3.3.10. Позбавлення батьківських прав і відібрання дитини

Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони:

1) не забрали дитину з пологового будинку чи іншої установи здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не вияв­ляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дити­ни;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками чи наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушу­ють її до жебракування і бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину проти дитини. Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому

порядку. Ініціатором справи про позбавлення батьківських прав може бути один з батьків, опікун (піклувальник) дитини, орган опіки і піклування, навчальний заклад, прокурор, сама дитина, якщо вона досягла 14 років.

Позбавлення батьківських прав — одне з істотних обмежень особистих конституційних прав людини. Тому така справа розгля­дається судом тільки за участю прокурора. Для запобігання пору­шенню прав дитини, ефективного захисту її інтересів справа про позбавлення батьківських прав розглядається також за участю представника органів опіки і піклування.

Якщо батьківських прав позбавляються обидва батьки, дитина передається на піклування органів опіки і піклування.

Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, що ґрунтуються на факті споріднення з дитиною, у тому числі — права вимагати від неї в майбутньому матеріальної допомоги. Разом з тим позбавлення батьківських прав не означає звільнення від батьківсь­ких обов'язків: особа, позбавлена батьківських прав, зобов'язана утримувати своїх дітей.

Допускається відновлення в батьківських правах, якщо цього вимагають інтереси дитини і якщо дитина не усиновлена. Віднов­лення в батьківських правах здійснюється в судовому порядку за заявою особи, позбавленої батьківських прав.

Суд може постановити рішення про відібрання дитини від бать­ків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав. Підста­ви для такого рішення такі ж, як і прй позбавленні батьківських прав. Крім того, суд має право постановити таке рішення, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я

275

і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам — за їхнім бажанням або органові опіки та піклування.

Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихо­ванню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

3.3.11. Усиновлення

Усиновлення є одним з варіантів влаштування долі дитини, яка позбавлена батьківського піклування. Усиновленою може бути дитина, а у виняткових випадках — повнолітня особа, яка не має матері, батька або позбавлена їхнього піклування. У випадку уси­новлення повнолітньої особи суд бере до уваги сімейний стан уси-новлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обста­вини, що мають істотне значення.

Усиновлювачем може бути дієздатна особа віком не молодша 21 року, старша від усиновленої не менше ніж на 15 років (при усинов­ленні повнолітньої особи — на 18 років). Різниця у віці між усинов­лювачем та дитиною не може бути більшою ніж 45 років.

Не має права бути усиновлювачем особа яка: була позбавлена батьківських прав; зловживає спиртними напоями чи наркотични­ми речовинами; не має постійного місця проживання і постійного доходу; була засуджена за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності особи та деякі інші злочини; страждає на деякі хвороби.

Громадяни України, що бажають усиновити дитину, беруться на облік відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування, а іноземні громадяни — урядовим органом держав­ного управління з усиновлення та захисту прав дитини. Категорич­но заборонена і карається за законом посередницька і комерційна діяльність з усиновлення дітей.

Вимоги до усиновлення:

1) письмова, нотаріально засвідчена згода батьків дитини (вона не потрібна, якщо батьки дитини невідомі, визнані безвісно відсут­німи, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, не проживають з дитиною більш ніж шість місяців і не піклуються про неї);

2) згода дитини (вона не потрібна, якщо за віком чи станом здоров'я дитина не усвідомлює факту усиновлення або якщо дити­на проживає в родині усиновлювачів і вважає їх своїми батьками);

3) письмова, нотаріально засвідчена згода чоловіка або дружи­ни усиновителя;

4) письмова згода опікуна чи піклувальника дитини, а за від­сутності такої згоди — згода органу опіки і піклування;

276

5) письмова згода установи охорони здоров'я або навчального закладу (якщо дитина там перебуває);

6) заява про усиновлення дитини, подана в суд.

Рішення про усиновлення дитини приймає суд. Усиновлювач має право приховати факт усиновлення від усиновленої дитини і вимагати нерозголошення цієї інформації. Таємниця усиновлення охороняється законом.

Рішенням суду усиновлення може бути визнано недійсним, якщо воно було здійснено з порушенням встановлених законом вимог чи було фіктивним.

Рішенням суду усиновлення може бути скасоване, якщо: воно суперечить інтересам дитини; дитина страждає невиліковною хво­робою, про яку усиновлювач не знав під час усиновлення; між уси­новлювачем і усиновленим склалися стосунки, що роблять немож­ливим спільне проживання.