3.8.6. Користування землею: поняття, суб'єкти, види

Право землекористування є похідним від права власності ж

землю. Землекористувач користується ділянкою в обсязі і межах наданих йому власником. Відхилення землекористувача від основ ного цільового призначення земельної ділянки може стати основок для припинення його права користуватися нею. Види землекористування:

1) постійне землекористування. Воно становить собою праве володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває і державній або комунальній власності. Суб'єктами такого прав* можуть бути тільки державні і комунальні підприємства, установі та організації;

2) орендне землекористування. Оренда землі — це засноване ні договорі, тимчасове платне володіння і користування земельнок ділянкою, яка необхідна орендарю для здійснення підприємницько та іншої діяльності;

3) концесійне землекористування. Цей вид землекористуванні становить собою засноване на договорі, термінове платне володін ня і користування земельною ділянкою з метою створення, поліп піення та (або) експлуатації об'єкта концесії. Концесію маюті право надати тільки орган державної влади або орган місцевоп

334

самоврядування, у власності якого перебуває земля. Концесіоне­ром виступає суб'єкт підприємницької діяльності. Обов'язкова умова концесії — здійснення інвестицій концесіонером з метою задоволення суспільних потреб. Наприклад, у концесію можуть бути дані будівництво й експлуатація автобану, аеропорту, систе­ми водопостачання та ін.

3.8.7. Оренда землі

Умови орендного землекористування визначаються Земельним кодексом, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (6 жовтня 1998 р.), а також договором оренди.

Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у во­лодіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, які перебувають у при­ватній, комунальній та державній власності.

Сторони в орендних правовідносинах — орендодавець і орендар.

Орендодавцями землі виступають:

1) фізичні та юридичні особи або уповноважені ними особи — щодо земельних ділянок, які перебувають у приватній власності;

2) сільські, селищні, міські ради — щодо земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності;

3) районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республі­ки Крим — щодо земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад;

4) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Ка­бінет Міністрів України — щодо земельних ділянок, що перебувають у державній власності.

Орендарями землі можуть бути:

1) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Ка­бінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;

2) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначе­них законом;

3) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

За строками користування землею розрізняють короткостроко­ву (не більше ніж 5 років) і довгострокову (не більше ніж 50 років) оренду землі.

335

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орен­додавця передаватися орендарем у володіння і користування іншій особі. Такі відносини називають суборендою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю вста­новлюються за згодою сторін у договорі оренди. Строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної влас­ності встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю ».

Право на користування орендованою ділянкою виникає після державної реєстрації договору оренди.