3.11.14. Поняття, мета і види кримінальних покарань

Покарання є головною, найбільш поширеною і найбільш суворою формою реалізації кримінальної відповідальності. Сутність покаран­ня полягає в тому, що засуджений зазнає певних втрат і страждань (наприклад, обмеження пересування, особистої недоторканності, таємниці листування — при позбавленні волі). Однак кара — не єдина і навіть не головна мета покарання. Метою покарання також є виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Кримінальний кодекс передбачає 12 видів покарань, що поділя­ються на:

— основні покарання;

— додаткові покарання;

— покарання, що можуть призначатися як основні та додаткові. Види основних покарань:

1) громадські роботи (на строк від 60 до 240 годин при відбу­ванні не більш ніж по 4 години на день). Це покарання полягає у виконанні у вільний від роботи чи навчання час суспільно корисних робіт;

2) виправні роботи (від 6 місяців до 2 років). Із суми заробітку засудженого утримується в доход держави від 10 до 20 відсотків;

3) службові обмеження для військовослужбовців (на строк від 6 місяців до 2 років). Із суми грошового забезпечення засудженого утримується в доход держави від 10 до 20 відсотків. Під час відбу-

377

вання покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, термін покарання не зараховується у строк вислуги років для присвоєння чергового звання;

4) арешт (на строк від 1 до 6 місяців);

5) обмеження волі (на строк від 1 до 5 років). Покарання полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства під наглядом і з обов'язковим за­лученням до праці;

6) утримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців (на строк від 6 місяців до 2 років). Цей вид покарання засто­совується тільки до військовослужбовців строкової служби;

7) позбавлення волі на певний строк (від 1 до 15 років);

8) довічне позбавлення волі.

Основні покарання можуть призначатися лише як самостійні види. Не можна, наприклад, призначити одночасно арешт і виправ­ні роботи. Саме з цими видами покарань пов'язується досягнення мети покарання. До основних покарань можуть приєднуватися додаткові покарання.

Види додаткових покарань:

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чинів або кваліфікаційного класу;

2) конфіскація майна.

Ці покарання не можуть призначатися як самостійні, вони при­єднуються до основних покарань.Види покарань, що можуть при­значатися як основні та додаткові:

1) штраф (від ЗО до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

2) позбавлення права.обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю (на строк від 2 до 5 років — як основне покарання і на строк від 1 року до 3 років — як додаткове покарання).

Цю групу покарань можна застосовувати як самостійно, так і приєднувати їх до основних покарань.

3.11.15. Обставини, що виключають злочинність діяння

У деяких випадках вчинки людини мають зовнішню схожість зі злочином, однак не тільки не становлять суспільної небезпеки, але і визнаються припустимими і навіть суспільно корисними. Кримі­нальний кодекс містить перелік обставин, що виключають злочин­ність діяння, а отже, і кримінальну відповідальність. До них нале­жать:

1) необхідна оборона. Це дії, вчинені з метою самозахисту, за­хисту іншої особи, захисту суспільних чи державних інтересів від злочинного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає.

378

При цьому не можна вдаватися до перевищення меж необхідної оборони;

2) затримання особи, яка вчинила злочин. Це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповід­ним органам влади. При цьому, як і в разі необхідної оборони, не можна перевищувати межі примусу, необхідного для затримання особи, яка вчинила злочин;

3) крайня необхідність. Крайньою необхідністю визнається заподіяння шкоди охоронюваним інтересам для усунення небезпе­ки, що безпосередньо загрожує особі, суспільним інтересам чи ін­тересам держави, якщо цю небезпеку неможливо було відвернути іншими засобами. Небезпеку, що викликає стан крайньої необхід­ності, створюють сили природи, фізіологічні та патологічні проце­си у людини, напад тварин, дії машин і механізмів;

4) фізичний чи психічний примус. Не є злочином діяння особи, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Якщо особа під­далася фізичному примусу, але при цьому зберігала можливість керувати своїми діями, її діяння розцінюється як вчинене за пом'якшуючих обставин. Діяння, вчинене під психічним примусом, виключає відповідальність лише в тому разі, якщо воно завдає меншої шкоди, ніж психічне насильство. Наприклад, матеріально відповідальна особа звільняється від відповідальності, якщо вона передала довірене їй майно злочинцям, які погрожували особі вбивством;

5) виконання наказу чи розпорядження. Якщо особа виконува­ла законний наказ чи розпорядження і при цьому заподіяла шкоду охоронюваним інтересам, вона не несе кримінальної відповідаль­ності. Не підлягає відповідальності особа, яка відмовилася викона­ти явно злочинний наказ або розпорядження;

6) діяння, пов'язане з ризиком. Ризик визнається виправданим, якщо поставлена суспільно корисна мета не могла бути досягнута іншим шляхом (наприклад, врятувати життя людини можна було тільки ризикованою небезпечною операцією). Ризик не визнається виправданим, якщо він свідомо створював загрозу для життя інших людей чи загрозу екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій;

7) виконання спеціального завдання із запобігання чи викрит­тя злочинної діяльності організованої групи або злочинної органі­зації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди охоронюваним інтересам особою, яка, виконуючи спеціальне завдання, брала участь в організованій групі чи злочинній організації. Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого умисного злочину, поєднаного з насильством над потерпілим.

379