18 Вплив міграційної ситуації на соціально-економічний розвиток регіону

Міграція населення — переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.Можна виділити чотири основних види просторового руху населення. До них відносяться епізодична, маятникова, сезонна та постійна міграції.. Епізодичні міграції являють собою ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не тільки не регулярно по часу, але і необов'язково за одним і тим же напрямкам.. Маятникові міграції представляють щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи (і назад), розташованих у різних населених пунктах. Сезонні міграції - це переміщення, головним чином, працездатного населення до місць тимчасової роботи і проживання на термін, зазвичай у кілька місяців, зі збереженням можливості повернення в місця постійного проживання. За причинами міграції можуть бути соціально-економічні або трудові, екологічні, релігійні, політичні, сімейно-побутові. Більшість серед мігрантів – понад 60% - люди працездатного віку, що свідчить про переважно трудову міграцію.  Міграції, викликані політичними причинами XX століття часто називають століттям біженців. У 1994 році їх число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рік-9,6 млн.). Вимушена міграція набула світового характеру, торкнувшись багато країн Міграції, викликані економічними причинами  Основну роль у сучасному міжнародному русі населення відіграють міграції, викликані економічними причинами, звані найчастіше трудові міграції. У пошуках бажаної роботи та відповідного рівня життя люди переїжджають з країни в країну, причому термін перебування в країні приїзду може варіюватися від декількох годин або днів до десятиліть.

регіональні особливості внутрішніх міграцій населення України

Від’ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високоіндустріальних і гіперурбанізованих областях Донбасу і Придніпров’я. Найнижчі значення показників від’ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій. Постійні внутрішні міграції в Україні переважно відбуваються між населеними пунктами. Найбільші міжобласні потоки мігрантів спрямовуються передусім до Києва, Дніпропетровської, Харківської областей, які мають додатні сальдо міграцій.. Маятникові міграції в Україні здебільшого здійснюються у великі міста із сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька й Луганська області) та західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська). Більшість емігрантів у перші роки української державності виїжджали з України до Російської Федерації, проте їх кількість поступово зменшувалась, а збільшувалась частка емігрантів, які виїжджали до високорозвинених країн світу. Останнім часом сальдо міграції з країнами СНД стало додатним, а з іншими державами світу дорівнює нулю. Окрім постійних мігрантів, за оцінками науковців, близько 5-7 млн громадян України з більшою чи меншою періодичністю виїжджають за кордон на тимчасові сезонні роботи з метою поповнення сімейного бюджету.

Зовнішня міграція України

В Україні зовнішні міграції завжди стимулювалися соціально-економічними, політичними та релігійними причинами.

Згідно з даними обстеження, з початку 2005 р. до 1 червня 2008 р. за кордоном працювали 1,5 млн. мешканців України, з яких майже 1,3 млн. перебували за ме-жами України з метою трудової діяльності з початку 2007 р. до 1 червня 2008 р. Загалом трудові мігранти становлять 5,1% населення України працездатного віку, у т.ч. мігруючі за останні 1,5 року – 4,4%. Виявлені обсяги трудових міграцій підтверджуються інформацією інших джерел, які надають відомості про такий самий (або зіставний) контингент учасників трудових міграцій. Серед трудових мігрантів переважають чоловіки, інтенсивні іше до міграцій залучається сільське населення, що є наслідкомзначно гіршої ситуації з працевлаш- туванням та вибором місця роботи у сільській місцевості.. Основними країнами призначення українських заробітчан є Російська Федерація, Італія, Чеська Республіка, Польща, Угорщина, Іспанія та Португалія. Загалом майже всі трудові міграції здійснюються до країн СНД та ЄС. На основі офіційно оформленого статусу українські громадяни найчастіше працювали у Чеській Республіці, Іспанії та Португалії, найбільша частка мігрантів без офіційного статусу спостерігалась у Польщі та Італії.