Тема 3.11 основи кримінального права україни

3.11.1. Поняття і загальна характеристика кримінального права

Кримінальне право є самостійною профілюючою галуззю права України, яка регулює відносини, що виникають у зв'язку із вчи­ненням злочину і застосуванням за це певних покарань.

Суб'єктами кримінально-правових відносин є, з одного боку, держава, а з другого — суб'єкт злочину. Зміст кримінально-пра­вових відносин складає сукупність прав і обов'язків учасників цих відносин. Держава має право переслідувати особу, яка вчинила злочин, у кримінальному порядку, застосовувати до неї покарання. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана перетерпіти застосовану до неї кримінально-правову санкцію.

Основний метод правового регулювання цієї галузі — імперативний, а основна функція — охоронна. Відповідно до цього норми криміналь­ного права здебільшого виступають як норми-заборони. Вони заборо­няють злочинні дії або злочинну бездіяльність під загрозою застосу­вання за їх вчинення особливих примусових заходів — кримінально­го покарання. Заборона вчинення злочинного діяння та загроза по­карання тим, хто може вчините таке діяння — це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка вчинила злочин — спеціальна превенція.

3.11.2. Джерела кримінального права

Формальними джерелами кримінального права України висту­пають:

1) Конституція України як основа усього національного законо­давства. Найвища юридична сила Конституції України означає, що всі норми кримінального права мають відповідати Конституції. Конституція України містить принцип відповідальності особи лише за правопорушення, яке визначено законом і виключає повторну юридичну відповідальність за одне й те саме правопорушення;

365

2) Кримінальний закон, що встановлює, які суспільно небезпеч­ні діяння є злочинними та які покарання необхідно застосувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальний закон може мати форму Кримі­нального кодексу та закону, яким вносяться зміни до Криміналь­ного кодексу. Кримінальний кодекс України виступає як основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність чинних кримінально-правових норм;

3) Укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, включені до національного кримінального законодавства. Наприклад, таким договором є Єв­ропейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959 р.;

4) Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінально-правових законів.

У галузі кримінального права немає підзаконних актів, не до­пускається застосування юридичних прецедентів, правових звичаїв або аналогії права.

3.11.3. Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Чинний Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 р. і набрав чинності 1 вересня 2001 р. Кримінальний кодекс містить Загальну й Особливу частини, які поділяються на розділи і статті (всього 447 статей).

Загальна частина Кримінального кодексу складається з 15 розділів. Вона містить завдання Кримінального кодексу, підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину і покарання, види кримінальних покарань, загальні засади призначення покарань і звільнення від них, особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх та інші загальні положення.

Особлива частина Кримінального кодексу складається з 20 розділів. Вона містить вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, і конкретні покарання за вчинення цих діянь. Кожен розділ Особливої частини Кримінального кодексу присвячений певній групі злочинів. Критерієм для поділу на глави є родовий об'єкт — однорідні соціальні блага, цінності, суспільні відносини, на які посягає злочин. Наприклад, розділ І містить склади злочинів проти основ національної безпеки України, розділ II — злочини проти життя і здоров'я особи, розділ III — злочини проти свободи, честі й гідності людини.

■ 366