4) Знищення майна;

5) викуп пам'яток історії та культури. Власник пам'ятки історії та культури має підтримувати її належний стан. Якщо ж пам'ятці загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури робить власнику пам 'ятки відповідне попередження. Якщо у цьому випадку власник пам'ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, суд може постановити рішення про її викуп;

6) викуп земельної ділянки у зв 'язку із суспільною необхідністю (здійснюється за згодою власника або за рішенням суду);

7) викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспіль­ної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиція. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника за умови попе­реднього і повного відшкодування його вартості;

10) конфіскація і перехід майна до власності держави;

11) Припинення юридичної особи чи смерть власника.

3.1.15. Права на чуже майно

Поряд з правом власності Цивільний кодекс України визнає іс­нування прав на чуже майно:

1) право володіння. Володіння чужихМ майном — це фактичне тримання чужої речі. Воно може виникнути на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником. На­приклад, володільцем є особа, яка отримала річ від власника у тимчасове безоплатне користування. Недобросовісний володілець, який отримав річ незаконно (наприклад, привласнив знахідку),

223

зобов'язаний негайно повернути річ власнику або іншій особі, яка має на неї право;

2) право користування (сервітут). Зокрема, це право проходу та проїзду по чужій ділянці, право прокладання та експлуатації лінії електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопоста­чання, меліорації. Особливий вид сервітуту — право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Сервітут може бути оплатним та безоплатним;

3) право користування земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб (емфітевзис). Емфітевзис — це оренда землі, яка може продаватись та передаватись у спадок;

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Суперфі-цій — це оплатне відчужуване право побудови споруд та будівель на чужій земельній ділянці. Він може виникати на підставі догово­ру або заповіту.

3.1.16. Поняття та загальна характеристика правочинів

Дії суб'єкта права, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, мають назву правочину. Розрізняють односторонні та двосторонні (багатосторонні) правочини.

Односторонній правочин втілює волю одного суб'єкта права. Прикладами таких правочинів є: заповіт, прийняття спадщини, обіцянка винагороди (за знахідку тварини, що загубилася, за по­вернення загублених документів).

Двосторонні (багатосторонні) правочини втілюють погодже­ну волю кількох суб'єктів права, тому їх називають договорами.

Форми правочинів:

1) усна форма. Як правило, в усній формі укладаються правочи­ни, що виконуються при здійсненні. Наприклад, у більшості випад­ків усно укладається договір купівлі-продажу рухомої речі;

2) проста письмова форма. Закон вимагає, щоб у такій формі укладалися правочини юридичних осіб між собою і з громадянами, за винятком правочинів, що виконуються при здійсненні правочинів, для яких потрібно нотаріальне посвідчення. Наприклад, договір підряду на виконання ремонтних робіт між підприємством і фізич­ною особою повинен мати просту письмову форму. Письмово повин­ні укладатися правочини між фізичними особами на суму, яка в 20 і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян, за винятком правочинів, що виконуються при здій­сненні правочинів, для яких потрібно нотаріальне посвідчення;

3) нотаріально засвідчена письмова форма. Цивільне законо­давство містить перелік правочинів, які повинні відбуватися тільки в такій формі: договори про відчуження і заставу нерухомого майна,

224

доручення, шлюбні контракти, заповіти й ін. Крім того, за бажанням учасників вони мають право нотаріально засвідчити будь-який правочин;

4) конклюдентна (мовчазна) форма. Правочин, для якого зако­ном не установлена визначена форма, може укладатися шляхом здійснення мовчазних дій (наприклад, посадка в тролейбус і оплата проїзду).