3.1.6. Підстави виникнення цивільних правовідносин

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передба­чені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдавання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, а також з рішення суду. Такими, наприклад, є рішення суду про визнання права власності на спірну річ, про обов'язкове відшкодування завданих збитків тощо.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

3.1.7. Представництво. Довіреність

У цивільному обороті нерідкісною є ситуація, коли фізична або юридична особа не має можливості (або бажання) здійснювати юри­дичні дії власноруч. У таких випадках цивільне законодавство України надає особі право діяти за допомогою та посередництвом свого представника.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта ор­гану юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Наприклад, батьки (усиновлювачі) є за­конними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

215

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Наприклад, якщо пра-вочин має вчинятись у нотаріально засвідченій формі, то такою ж має бути довіреність. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою ор­ганізації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонар­ному лікуванні, або за місцем його проживання. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юри­дичної особи. Довіреність є строковим документом. її строк встанов­люється у довіреності.

3.1.8. Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи

Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Вони тісно пов'язані з фізичною особою і не мають економічного змісту.

Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. У цьому прояв­ляється конституційний принцип непорушності, невід'ємності та невідчужуваності прав людини.

Особисті немайнові права означають можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

До особистих немайнових прав належать права, закріплені Кон­ституцією України, а саме: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Конституційні права не складають вичерпного переліку. Цивіль­ний кодекс містить також інші немайнові права. їх поділяють на дві групи:

1) особисті немайнові права, які забезпечують природне існуван­ня фізичної особи;

2) особисті немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи.

216