3.7.8. Права і обов'язки природокористувачів

Права і обов'язки природокористувачів можна поділити на за­гальні і спеціальні. Загальними є такі, що притаманні всім без ви­нятку суб'єктам природокористування. Спеціальні ж визначають­ся залежно від природного об'єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки, виду природокористування і влас­тиві лише певним суб'єктам природокористування.

Загальні права природокористувачів:

1) право на самостійне господарювання при використанні при­родного об'єкта;

2) право на видобування з природного об'єкта корисних власти­востей і якостей, на одержання плодів і прибутків від нього;

3) право на здійснення різних дій у межах закону з метою одер­жання корисного ефекту від природного об'єкта;

4) право вимагати усунення перешкод у користуванні природним об'єктом;

5) право на захист порушеного права користування природним

об'єктом.

Головним обов'язком усіх природокористувачів є раціональне і ефективне використання природних об'єктів, бережливе до них ставлення відповідно до вимог законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища. Для цього на природокористу­вачів покладені обов'язки:

1) виконувати певні екологічні вимоги;

2) виконувати вимоги екологічної безпеки, екологічних норма­тивів і лімітів;

3) вносити збори за спеціальне використання природних об'єктів та штрафи за екологічне правопорушення;

4) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим не­гативним впливом на навколишнє середовище.

Спеціальні права і обов'язки властиві кожному виду природо­користування стосовно його об'єктів. Вирішальну роль тут відіграє мета природокористування. Права і обов'язки, реалізація і вико­нання яких зумовлюють безпосереднє досягнення мети цього виду природокористування, є для нього спеціальними. Вони, як правило, встановлюються відповідними галузями екологічного законодавства як для підприємств, організацій і установ, так і для громадян, тоб­то без диференціації на юридичні та фізичні особи.

3.7.9. Природно-заповідний фонд

Режим об'єктів природно-заповідного фонду визначається Зако­ном «Про природно-заповідний фонд» (16 червня 1992 р.). Закон

324

вважає належними до природно-заповідного фонду як природні, так і штучно створені об'єкти.

Види природних територій і об'єктів:

1) природні заповідники. Це науково-дослідні установи загаль­нодержавного значення, створені з метою збереження у природному стані типових чи унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів, вивчення процесів та явищ, які в них проходять. Тут заборонена будь-яка господарська діяльність, яка суперечить меті заповідника. В Україні створено більше 10 природних заповідників, серед яких, наприклад, Поліський, Кримський, Дніпровсько-Оріль-ський;

2) біосферні заповідники є природоохоронними науково-дослід­ними установами міжнародного значення. Вони створюються на базі природних заповідників і включаються до всесвітньої мережі біосферних заповідників. Для біосферних заповідників встанов­люється диференційований режим охорони, який включає заповід­ну зону, буферну зону, зону антропогенного ландшафту. Наприклад, такий статус мають заповідники «Асканія-Нова», Карпатський, Чорноморський;

3) національні природні парки є природоохоронними науково-дослідними установами загальнодержавного значення. Крім того, вони використовуються в культурно-освітніх і рекреаційних цілях. Тут створюються зони: заповідна, рекреаційна, господарча. Такий статус мають Шацький, Азово-Сиваський, Віжницький національ­ні природні парки;

4)регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекре­аційними установами місцевого значення Тут не тільки охороня­ються цінні природні та історико-культурні об'єкти, але й прово­диться просвітницька робота, створюються умови для туризму;

5) заказники — це природні території (акваторії), на яких збері­гаються і відтворюються природні комплекси або їхні окремі ком­поненти. Тут дозволяється господарча, наукова та інша діяльність, яка не суперечить цілям заказника;

6) пам'ятники природи — це окремі унікальні природні об'єкти. Наприклад, водоспад «Джур-джур» у Криму;

7) заповідні урочища — це лісові, степові, болотні цілісні ланд­шафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення. Тут забороняється будь-яка діяльність, що порушує при­родні процеси, які проходять у межах охоронюваного об'єкта.

Види штучно створених об'єктів природно-заповідного фонду: 1) ботанічні сади створюються для зберігання, вивчення, аклі­матизації, розмноження як рідкісних, так і типових видів місцевої і світової флори. На території ботанічного саду створюються зони: експозиційна, наукова, заповідна. Широко відомі в Україні та за її межами Нікітський ботанічний сад, Центральний ботанічний сад Національної Академії наук (м. Київ);

325

2) дендрологічні парки створюються з метою збереження і ви­вчення різноманітних видів дерев і чагарників і їх композицій з метою наукового, культурного, рекреаційного використання. На­приклад, такий статус мають парки «Софіївка» (м. Умань), «Олек­сандрія» (Київська область), Тростянецький парк (Чернігівська область)»;

3) зоологічні парки створюються з метою збереження і вивчення рідкісних, екзотичних і місцевих видів фауни;

4) парки-пам' ятники садово-паркового мистецтва — це най­більш видатні та цінні зразки паркового будівництва.

Усі штучно створені об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися для культурно-освітньої роботи і у рекреаційних цілях.

В Україні станом на липень 2008 р. — 7346 територій та об'єктів природно-заповідного фонду. З них — 17 природних заповідників, 4 біосферних заповідників, 19 національних природних парків, 49 регіональних ландшафтних парків, 3104 пам'яток природи, 2734 заказників, 621 ботанічних та зоологічних садів, дендропарків та пам'яток садово-паркового мистецтва і 798 заповідних урочищ.