3.9.3. Державна служба

Державна служба виступає як діяльність держави щодо форму­вання кадрового складу державного апарату та правового регулю­ванню роботи державних службовців.

Кожен державний службовець виконує певні покладені на нього обов'язки і у зв'язку з цим займає певну державну посаду.

Принципи державної служби:

— служіння народу України;

— демократизм і законність;

— гуманізм і соціальна справедливість;

— пріоритет прав людини і громадянина;

— професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

— персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліни;

— дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

— дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Право на державну службу мають громадяни України незалеж­но від походження, соціального і майнового стану, расової і націо­нальної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання. Умовою доступу до державної служби є відповідна посаді освіта та (або) професійна підготовка, а

346

також успішне проходження конкурсного відбору або іншої проце­дури обрання (призначення) на посаду.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в держав­ному органі та його апараті недієздатні особи, особи, які мають судимість, несумісну із зайняттям посади. Не допускається підпо­рядкування на службі родичам або своякам.

Державна служба передбачає низку обмежень, зокрема, держав­ні службовці (крім народних депутатів та керівників міністерств та відомств) не мають права бути членами політичних партій. Не до­пускаються страйки державних службовців.

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їхньої праці проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються. В Україні встановлені сім категорій та тринадцять рангів державних службовців.

3.9.4. Поняття і методи державного управління

У широкому сенсі слова під державним управлінням розуміють діяльність законодавчого, виконавчих, судових, контрольно-нагля­дових органів держави.

У вузькому сенсі слова державне управління розглядається як діяльність органів виконавчої влади держави, до яких належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, місцеві держав­ні адміністрації.

Залежно від специфіки керованих об'єктів та конкретного зміс­ту управлінських відносин, що виникають у процесі здійснення державного управління, прийнято виділяти такі основні його сфе­ри:

1) управління економікою. Органи державної виконавчої влади здійснюють управління державним майном та державними підпри­ємствами, фінансовою та банківською системою і тим самим спри­яють здійсненню економічної функції держави;

2) управління в соціально-культурній сфері. Органи державної виконавчої влади управління в галузях освіти та науки, охорони здоров'я, культури, соціального забезпечення;

3) управління в галузі адміністративно-політичної діяльності. Державне управління в цій сфері спрямоване на забезпечення дер­жавної безпеки, громадського порядку, відправлення правосуддя, розвиток міжнародного співробітництва.

Основні методи державного управління:

1) метод переконання — це система виховних, роз'яснювальних та заохочувальних заходів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання владних приписів.

347

2) метод примусу — це психологічний, фізичний або матеріаль­ний вплив на певні особи з метою змусити їх виконувати владні приписи.

В Україні, яка йде шляхом створення громадянського суспіль­ства та будівництва демократичної держави, пріоритет у державно­му управлінні надається методу переконання.