Тема 2. Документальна та шституцшна база соціальної політики.

1. Класифікація нормативно-правових актів.

2. Групи документів, що визначають державну соціальну політику іа її реалізацію.

3. Підходи до класифікації інститутів, які мають відношення до формування та реалізації соціальної політики. Організаційні рівні інституцій.

4. Інституційна база соціальної політики в Україні.

Реферати:

1. Роль Адміністрації Президента України у формуванні засад і напрямів

розвитку соціальної політики.

2. Взаємодія органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань реалізації соціальної державної політики на своїх територіях.

Література:

1. Скуратівський В., Палій О. Основи соціальної політики: Навч.посібник. - К.: МАУП, 2002.-200 с.

2. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - к.: Основи, 1996. - 237 с.

3. Головко М., Лінецький С., Пастухов В., Пеньківський В. Основи

правознавства: Навч.посібн. - К.: Четверта хвиля, 1998. - 300 с.

4. Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення. -

К.: Студцентр: Н1КА - Центр, 1998. - 203 с.

5. Шевчук В. Про концепцію переходу України до сталого розвитку. Проблеми сталого розвитку України. - К.: БМТ, 1998. - С. 23-27.

6. Шевчук П.Г. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.

7. Іванова О.Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. - К.: Академія, 2003. - 107 с.

Методичні вказівки

Розпочинаючи вивчення теми, варто наголосити, що документальна база с важливим елементом формування і реалізації політики, у тому числі і соціальної. Варто розглянути класифікацію усіх нормативно-правових актів за такими критеріями: за юридичною силою, за суб’єктом ухвалення, за сферою дії, за рівнем загальності правових норм, за часом дії. Розглянути параметри, які визначають чинність нормативно-правових актів [3, с.28-29; 7, с.39-40].

У другому питанні необхідно розглянути групи документів, що визначають державну соціальну політику та її реалізацію в Україні: Конституцію, декларації, хартії, конвенції, міжнародні та міжурядові угоди тощо [2, с.17-18; 7, с.40-43].

При розгляді третього питання варто розглянути підходи до класифікації, які мають відношенім до формування та реалізації соціальної політики, а саме: за масштабом діяльності, організаційних рівнів. А далі охарактеризувати п’ять рівнів функціонування соціальних інституцій залежно від їх функціональних обов’язків [7, с.43-45; 6, с. 170-172].

Розкриваючи зміст останнього питання варто дати характеристику основним інститутам соціальної політики в Україні: Міністерства праці та соціальної політики,

Пенсійного фонду, Міністерства охорони здоров’я. Міністерства науки і освіти України,

місцевих держадміністрацій гоїло [7, с.45-46, 6, с. 172-200].

Тема .3. СТАН ДОБРОБУТУ В СВІТІ ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЙОГО ПОРІВНЯННЯ В РІЗНИХ РЕГІОНАХ.

1. Проблема виведення об'єктивного критерію розвитку соціальної сфери країн (ВВП, ПРЛ, Г1ФП).

2. Концепція людського розвитку: сутність, зміст, складові. Методика вимірювання індексу людського розвитку (ІЛР).

3. Стан людського розвитку в Україні. Шляхи підвищення рівня людського розвитку.

Реферати. \. Стан і рівень людського розвитку в Україні. Основні причини його зниження. 2. Регіональні аспекти людського розвитку (на прикладі України).

Література

1. Білобров Д. Сталий людський розвиток: напрямки реалізації в Україні. - К.: Знання України, 2002. - 36 с.

2. Власюк О., Пирожков С. Індекс людського розвитку. - К..ПРООН, 1995. - 83 с.

3. Гончарова С. Отенко І. Соціальна політика: Навч. посібник. - Харків, 2003. - 198 с.

4. Дікон Б., Холмс М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. - К.: Основи, 1999.-346 с.

Поняття соціального захисту і її основні напрямки в сфері праці.

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику керування господарством але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до новгос цінностей у житті суспільства йде гладко. Постійно дає про себе знати гостре протиріччя між необхідністю проведення жорсткої економічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей.

Система соціального захисту населення може бути ефективної за умови її диференціації й адресності.

Соціальний захист - необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої держави. Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX - початку XX в. і в широкому загальносоціологічному змісті відповідний термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утрати годувальника і т.п.

У наявних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактувань поняття соціального захисту і реальності. Сама система соціального захисту в широкому змісті - це система правових, соціально- економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

• працездатним громадянам - за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

• соціально уразливим прошаркам - за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Система соціальних гарантій у сфері праці. У цій і інших трактуваннях є елементи, що відбивають різні сторони сутності соціального захисту, і, спираючись на який, можна повною мірою розкрити утримування поняття у вузькому змісті. Соціальний захист - це система законодавчих, соціально- економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку - інституціональну , тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

• забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень;

• створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

• створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т.п.;

• забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

• забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

• захист громадян від злочинних зазіхань;

• захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;

• створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

• захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

• забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

• створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

• забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

У XX ст., коли традиційне капіталістичне суспільство фактично трансформувалося в. нову соціально- економічну систему — соціально орієнтоване ринкове господарство, — склалися потужні системи соціального захисту, що охоплюють як суспільство в цілому, так і структурні утворення господарського організму: підприємства, фірми, акціонерні товариства, кооперативи, трудові організації і т. п. На даний момент на Заході є декілька моделей систем соціального захисту громадян: американська, європейська, японська, у рамках котрих є свої різновиди. їм притаманні деякі загальні риси і поряд із цим специфічні, національні.

