3.1.31. Принципи здійснення судочинства у цивільному процесі

Судочинство у цивільному процесі ґрунтується, перш за все, на конституційних принципах правосуддя, закріплених Конституцією України: законність; рівність всіх учасників судового процесу перед законом; змагальність сторін; гласність судового процесу; забезпе­чення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду; обов'язковість рішень суду (детальніше див. 5.2.2).

Крім того, судочинство у цивільному процесі має свої особливі, властиві тільки йому принципи, закріплені Цивільним процесуаль­ним кодексом:

1) диспозитивність. Цей принцип означає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

2) процесуальна рівноправність сторін. Сутність цього прин­ципу полягає в тому, що сторони цивільного процесу — позивач та відповідач — мають рівні можливості у наданні доказів, заяві кло­потань та в інших процесуальних діях.

3.1.32. Підвідомчість цивільних справ

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сі­мейних, трудових відносин. Усі ці справи розглядаються районни­ми, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

239

Як правило, позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, а до юридичних осіб — за їхнім місцезнахо­дженням.

Закон встановлює за позивачем право обрати судову установу за своїм місцем проживання у випадках пред'явлення позову:

1) про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповіда­ча, позову, що виникає з трудових правовідносин;

2) про розірвання шлюбу, якщо на утриманні позивача є мало­літні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відпові­дача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них;

3) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину;

4) пов'язаного з відшкодуванням шкоди, завданої особі незакон­ними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудо-вого слідства, прокуратури або суду;

5) про захист прав споживачів.

Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем прожи­вання відповідача чи постійного його заняття (роботи).

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Ук­раїні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживан­ня чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

3.1.33. Види провадження у цивільному процесі

Цивільний процес має декілька видів проваджень, які розрізня­ються за процедурою.

Найбільш поширеним і типовим для цивільного процесу є позов­не провадження. Для позовного провадження характерно:

1) наявність правової вимоги, яка випливає із порушеного чи оспореного права і підлягає до розгляду в повному порядку, вста­новленому законом (наявність позову);

2) наявність спору про право;

3) наявність двох сторін з протилежними юридичними інтереса­ми, яким представлені широкі можливості щодо захисту своїх прав і законних інтересів у спорі, що виник.

Позовне провадження розпочинається з подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і

240

передається судді в порядку черговості. Цивільно-процесуальне законодавство не передбачає обов'язкової форми позовної заяви. Однак закон встановлює обов'язкові її реквізити:

— найменування суду, до якого подається заява;

— ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представни­ком, їхнє місце проживання або місцезнаходження, поштовий ін­декс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;

— зміст позовних вимог;

— ціну позову щодо вимог майнового характеру;

— виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

— зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

— перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява має бути підписана позивачем або його представ­ником із зазначенням дати її подання.

Позовне провадження здійснюється за процедурою, встановле­ною Цивільним процесуальним кодексом і включає:

1) відкриття провадження у справі. Про відкриття проваджен­ня у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу;

2) попереднє судове засідання — процедура, у ході якої суд з'ясовує питання, які можуть сприяти як врегулюванню спору у позасудовому порядку, так і забезпеченню подальшого ефективно­го вирішення цивільної справи;

3) судовий розгляд — самостійна стадія провадження, в якій здійснюються функції правосуддя і виконуються його завдання, спрямовані на захист прав і законних інтересів фізичних і юридич­них осіб і держави;

4) ухвалення і проголошення рішення у справі. Суд ухвалює рішення іменем України негайно після закінчення судового розгля­ду. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебу­вати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті;

5) набрання рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеля­ційне оскарження (протягом 10 днів з дня проголошення рішення), якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеля­ційна скарга не була подана у строк (протягом 20 днів після подан­ня заяви про апеляційне оскарження), рішення суду набирає закон­ної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не ска­совано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

241

Справа має бути розглянута судом у строк не більше двох місяців від дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця.

На будь-якій стадії позовного провадження сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву.

Спрощеною формою цивільного судочинства є наказне провад­ження. Наказне провадження значно спрощує процедуру стягнен­ня грошових коштів або витребування майна з боржника, якщо:

1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому в письмовій формі;

2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення роз­шуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

4) в інших випадках, встановлених законом.

Видача судового наказу проводиться без судового засідання й виклику стягувача та боржника для заслуховування їхніх пояснень. У порядку окремого провадження суд розглядає справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таєм­ницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою по­дружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірван­ня, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

242