3.1.38. Особливості захисту честі і гідності особи

Згідно зі ст. 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Відповідні положення містить також ст. 297 Цивільного кодексу України:

1) кожен має право на повагу до його гідності та честі;

2) гідність та честь фізичної особи є недоторканними;

3) фізична особа має право звернутися до суду з позовом про за­хист її гідності та честі.

Морально потерпіла сторона має право вимагати через суд спрос­тування відомостей, які порочать її честь та гідність, а друга сторо­на, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

Позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред'явлений особою, про яку поширено такі відомості, а також її близькими родичами, якщо відомості прямо чи посеред­ньо їх порочать. Відповідачем виступає фізична або юридична осо­ба, яка (незалежно від наявності її вини) поширила відомості, що не відповідають дійсності, або виклала їх неправдиво, і це порочить честь і гідність позивача.

Засоби захисту честі і гідності фізичної особи:

1) право потерпілої сторони на відповідь, тобто на висловлення потерпілою стороною власної думки про поширену щодо неї інфор­мацію, на власне тлумачення обставин справи. Це право реалізу­ється, коли поширена інформація за змістом є правильною, але потерпіла особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки;

2) спростування відомостей, які її порочать. Порядок спросту­вання відомостей встановлюється законом або судом. Спростування має відбуватись, як правило, у формі, ідентичній поширенню ін­формації (та ж шпальта газети, той же шрифт тощо), має бути про­ведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію.

У разі відмови винної особи вчинити відповідні дії з виконання судового рішення, які спрямовані на усунення порушень честі і

246

гідності, вона може бути оштрафована відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Сплата штрафу не звільняє цю особу від обов'язку виконати рішення суду.

3.1.39. Поняття, види і значення строків позовної

давності

Позовна давність — це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення сво­го права через суд. У цивільному праві застосовують два види строків позовної давності:

1) загальні строки позовної давності поширюються на всі ци­вільні правовідносини. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки;

2) спеціальні строки позовної давності встановлено для окремих вимог, визначених Цивільним кодексом України, і ці строки, по­рівняно із загальними, можуть бути або скорочені, або подовжені.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування вміщених у засобах масової інформації ві­домостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію (обчис­люється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інфор­мації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідати­ся про ці відомості);

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

4) у зв'язку з недоліками проданого товару;

5) про скасування договору дарування;

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про ви­знання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом, але скорочення позовної давності за угодою сторін не дозволяється.

Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення позовної давності. Позовна давність за­стосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленої нею до винесення судом рішення. Закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для від­мови у позові.

247

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ДО ТЕМИ 3.1

— Б —

Безхазяйна річ — річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

— В —

Випадок (казус) — це ситуація, яку ніхто не міг завчасно перед­бачити, отже психічний стан особи, що порушила цивільне зобов'я­зання та/або заподіяла шкоду, характеризується відсутністю її вини.

Відповідач — сторона у цивільному процесі, якій пред'явлений позов. Відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Володіння чужим майном — фактичне тримання чужої речі

(майна).

— Г —

Гідність — це самооцінка особистості, усвідомлення індивідом своїх властивостей, здатностей, світогляду, суспільного значення.

-д-

Джерело підвищеної небезпеки — діяльність, пов'язана з вико­ристанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмім та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утри­манням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід

тощо.

Довіреність — письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Договір — угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків.

— е —

Емфітевзис — це договірне оплатне відчужуване користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

— З —

Завдаток — грошова сума, що видається однією з договірних сто­рін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання.

Застава — майно, яке боржник передає у володіння кредитору з метою забезпечення виконання зобов'язання. Кредитор має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна у разі неви­конання зобов'язання.

248

— К —

Конфіскація — позбавлення права власності на майно за рішен­ням суду як санкція за вчинення правопорушення. Конфісковане майно безоплатно переходить у власність держави.

— М —

Мирова угода — угода між сторонами у цивільній справі, затвер­джена судом за умови припинення спору про цивільне право на основі взаємних поступок.

Моральна шкода — душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв 'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у зв'язку зі знищенням чи пошкоджен­ням її майна, приниженням її честі, гідності, а також ділової репу­тації, і

— н — /

Наказне провадження — це дії суду щодо забезпечення стягнен­ня з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, на виконання судового наказу.

Непереборна сила (фарс-мажорні обставини) — надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, зовнішня до діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру), яка унемож­ливлює виконання цивільних обов'язків.

— О —

Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочин­ства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвер­дження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або під­твердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

— П —

Позивач — сторона у цивільному процесі, на захист суб'єктивних прав і законних інтересів якої порушується цивільна справа. По­зивачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Позов — це вимога до суду заінтересованої особи про здійснення правосуддя в цивільних справах на захист прав та інтересів, пору­шених чи оспорюваних іншою особою.

Позовна давність — це встановлений законом строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовне провадження — діяльність суду з розгляду та вирішен­ня цивільних, сімейних та трудових справ, які порушуються за позовами заінтересованих осіб.

249

Послуги — це певна діяльність, що не пов'язується зі створенням речі (її відновлення, ремонт), однак яка сама по собі породжує від­повідне благо, що має споживну вартість і внаслідок цього стає об'єктом цивільного права.

Право власності — право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Правочин — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припи­нення цивільних прав і обов'язків.

Представник у цивільно-правових відносинах — фізична особа, уповноважена другою особою (довірителем) здійснювати юридичні дії від імені довірителя.

Представництво — правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Притримання — право кредитора притримати річ, що підлягає передачі боржникові, до моменту виконання боржником зобов'я­зання.

Прямі збитки — це витрати, здійснені кредитором, втрата чи пошкодження його майна.

— Р —

Реквізиція — примусове відчуження майна у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності та умови попереднього і повного відшкодування його вартості.

Речове право — безпосередній юридичний зв'язок особи з річчю.

— с —

Сервітут — право користування чужою земельною ділянкою та іншими нерухомими речами.

Скарб — закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Спадкоємець — суб'єкт цивільного права, до якого переходять майнові права та обов'язки померлої людини.

Спадкування — перехід майнових прав і обов'язків померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Судовий наказ — це особлива форма судового рішення про стяг­нення з боржника грошової суми або витребування рухомого майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Суперфіцій — це оплатне відчужуване право будівництва про­мислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд та будівель на чужій земельній ділянці.

250

— у —

Упущена вигода — це не отримані кредитором доходи, які він одержав би при виконанні зобов'язання боржником.

-Ц-

Цивільно-правові відносини — суспільні відносини, урегульо­вані нормою цивільного права, учасники яких є носіями цивільних прав і обов'язків.

— Ч —

Честь — це громадська оцінка моральних якостей людини.

— ПІ —

Шкода — це зменшення або втрата (загибель) певного особисто­го чи майнового блага.

— Ю —

Юридична особа — організація, створена і зареєстрована у вста­новленому законом порядку.