3.8.12. Селянське (фермерське) господарство

Селянське (фермерське) господарство виступає як організацій­но-правова форма ведення сільськогосподарського виробництва громадянами України. Як правило, це сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, батьки, діти, що досягли 16-річ-ного віку, пов'язане з особистою працею, внаслідок якої виробляєть­ся певна товарна маса продуктів харчування, сировини для про­мисловості, що дає можливість одержувати доходи.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний громадянин України. Першочергове право на створен­ня селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфі­кацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Селянське (фермерське) господарство має статус юридичної осо­би. Воно підлягає у ЗО-денний термін державній реєстрації в район­них державних адміністраціях. Для реєстрації фермерського гос­подарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випад­ках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства пере­даються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель державної або комунальної влас­ності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Дер­жавного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних, інших органів, посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні такому господарству неправомір­ним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, господарським судом, третейським судом, а в деяких випад­ках судом загальної юрисдикції. Але це не виключає права держав­них органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

341

3.8.13. Порядок вирішення земельних спорів

.

Між власниками та користувачами земельних ділянок можливе виникнення земельних спорів.

Органи, що вирішують земельні спори:

1) суди вирішують земельні спори з приводу володіння, користу­вання і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у приватній власності, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів і областей;

2) органи місцевого самоврядування вирішують три види зе­мельних спорів у межах населених пунктів: щодо меж земельних ділянок, що знаходяться у власності громадян; щодо дотримання громадянами правил добросусідства; щодо розмежування меж районів у містах;

3) органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирі­шують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розміщення зон санітарної охорони, охоронних, санітарно-захисних зон і земельних сервітутів.

Сторони в земельному спорі:

1) власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі;

2) фізичні та юридичні особи, що порушили права і законні ін­тереси власників чи користувачів землі, або ті, що претендують на право користування чужою земельною ділянкою.

Однією зі сторін у земельному спорі можуть бути органи вико­навчої влади з питань земельних ресурсів або органи місцевого са­моврядування.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, що мають бути сповіщені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін при першому вирішенні питання розгляд спору переноситься. Відсутність однієї зі сторін без поважних при­чин при повторному розгляді спору не зупиняє розгляд і ухвалення рішення.

Рішення органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або органу місцевого самоврядування щодо земельного спору може бути оскаржене в суді.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ДО ТЕМИ 3.8

— З —

Земельний податок — обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками.

Земельні спори — це спори, що виникають між власниками землі та землекористувачами з приводу володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою.

342

Землекористування — використання землі у визначеному зако­ном порядку.

— О —

Оренда землі — засноване на договорі тимчасове платне володін­ня і користування земельною ділянкою.

Охоронна зона — територія навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих ан­тропогенних впливів; уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нор­мальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

— П —

Право постійного користування земельною ділянкою — право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право земельного сервітуту — право власника або землекорис­тувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне ко­ристування чужою земельною ділянкою (ділянками), зокрема, право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспорт­ному засобі по наявному шляху, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, право прокладати на свою земельну ділянку водопро­від із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку.

— С —

Селянське (фермерське) господарство — форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сіль­ськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реаліза­цією.

Ставка земельного податку — законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

343