Глибокі соціально-економічні перетворення, що проходять в Україні, спрямовані на утвердження ринкової економіки, роблять проблему забезпечення ефективного соціального захисту громадян взагалі і працівників підприємств, зокрема, надзвичайно актуальною. З одного боку, ці перетворення підсилюють соціальний захист громадян, але з іншого боку — потрібно розпочинати набагато більше зусиль по

86

4. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК

/Гхиттєвий рівень у різних країнах різний. Люди мають неоднакові можливості для облаштування свого побуту, зміц­нення здоров’я, одержання освіти чи набуття фаху, безпечно­го життя. Все це залежить від певних умов і відповідного се­редовища — економічного, політичного, соціального, духовно­го та екологічного. Порівняти ці умови в різних країнах, а також віднайти шлях для їх поліпшення можна за допомогою показника людського розвитку.

На початку 1995 р. завдяки підтримці представництва Ор­ганізації Об’єднаних Націй Україна однією з перших на пост­радянському просторі опублікувала звіт про людський розви­ток. За нею подібні звіти підготували й інші країни — колиш­ні республіки Радянського Союзу. Однак повного розуміння глобальної концепції людського розвитку та її адекватного використання у виробленні державної політики ще не досяг­нуто, можливо, через те, що ця концепція цілком нова для нашого суспільства і частково була прив’язана ще до умов колишньої тоталітарної наддержави, у складі якої перебувала Україна.

Вивчивши цей розділ, Ви зрозумієте:

• причини появи глобальної концепції людського розвитку;

• сутність і зміст цього поняття;

• умови формування людського розвитку;

• методи вимірювання людського розвитку;

• основні напрями і перспективи людського розвитку на сучасному етапі;

• стан і тенденції людського розвитку в Україні.

4.1. КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ.

СУТНІСТЬ І ЗМІСТ

Концепція людського розвитку передбачає розширення можливостей людей поліпшити свій добробут, зміцнити своє здоров’я, одержати кваліфікацію, збагатити себе ду­ховно і почувати себе безпечно. Все це потребує створення відповідних умов і середовища (насамперед соціального). Важливу роль у цьому відіграють політичні, соціальні та інші інституції, оскільки саме вони створюють громадянам суспі­льства умови, за яких вони можуть управляти своїм життям.

4.1. Концепція людського розвитку. 4.2. Складові людського розвитку

87

Концепція людського розвитку передбачає пріоритет інте­ресів людей на кожному з трьох напрямів перехідного етапу: розбудови держави; становлення демократії; реформування економіки.

Ця концепція виникла на основі трансформації двох тра­диційних ідей про розвиток, а саме:

ідеї основних потреб; „

^ доктрини економічного розвитку.

Ідея основних потреб передбачає патерналістичну відпові­дальність держав за забезпечення своїх громадян необхідни­ми товарами і послугами через державний сектор чи в будь- який інший спосіб (ця ідея була найбільш популярною у 60— 70-х роках XX століття в СРСР). Доктрина економічного роз­витку домінувала після другої світової війни, і її суть поляга­ла саме в економічному розвитку як головному чинникові розширення можливостей для збільшення доходів (та й жит­тєвого рівня) членів суспільства, тобто люди-виробники вва­жаються такими ж важливими, як і люди-споживачі. В цьому контексті існують, звичайно, певні варіанти тих понять, які враховують, насамперед, тенденції зміни якості зростання, а не лише сам факт зростання (наприклад, рівномірне зростан­ня; зростання зі справедливим розподілом благ тощо).

Надзвичайно важливим для концепції людського розвитку є трактування поняття соціального капіталу. Слід наголосити що успадкований суспільством соціальний капітал, на відмі­ну від фізичного, який є матеріальним (засоби виробництва природні ресурси, кошти), і людського, який означає здібнос­ті та вміння людей, базується на відносинах між людьми. загальному його можна охарактеризувати як добровільні форми соціального регулювання відносин, що формують зла­году та єдність у суспільстві. Не лише, людина, а й відносини між людьми відіграють вирішальну роль. На сучасному етані розвитку суспільства існує потреба у створенні нового соці­ального капіталу, що стане ланкою, яка сполучає державу та сім’ю, де панують неформальні родинні стосунки.

4.2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

Людський розвиток передбачає надання гарантій індиві­дуальних прав і свобод людини:

88

4. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК

^ як громадяни демократичного суспільства вони мають можливість брати участь у прийнятті рішень на рівні місцевих органів влади або національного уряду;

^ як нація мають право на мову, віру, звичаї;

’Ь як виробники громадяни мають право брати участь у виробничій та комерційній діяльності; як споживачі люди мають право доступу до необхідної інформації та на захист від шкідливих і неякісних то­варів, матеріалів і послуг, право на достойне життя в безпечних умовах та здоровому навколишньому сере­довищі.

Людський розвиток — це процес розширення можливос­тей вибору, серед яких на всіх стадіях суспільного розвитку головними є:

'Ь можливості тривалий час вести здоровий спосіб життя; можливості здобути освіту;

^ можливості доступу до ресурсів, необхідних для забез­печення нормального життєвого рівня.

Людський розвиток містить і інші складові: політичну, соціальну та економічну свободу, право на творчість, самопо­вагу, інші цінності і параметри.