

Генеральне (загальне) поділ праці, що виникає і практично здійснюється між економічно цілісними територіями (країнами та економічними районами). Таке, наприклад, генеральне поділ праці між основними (великими) економічними районами нашої країни.

Поділ праці між окремими центрами (промисловими вузлами, великими містами), при якому можна не брати до уваги поділ праці натериторіях, розташованих між ними, і ці центри виділяються з цілісної "тканини" економічних районів.

Поділ праці, що виникає в тому чи іншому просторовому "поле" навколо економічного центру (міста, комбінату, великого складального машинобудівного заводу). При цьому "поля", на яких розкидані ті чи інші тяжіють до даного центру точки, можуть перехрещуватися, не збігатися з економічними районами.

Постадійне поділ праці, при якому територіально роз'єднані і знаходяться в різних пунктах чи місцевостях стадії того чи іншого єдиного виробничого процесу (лов риби> первинна обробка риби> консервування риби, заготівля деревини> лісопильневиробництво>; деревообробка> меблева промисловість).

Фазовий територіальний поділ праці, що полягає в тому, що одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів надходження протягом року з різних місць.

Епізодичний поділ праці, коли країни вирішили обмінятися будь-якими товарами з якихось політичних або економічних міркувань, хоча це і не відповідає традиціям, необхідності і т.д.

Ці шість видів територіального поділу праці не виключають один одного, можуть одночасно накладатися один на одного.

12.3

основні форми просторової організації виробництва

Форма організації виробництва являє собою певне поєднання в часі і в просторі елементів виробничого процесу при відповідному рівні його інтеграції, виражене системою стійких зв'язків.

По виду тимчасової структури розрізняють форми організації з послідовною, паралельної і паралельно-послідовною передачею предметів праці у виробництві.

Форма організації виробництва з послідовною передачею предметів праці представляє собою таке поєднання елементів виробничого процесу, при якому забезпечується рух оброблюваних виробів по всіх виробничих ділянках партіями довільної величини. Форма організації виробництва з паралельною передачею предметів праці заснована на такому поєднанні елементів виробничого процесу, що дозволяє запускати, обробляти і передавати предмети праці з операції на операцію поштучно і без очікування.

Форма організації виробництва з паралельно-послідовною передачею предметів праці є проміжною між послідовної і паралельної формами і частково усуває властиві їм недоліки. Вироби з операції на операцію передаються транспортними партіями..

12.4

критерії господарської спеціалізації регіонів

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі використовують такі показники:

коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі.

Коефіцієнт рівня районної спеціалізації галузі являє.

За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зро­бити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв: - роль галузі району у міжрайонному поділі праці; - товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрірайонному споживанні; - роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

12.5

територіальний поділ праці як основа економічного районування

На формування економічних районів впливають різні факто­ри: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є су­спільний територіальний поділ праці, який є результатом просто­рового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Науково обгрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів - галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних). Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних з ними обслуговуючих виробництв, . Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обгрунтованість визначення території загальних економічних районів. Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення. Таким чином, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.