3.11.22. Злочини проти власності

Злочини проти власності — це злочинні діяння, що посягають на економічні відносини власності.

Відмітною рисою злочинів проти власності є їхній умисний ха­рактер. Лише два злочини — необережне знищення або пошкод­ження чужого майна, а також злочинно-недбале ставлення до охорони чужого майна — є необережними.

За способом вчинення, мотивом і метою злочини проти власності розподіляються на три групи: корисливі злочини з ознаками роз­крадання; корисливі злочини без ознак розкрадання; некорисливі злочини. Під,розкраданням розуміють незаконне безоплатне обер­нення чужого майна на свою користь чи користь інших осіб із ко­рисливих мотивів.

385

Корисливі злочини з ознаками розкрадання:

1) крадіжка — таємне викрадення чужого майна;

2) грабіж — відкрите викрадення чужого майна;

3) розбій — напад з метою заволодіння чужим майном, поєдна­ний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства;

4) вимагання — вимога передачі чужого майна під загрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошко­дження або знищення їхнього майна;

5) шахрайство — заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою;

6) присвоєння, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Корисливі злочини без ознак розкрадання:

1) заподіяння майнової шкоди шляхом обману чи зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства;

2) привласнення особою знайденого чужого майна або такого, що випадково опинилося в неї.

Некорисливі злочини:

1) умисне знищення або пошкодження чужого майна, якщо воно завдало шкоди у великих розмірах. Необережне знищення або пошкодження чужого майна є злочином лише тоді, коли воно спри­чинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей;

2) погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим небезпечним способом, за наявності реальних підстав побо­юватися здійснення цієї погрози;

3) порушення обов'язків щодо охорони чужого майна, яке спричинило тяжкі наслідки для власника майна.

3.11.23. Злочини проти громадського порядку і моралі

Злочини проти громадського порядку і моралі — це злочинні діяння, що посягають на впорядковані соціальними нормами жит­тя діяльність, побут і відпочинок людей.

Злочини проти громадського порядку відрізняються, як прави­ло, умисною формою вини. За об'єктом посягання розрізняють злочини проти громадського спокою; злочини проти моральних засад суспільства; злочини, що посягають на культурні цінності.

До злочинів проти громадського спокою належать: групове порушення громадського порядку; масові безладдя, тобто дії натов­пу, що супроводжуються погромами, підпалами, захопленням бу­динків, насильством над особою; публічні заклики до масового безладдя.

386

Серед злочинів проти моральних засад суспільства найбільш поширеним є хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку за мотивами явної неповаги до суспільства, що супровод­жується особливою зухвалістю чи надзвичайним цинізмом. Об'єктивна сторона хуліганства може виявлятися в завданні побоїв, знищенні або пошкодженні майна, вчиненні дебошу, безсоромних дій, знущанні над хворою, літньою чи безпомічною людиною. Від­мітна риса цього злочину — виключно внутрішні спонукання до хуліганських дій, а саме: безкультур'я, жорстокість, невихованість, презирство до суспільства й особи.

Поряд із хуліганством до злочинів цієї групи належать: наруга над могилою; жорстоке поводження з тваринами; ввезення, виго­товлення чи розповсюдження творів, що пропагують культ насиль­ства і жорстокості; ввезення, виготовлення або розповсюдження порнографічних предметів; створення чи утримання місць розпус­ти і звідництва; проституція; залучення неповнолітніх до злочинної діяльності; пияцтво, жебрацтво, зайняття азартними іграми.

До злочинів, що посягають на культурні цінності, належать знищення, руйнування або псування пам'ятників історії чи куль­тури.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ДО ТЕМИ 3.11

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця — остаточ­не припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

— Е —

Ексцес виконавця — вчинення одних із співучасників злочину дій, які не охоплювались умислом інших співучасників.

— З —

Злочин — це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

— К —

Крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди право-охоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподія­на шкода є рівнозначною або меншою, ніж шкода відвернена.

Кримінальна відповідальність — це вимушене зазнавання осо­бою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених

387

кримінальним законом обмежень особистого та (або) майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Кримінальне право — галузь права України, що визначає заса­ди кримінальної відповідальності, види злочинів та покарання за їх вчинення.

Кримінальний закон — нормативно-правовий акт, що містить одну, декілька або переважну більшість норм кримінального права і визначає загальні положення, підстави і межі кримінальної від­повідальності, види злочинних діянь і передбачених за них пока­рань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності.

Кримінальний кодекс України — кодифікований закон, який визначає, яке діяння є злочином і які покарання можуть бути за­стосовані за його вчинення.

Кримінально-правові відносини — це врегульовані нормами кримінального права суспільні відносини між державою в особі її правохоронних та судових органів та фізичною особою, що виника­ють з факту вчинення нею злочину.

— Н —

Національна безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішньої і зовнішньої загрози.

Необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечно­го посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

Неосудність — це зумовлена розладом психіки нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент вчинення сус­пільно небезпечного діяння.

— о —

Об'єкт злочину — це охоронювані кримінальним законом су­спільні відносини, блага та цінності, на які вчинене посягання.

Об'єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслід­ками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засо­бами вчинення злочину.

Обмежена осудність — це зумовлена розладом психіки нездат­ність повною мірою усвідомлювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними.

Осудність — це здатність особи під час вчинення злочину усві­домлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

388

— П —

Повторність злочину — вчинення особою двох або більше зло­чинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу, або вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині Кримінального кодексу.

Покарання — примусовий захід, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Превенція (від лат. ргаеуепіге — попереджати) — запобугання злочинності.

Примусові заходи виховного характеру — передбачені кримі­нальним законом особливі заходи виховання та переконання впли­ву, що не є кримінальним покаранням і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень.

— Р —

Рецидив злочину — вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин.

— С —

Склад злочину — це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Співучасть — це умисна спільна участь декількох суб'єктів зло­чину у вчиненні умисного злочину.

Стадії вчинення злочину — це етапи підготовки і здійснення умисного злочину.

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що зазначає її ставлення і стан волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Судимість — юридичні наслідки покарання або іншого заходу кримінальної відповідальності, що полягають у тимчасовому обме­женні прав на зайняття окремими видами діяльності та на доступ до державної служби.

389

ЗМІСТ

Передмова...........................................................................З

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА....................5