3.1.28. Прийняття спадщини

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прий­няття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особис­то. Неповнолітній має право подати заяву про прийняття спадщи­ни без згоди своїх батьків або піклувальника. Від імені малолітньої або недієздатної особи заяву про прийняття спадщини подають її батьки (усиновлювачі), опікун. На ці дії закон відводить шість місяців. Якщо спадкоємець пропустив строк прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.

Спадкоємець має право відмовитися від своєї частки спадщини на користь іншого спадкоємця за законом або заповітом або взагалі відмовитись від прийняття спадщини.

Прийняття спадщини оформляється свідоцтвом про прийняття спадщини. Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець

237

зобов'язаний зареєструвати його в органі, що здійснює державну реєстрацію нерухомого майна.

3.1.29. Борги спадкодавця

Спадкування передбачає перехід до спадкоємців не тільки май­нових прав, але й майнових обов'язків, зокрема, боргів спадкодавця. До спадкоємця переходять обов'язки:

1) відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спад­кодавцем;

2) відшкодувати моральної шкоду, завдану спадкодавцем, якщо відшкодування було присуджено судом зі спадкодавця за його жит­тя;

3) сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи не­рухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

3.1.30. Цивільно-правові способи захисту прав

У разі порушення цивільних прав їх захист здійснюється в по­рядку цивільного судочинства.

Кожна особа має право на захист свого права у разі його пору­шення, невизнання чи оспорювання. Цивільний кодекс України встановлює такі способи захисту цивільних прав та інтересів:

1) визнання права (наприклад, права власності на річ);

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушу є право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення (рести­туція). Наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно;

5) примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, авто­транспортне підприємство відповідно до договору не надало авто­мобіль під завантаження товару вантажовідправникові, тому остан­ній має право через суд вимагати надання відповідних транспортних засобів);

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

238

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій або бездіяльності орга­ну державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначені способи захисту цивільних прав реалізуються з допо­могою спеціальних засобів, передусім судових. Право на захист особа здійснює на власний розсуд. Але нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що по­рушене.

Особа має право також на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою, пра­во якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам громадянського суспільства.