3.3.8. Встановлення походження дитини

Сімейний кодекс встановлює, що дитина, яка зачата і (або) на­роджена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та доку­мента закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

У разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмо­вою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народ­жена його дружиною.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а поход­ження дитини від батька визначається:

272

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

3) за рішенням суду. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка до­сягла повноліття. Підставою для визнання батьківства в судовому порядку є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу (пояснення сторін, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів).

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рі­шення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька ди­тини записуються за її вказівкою.

Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень провадиться за рішенням органу опіки та піклування.

Реєстрація народження дитини провадиться державним орга­ном реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові і засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверд­жує Кабінет Міністрів України.

3.3.9. Правове регулювання відносин' між батьками та дітьми

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на поход­женні дітей від цих батьків. Цей юридичний факт засвідчується органом РАЦС і фіксується у Свідоцтві про народження дитини.

Батьки мають рівні права і обов'язки щодо своїх дітей.

Батьки зобов'язані забрати дитину з пологового будинку чи іншої установи охорони здоров'я, визначити їй ім'я (по батькові та пріз­вище визначається за ім'ям батька і прізвищем батьків або одного з батьків) і зареєструвати у відповідному органі РАЦС.

Батьки мають право на:

1) особисте виховання дитини, залучення до виховання дитини інших осіб, передачу її на виховання фізичним і юридичним особам, вибір форм і методів виховання, які не суперечать закону і моралі;

2) безперешкодне спілкування з дітьми;

3) самозахист своєї дитини, звернення до суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування за захистом прав своєї дитини як її законні представники;

4) визначення місця проживання дитини. За загальним прави­лом місцем проживання дитини є місце проживання її батьків. Але якщо батьки проживають окремо, то місце проживання дитини

273

визначається за згодою між батьками. Якщо дитина досягла 10 років, то місце проживання визначається за згодою батьків і дити­ни; якщо дитина досягла 14 років, то місце проживання визначаєть­ся нею самостійно;

5) відібрання дитини у будь-якої особи, що утримує її незаконно.

Батьки зобов'язані:

1) виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу і своєї Вітчизни;

2) піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток;

3) забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

4) поважати дитину.

Батьки не мають права піддавати дитину експлуатації, фізичним покаранням і покаранням, що принижують гідність дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є під­ставою для юридичної відповідальності. Батьки можуть бути в су­довому порядку позбавлені батьківських прав.

Майнові права й обов'язки батьків і дітей пов'язані з власністю і матеріальним утриманням. Подібно майну подружжя майно бать­ків і дітей може бути спільним сумісним, і роздільним. Майном неповнолітніх дітей управляють батьки.

Права й обов'язки батьків і дітей з матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх ді­тей, повнолітніх дітей, що продовжують навчання (до 23 років), не­працездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допо­моги. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги.

Як правило, обов'язки з матеріального утримання виконуються добровільно. У разі ухилення від цього обов'язку і з батьків, і з дітей у судовому порядку можуть стягуватися аліменти.

При визначенні розміру аліментів на дитину суд бере до уваги стан здоров'я і матеріальне становище дитини, стан здоров'я і ма­теріальне становище платника аліментів та інші суттєві обставини. Але в будь-якому разі розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж неоподатковуваний мінімум заробітної плати. Алі­менти підлягають виплаті щомісяця. Крім того, батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину (у разі хвороби, каліцтва, з метою розвитку здібностей дитини і т.ін.)

Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо доход дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за дого­вором про передачу дитині права власності на нерухоме майно.

Повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, якщо вони не­працездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок

274

не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах